25 липня 2019 року м. Дніпросправа № 160/9450/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Чепурнова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року
у адміністративній справі № 160/9450/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить: визнати дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови в перерахунку пенсії відповідно до ч.2 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV) та ч.2 ст.57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII), протиправними; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії відповідно до ч.2 ст.27 Закону №1058-IV та ч.2 ст.57 Закону №796-XII, за заявою поданою ним 07.08.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, перебуває на обліку у відповідача, де з 15.05.2012 року отримує пенсію за віком, враховуючи норми ст.55 Закону №796-XII. У серпні 2018 року позивач звернувся із заявою до структурного підрозділу відповідача щодо перерахунку пенсії, відповідно до ч.2 ст.27 Закону №1058-IV та ч.2 ст.57 Закону №796-XII, з врахуванням довідки виданої Центральним архівом Міністерства оборони України від 31.10.1993 року №51/14609. Проте, відповідачем було відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії, посилаючись на неможливість здійснення такого перерахунку, на підставі невідповідності поданих документів ст.57 Закону №796-XII. Позивач вважає протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови йому у перерахунку пенсії, а тому він звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясовання обставин справи, просить рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року скасувати та прийня ти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 .
Матеріалами справи підтверджується, що позивач перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Дніпропетровській області з 15.05.2012 року, де отримує пенсію за віком, призначену відповідно до ст.55 Закону №796-XII, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 .
07.08.2018 року позивач звернувся із заявою до Софіївського сектору обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо перерахунку пенсії відповідно до ч.2 ст.27 Закону №1058-IV та ч.2 ст.57 Закону №796-XII, з урахуванням довідки, виданої Центральним архівом Міністерства оборони України від 31.10.1993 року №51/14609.
Проте, листом від 16.08.2018 року №129/03.13-35 відповідачем було повідомлено, що в наданій довідці про заробітну плату, виданої КЗ "Софіївський трудовий архів" Софіївської районної ради від 08.05.2018 р. № 225-01-19, заробітна плата за квітень 1987 року відсутня, тому провести перерахунок пенсії не можливо.
Задовільняючи позовні вимоги суд першої інстануції вірно вказує на те, що позивач має право на перерахунок відповідно до ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язко державне пенсійне страхування" та ч.2 ст.57 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції та надаючи правову оцінку обставинам справи, вказує на таке.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Водночас, Законом України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Згідно частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону
Статтею 57 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» регламентовано, що у разі обчислення пенсії відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за бажанням того, хто звернувся за пенсією, середньомісячний фактичний заробіток для обчислення пенсії може визначатися за будь-які 12 місяців підряд роботи на територіях радіоактивного забруднення.
Якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала на територіях радіоактивного забруднення менше 12 місяців, - середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців; не менше 30 календарних днів у двох місяцях, - середньомісячний заробіток визначається за будь-які фактично відпрацьовані 30 календарних днів роботи; менше місяця,-середньомісячний заробіток визначається за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі.
Із вищевказаних норм слідує, що особі надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» або спеціальним- Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 185/3101/17 та Верховного Суду України від 07.07.2015 у справі № 754/12072/14-а.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 57 Закону № 796-ХІІ обчислення середньомісячного заробітку провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала на територіях радіоактивного забруднення: менше 12 місяців, - середньомісячний заробіток визначається шляхом поділу загальної суми заробітку за календарні місяці роботи на кількість цих місяців; не менше 30 календарних днів у двох місяцях, - середньомісячний заробіток визначається за будь-які фактично відпрацьовані 30 календарних днів роботи; менше місяця, - середньомісячний заробіток визначається за цей календарний місяць з додаванням до заробітку на основній роботі.
З 01 січня 2012 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі по тексту - Порядок № 1210), якою затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно із довідкою Центрального архіву Міністерства оборони України від 31.10.1993 року №51/14609, зазначено період перебування позивача у зоні відчуження, а саме, з 05.03.1987 року по 10.05.1987 року.
Таким чином, загальна кількість днів перебування у зоні відчуження щодо прийняття участі з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС складає 67 днів.
Суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів, що дані, які містяться в довідці про заробіток позивача, містять неправдиві або недостовірні дані. В судовому порядку вказана довідка недійсною також не визнавалась.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Основного Закону України).
За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права обєднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Суд приймає до уваги, що за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України(конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 07 жовтня 2009 року в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як свідчить аналіз практики Європейського суду, у контексті Європейської конвенції, до майна належать, крім рухомих і нерухомих речей, також і право на пенсію (справа „Мюллер проти Австрії").
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Щокін проти України зазначив, що питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п.33 цього рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України" (Заява № 29979/04) « 70.... Суд підкреслює особливу важливість приниипу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyder V. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-1, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, n. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, n. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява XQ 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, n. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyder v. Italy), п. 119).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas V. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, a також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007року, тау справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 1 Тчервня 2009року).».
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суд при розгляді цієї справи враховує вищевказану практику ЄСПЛ як джерело права відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із ч.1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність у відповідача підстав не приймати вказану довідку відповідно до Порядку №1210, а тому відмова відповідача є неправомірною.
На підставі викладеного, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов