Справа № 473/262/18
іменем України
"09" серпня 2019 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Ротар М.М.
при секретарі Фінько О.П., Сиверин Л.А.
за участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представників відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним
встановив
в січні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним заповіт, що був складений від імені її матері ОСОБА_5 25 жовтня 2002 року та посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Платовською П.О., зареєстрований в реєстрі за № 2592. Відповідно до заповіту її мати ОСОБА_5 всю належну їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в розмірі 9,11 га, що розташована на території Новосілківської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області заповідала відповідачу ОСОБА_2 .
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач зазначила, що її мати страждала на розсіяний склероз, який вплинув на її психічний стан. А тому вона не сприймала дійсність і не могла керувати своїми діями. Просила визнати заповіт недійсним.
Ухвалою суду від 29 січня 2018 року позовна заява була залишена без руху у зв'язку з наявними недоліками.
Ухвалою суду від 29 січня 2018 року відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
08 лютого 2018 року ухвалою суду позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
21 березня 2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого в задоволенні позовних вимог відповідач ОСОБА_2 просила відмовити у повному обсязі. Також надала заяву про застосування позовної давності.
Ухвалою суду від 28 березня 2018 року за клопотання позивача була витребувана з Першої Вознесенської державної нотаріальної контори спадкова справа , що була заведена після смерті ОСОБА_5 .
Ухвалою суду від 05 квітня 2018 року були задоволенні клопотання позивача і відповідача про виклик в підготовче провадження свідків для їх допиту з метою призначення судової психіатричної експертизи та витребувана амбулаторна картка ОСОБА_5 .Також був продовжений строк проведення підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 12 квітня 2018 року по справі призначена посмертна судова психіатрична експертиза, проведення якої було доручено Миколаївській обласній психіатричній лікарні.
Ухвалою суду від 18 травня 2018 провадження по справі поновлено для вирішення клопотання експертів .
Ухвалою суду від 03 серпня 2018 року в судове засідання за клопотанням експертів та відповідача ОСОБА_2 були викликані свідки.
Ухвалою суду від 16 серпня 2018 року було повернуто заявнику ОСОБА_1 заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 21 серпня 2018 року в судове засідання за клопотанням представника позивача були викликані свідки.
Ухвалою суду від 22 серпня 2018 року в задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову було відмовлено.
Ухвалою суду від 20 вересня 2018 року провадження по справі було зупинено для проведення експертизи.
11 жовтня 2018 року для вирішення клопотання експертів про продовження терміну проведення експертизи, провадження по справі було поновлено.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2018 року було погоджено термін проведення експертизи та провадження по справі було зупинено.
Ухвалою суду від 15 лютого 2019 року провадження по справі поновлено після надходження висновку судово-психіатричної експертизи.
Ухвалою суду від 05 березня 2019 року підготовче провадження було закрито та справа була призначена до розгляду по суті.
Ухвалою суду від 23 травня 2019 року було відмовлено в задоволенні клопотання про призначення повторної посмертної судово - психіатричної експертизи.
Ухвалою суду від 29 липня 2019 року була повернута апеляційна скарга позивачу ОСОБА_1 .
Позивач ОСОБА_1 під час судового розгляду підтримали вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові. Звертала увагу суду на те, що покійна ОСОБА_5 страждала на розсіяний склероз, який вплинув на її психічний стан. Вона не впізнавала родичів, не могла пригадати хто вони, де вона знаходиться. Згідно довідки КУ «Вознесенський міський центр первинної медико санітаної допомоги» ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Діагноз -старість. Все це дає підстави вважати, що через хворобу вона не сприймала дійсність і не могла керувати своїми діями. З відповідачкою ОСОБА_2 вона весь час перебувала у неприязнених відносинах, а тому з власної волі не могла посвідчити оспорюваний заповіт. Про наявність заповіту вона дізналася в грудні 2017 року від брата ОСОБА_6 , тому вважає, що строк позовної давності нею не був пропущений
Відповідач ОСОБА_2 та її представники ОСОБА_4 та ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали, заперечували проти задоволення вимог, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість. Так, відповідач зазначала про те, що скласти заповіт було власним бажанням ОСОБА_5 , яка дійсно хворіла на деякі хвороби, однак хвороба не впливала на її здатність розуміти значення своїх дій. Вона вела нормальний спосіб життя, стан її здоров'я відносно її віку був добрим, вона була адекватною до самої смерті. Крім того зазначили, що позивачу про наявність заповіту було відомо відразу після відкриття спадщини, оскільки вона є спадкоємцем першої черги за законом і в установлений законом строк звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Однак нотаріусом було роз'яснено про наявність заповіту на користь ОСОБА_2 Тому оскільки з часу смерті ОСОБА_5 пройшло вже більше 12 років та позивачка не зверталася до суду за захистом своїх прав, просили застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог, що є підставою для відмови у позові.
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши в сукупності всі докази, надані сторонами відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог та відповідно до ст.13 ЦПК України, допитавши свідків, експертів суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін,особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом та роз'яснює у випадку необхідності їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Крім того, згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Під час судового розгляду встановлено наступні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 75 років в м. Вознесенську померла ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 на випадок своєї смерті зробила розпорядження : належну їй земельну ділянку площею 9,11 га, що розташована в межах території Новосілківської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області вона заповідала ОСОБА_2 . Заповіт було посвідчено 25 жовтня 2002 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Платовською П.О. та зареєстровано в реєстрі за №2592.
Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 27 січня 2017 року приватну діяльність по Вознесенському міському нотаріальному округу Платовської Павлини Афанасіївни припинено з 30.01.2017 року.
20 вересня 2005 року позивачка ОСОБА_1 , як спадкоємиця першої черги за законом, звернулася до Першої Вознесенської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 . На підставі її заяви була заведена спадкова справа № 316/2005 від 20.09.2005 року.
14 грудня 2005 року до Першої Вознесенської державної нотаріальної контори звернулася ОСОБА_2 , як спадкоємиця за заповітом, з заявою про прийняття спадщини.
Листом від 27.06.2006 року за № 525 державним нотаріусом було повідомлено спадкоємців першої черги за законом, в тому числі і ОСОБА_1 про наявність спадкоємця за заповітом, який подав заяву про прийняття спадщини. (а.с.110 т.с. 1). Вказані листи були отримані особисто спадкоємцями, в тому числі і ОСОБА_1 30.06.2006 року (а.с.114 т.с.1)
23 жовтня 2006 року державним нотаріусом Першої Вознесенської державної нотаріальної контори відповідачу ОСОБА_2 , як спадкоємцю за заповітом було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом реєстровий № 1-686.(а.с.125 т.с.1) на земельну ділянку площею 9,11 га, розташованої на території Новосілківської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідач ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданий 27 квітня 2007 року. (а.с.73 т.с.1)
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначала, що її мати ОСОБА_5 внаслідок хвороби, за своїм психічним станом не розуміла значення своїх дій і була нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Також позивачка зазначала, що її мати страждала на розсіяний склероз, який вплинув на її психічний стан, вона не впізнавала родичів, іноді не знала де вона знаходиться. Отже позивачка вважала, що психічний стан її матері не давав їй можливість розуміти значення своїх дій при складанні заповіту.
В судовому засіданні за клопотанням сторін були допитані свідки та була проведена посмертна судова - психіатрична експертиза, також витребовувалися медичні документи.
Жодними доказами в судовому засіданні не підтвердилася та обставина, що ОСОБА_5 страждала будь-якими психічними розладом на момент посвідчення заповіту 25 жовтня 2002 року . Також не підтвердилася жодними доказами, та обставина, що ОСОБА_5 в момент складання заповіту 25 жовтня 2002 року за своїм психічним станом не була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
А саме. Відповідно до довідки головного лікаря КП «Комунальне некомерційне підприємство Вознесенська багатопрофільна лікарня Вознесенської міської ради» ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка була зареєстрована в АДРЕСА_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на диспансерному обліку в лікаря-психіатра КП «КНП Вознесенська багатопрофільна лікарня» не перебувала. (а.с.214 т.с.1)
Відповідно до довідки завідуючої АОПСМ №1 від 05.02.2018 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , діагноз - старість. (а.с.28 т.с.1).
В судовому засіданні була допитана сімейний лікар ОСОБА_7 , яка пояснила, що ОСОБА_5 була у неї на обліку з 2003 року, тому в якому психічному стані вона перебувала на день оформлення заповіту сказати не може. Вказані обставини не може підтвердити і медична сестра ОСОБА_8 , яка її не відвідувалал в 2002 році.
Покази інших свідків, мають суперечливий характер, а саме свідки, які були допитані за клопотанням відповідача ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 в судовому засідання пояснювали, що ОСОБА_5 була адекватною людиною. В свою чергу свідки, які були допитані за клопотанням позивача, а саме ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 пояснювали, що вела себе неадекватно з 2002 року. Інші свідки ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , лікар ОСОБА_22 про психічний стан на момент складення заповіту не повідомляли.
Відповідно до висновку судово-психіатичного експерта № 21 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 , будь-яким психічним розладом на момент посвідчення заповіту 22 жовтня 2002 року не страждала. В момент складання заповіту за своїм психічним станом була здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Як зазначено в ст..3 Закону України «Про психічну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими Законами України.
Суд оцінивши всі зібрані та досліджені в судовому засіданні докази, прийшов до переконання про недоведеність вимог позивача.
Відповідно до ст..ст. 1233,1234 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто.
Відповідно до ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Судом під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_5 зробила особисте розпорядження вільно та таке, що відповідало її внутрішній волі. До таких висновків суд прийшов з огляду на відсутність жодних доказів про те, що заповідач в період складання заповіту не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.
Підставою для визнання правочину недійсним по ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними
В судовому засіданні не було доведено належними доказами про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент складення нею заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Суд зазначає, що встановленими під час розгляду справи обставинами доведено протилежне. В період складання заповіту ОСОБА_5 за своїм психічним станом повною мірою могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Отже позовні вимоги безпідставні а тому підлягають відхиленню.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України)
При цьому відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно із ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин було зроблено представником відповідача.
Між тим, положення про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктного права і факт його порушення. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права або законного інтересу, про захист якого він просить, або воно є не порушеним, суд повинен відмовити в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Під час розгляду справи, суд дійшов до висновку, що суб'єктивна право позивача не є порушеним, а тому слід відмовити в задоволенні позову саме з цих підстав.
Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу , у разі відмови в позові покладаються на позивача.
Отже витрати відповідача, які вона понесла на професійну правничу допомогу та які підтверджені документально (квитанція №23 від 28 березня 2018 року) в розмірір 2000 грн. підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 80, 81, 95, 258,2 59, 354, 355 ЦПК України, суд
ухвалив
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженка с. Манне Вознесенського району Миколаївської області РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженки м. Вознесенська Миколаївської області РНОКПП1840813541, адреса проживання АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу домогу - 2000 гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення (ухвала), якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Ротар