Справа № 646/2335/19 Головуючий 1-ї інстанції: Єжов В.А.
Провадження № 33/818/1047/19 Суддя доповідач Чопенко Я.В.
14 серпня 2019 року м. Харків
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду Чопенко Я.В., вирішуючи питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25квітня 2019 року,-
Цією постановою
ОСОБА_1 , 1995 року народження, громадянка України, мешканка АДРЕСА_1, -
визнана винною у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124КУпАП та піддана адміністративному стягненню у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців.
Також з ОСОБА_1 стягнуто судовий збір у розмірі 384 грн. 20 коп.
На вказану постанову суду лише 31.07.2019 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та незаконність постанови, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права просить її скасувати.
Разом з цим, ОСОБА_1 просить поновити їй строк апеляційного оскарження зазначеної постанови у зв'язку з тим, що вона в судовому засіданні участі не приймала, копію оскаржуваної постанови у день її винесення не отримувала.
Перевіривши матеріали справи, приходжу до висновку, що клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження судової постанови не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Отже закон пов'язує строк внесення апеляції на постанову судді у справі про адміністративне правопорушення не з датою коли отримано повний текст постанови суду, а лише з датою ухвалення судового рішення.
Згідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип resjudicata, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2010 року у справі «Устименко проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу resjudicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Так, в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 участі не приймала, що вбачається з оскаржуваної постанови.
Однак, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.
Цей факт підтверджується тим, що ОСОБА_1 подала заяву в суд першої інстанції в якій визнавала свою провину у скоєнні адміністративних правопорушень.
Крім того, в матеріалах справи міститься розписка (а.с.33), відповідно до якої 25.04.2019 року, тобто в день винесення судом постанови, ОСОБА_1 отримала копію цієї постанови.
До того ж ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі сама визнає факт власноручного підпису цієї розписки, а тому її посилання на те, що вона не отримувала копію постанови по справі апеляційний суд не бере до уваги.
Посилання на те, що до Єдиного реєстру судових рішень постанова суду надіслана 10.07.2019 року не суттєве, оскільки апеляційна скарга датована лише 31.07 2019 року.
Посилання ОСОБА_1 на постанову пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року апеляційний суд не бере до уваги, оскільки вона не є нормативним актом обов'язковим до застосування, а має лише рекомендаційну форму.
Таким чином, апеляційний суд вважає що ОСОБА_1 достовірно знала про те, що справа про адміністративне правопорушення за ст.ст. 122-4, 124 КУпАП відносно неї розглядалась Червонозаводським районним судом м. Харкова та мала реальну можливість оскаржити постанову суду в межах строку апеляційного оскарження визначеного законом.
Нехтування протягом встановленого законом обмеження у часі на подання апеляційної скарги об'єктивними причинами не обумовлено.
Таким чином відсутні підстави вважати, що існували перешкоди для своєчасного подання апеляційної скарги. Інших поважних причин пропуску процесуального строку апелянтом не зазначено.
Виходячи з вищевикладеного, підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 294 КУпАП, -
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2019 року - відмовити.
Апеляційну скаргу повернути особі, яка її подала через суд першої інстанції.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Харківського
апеляційного суду Я.В. Чопенко