13 серпня 2019 року
м. Рівне
Справа № 570/436/19
Провадження № 22-ц/4815/1008/19
Головуючий у суді першої інстанції: Кушнір Н.В.
Рішення Рівненського районного суду ухвалено
в м. Рівне Рівненської області
16 травня 2019 року о 14 год. 10 хв.
Повний текст складено: 20.05.2019
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Шимків С.С., Бондаренко Н.В.
секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: Державне підприємство "Клеванське лісове господарство";
за участі (в апеляційному суді): ОСОБА_1 та представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Клеванське лісове господарство" на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Клеванське лісове господарство" про відшкодування моральної шкоди,
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Клеванське лісове господарство" (далі - ДП " Клеванський лісгосп") та просив суд стягнути з останнього моральну шкоду в розмірі 150 000 грн. Позов мотивовано тим, що 18 лютого 2015 року, під час виконання трудових обов'язків, він як стропальник нижнього складу ДП "Клеванський лісгосп", здійснюючи розвантаження лісопродукції, зазнав тяжких тілесних ушкоджень внаслідок розірвання вантажного канату консольно-козлового крану ККС-10 та падіння вантажу. Після зазначеної травми не міг продовжувати звичний спосіб життя, тому що набув інвалідність. Таким чином, як зазначив позивач, йому було завдано моральної шкоди у виді фізичних та душевних страждань, при цьому ці страждання збільшуються з часом у зв'язку з постійним погіршенням стану його здоров'я.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача - адвокат Лазарчук М.В. позов не визнавав. Зазначав, що саме винні дії позивача, зокрема недотримання нормативних правил під час роботи, стали причиною нещасного випадку. Також при розгляді справи судом визнав позовні вимоги в межах 10-15 тисяч гривень.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 року позов задоволено, стягнуто з ДП "Клеванський лісгосп" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 гривень, а в прибуток держави - судовий збір в сумі 768,40 гривень.
На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність і необґрунтованість, як полягають у невідповідності викладених у ньому висновків обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
На її обґрунтування зазначалося, що оскаржуване рішення не містить жодного доказу на підтвердження наявності моральної шкоди, а відтак суд не мав можливості та підстав визначати їх розмір. Враховуючи, що нещасний випадок стався винятково з вини позивача, а відповідальність підприємства настає лише як володільця джерела підвищеної небезпеки (незалежно від наявності вини), то у даному випадку підлягають до застосування положення ст. 1193 ЦК України.
За наведених міркувань просить скасувати рішення суду та прийняти нове, про відмову в задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Як правильно з'ясовано судом попередньої інстанції, і ці обставини сторонами не заперечуються й стверджуються матеріалами справи, що 18 лютого 2015 року близько 15 год. 40 хв., під час виконання трудових обов'язків, з позивачем трапився нещасний випадок на виробництві, а саме під час виконання розвантажувальних робіт отримав виробничу травму. В результаті службового розслідування нещасного випадку було складено Акт №1 (а.с.77-80) та Акт Н-5 (а.с. 72-75) спеціального розслідування нещасного випадку ДП "Клеванський лісгосп" Державного агентства лісових ресурсів України від 20 березня 2015 року.
Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України вказані обставини вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.
Зокрема, із Акту спеціального розслідування нещасного випадку форми Н-5 видно, що причиною нещасного випадку стало порушення стропальником нижнього складу ОСОБА_1 технологічного процесу (технологічної карти) при виконанні розвантажувальних робіт та вимог інструкції з охорони праці. Невиконання вимог Інструкції з охорони праці допустили й інші посадові особи ДП "Клеванський лісгосп".
За фактом отримання ОСОБА_1 тілесних ушкоджень при виконанні трудових обов'язків, 19 березня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 2015180180000380 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.271 КК України.
Висновком судового експерта за результатами проведення судової інженерно-технічної експертизи з безпеки життєдіяльності Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 820 №16-23 від 31 січня 2017 року (а.с. 6-30) встановлено порушення вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці кранівником ОСОБА_2 , недостатній контроль та порушення вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці майстром нижнього складу ОСОБА_3 , неналежний контроль та порушення вимог нормативно-правових актів з питань охорони праці начальником нижнього складу ОСОБА_4 . Усі випадки перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням нещасного випадку на роботі ОСОБА_1 .
Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 222 від 09 березня 2017 року (а.с. 31-34) ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження: закритий перелом крила правої клубової кістки, обох лобкових та сідничних кісток, забій правої стопи, осаднення шкіри правої скроневої ділянки, які виникли від тупого предмету, яким могла бути колода половника чи інші тупі предмети. Вказані тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень по критерію довготривалості розладу здоров'я.
Спірні відносини виникли з приводу реалізації ОСОБА_1 свого права на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок нещасного випадку, що трапився на виробництві та після якого він отримав травми, які призвели до каліцтва, часткової втрати працездатності і душевних страждань.
Тому повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги та стягнув на користь позивача з ДП " Клеванський лісгосп" 50 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі і умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У відповідності до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, та яка полягає у тому числі, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я
За змістом ч. 1, п.1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, зокрема, юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Статтею 2371 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику в разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (Рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62 ).
Таким чином, право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку при виконанні трудових обов'язків на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу, передбачено діючим цивільним і трудовим законодавством України.
При цьому суд першої інстанції правильно взяв до уваги, що аналогічна правова позиція була зазначена Конституційним Судом України в рішенні від 08 жовтня 2008 року по справі № 20-рп/2008.
Щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, то колегія суддів зважає на таке.
Роз'яснення п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказують про обов'язок суду визначити розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 27 січня 2004 року № 10рп2004 зазначав, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Спори про відшкодування шкоди, заподіяного ушкодженням здоров'я, повинні вирішуватися за законодавством, як було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, який відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності при вирішенні даного спору про відшкодування моральної (немайнової) також врахував й причини настання нещасного випадку, характер отриманих травм, відсоток втрати позивачем професійної працездатності, стан його здоров'я, вимушені зміни у життєвих і виробничих відносинах, а тому обґрунтовано визначив розмір грошової компенсації моральної шкоди в сумі 50 000,00 гривень.
Наведеними обставинами спростовуються доводи заявника про відсутність відповідних умотивувань висновку щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно з висновком МСЕК від 30.10.2018, серія АВ № 0951578 в результаті отриманої травми позивачу була встановлена стійка втрата професійної працездатності - 55% та 3 група інвалідності (а.с.46-47).
Аргументи апеляційної скарги щодо наявності в діях постраждалого умисних винних дій в отримані виробничої травми не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 1193 шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.
Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до абз. другого п.7 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" від 01.03.2013 №4, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.
Між тим, посилання автора скарги про це стосуються саме матеріальної, а не моральної шкоди.
Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що саме внаслідок грубої необережності ОСОБА_1 , а не вчинених ним умисних дій стався нещасний випадок.
При цьому необхідно розуміти, що умисел та груба необережність потерпілого - це різні форми вини.
Основною характеристикою умислу є намір здійснення певного діяння, тоді як необережність же характеризується відсутністю належної уважності, турботливості і передбачуваності.
Таким чином спростовуються й доводи автора скарги щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманою виробничою травмою встановлений та доведений матеріалами справи.
Правильно звернуто увагу судом, що позивач змушений проходити курс лікування та періодичні обстеження, переносить фізичний біль та моральні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, а у зв'язку з цим отримане каліцтво обмежує його життєву активність і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.
Відсутність причинного зв'язку між завданою ОСОБА_1 шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина роботодавця не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку підприємства відшкодувати моральну шкоду.
Суд попередньої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, через отримане трудове каліцтво, яке потягло за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування.
Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 23, ч. 2 ст. 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Апеляційний суд погоджується із визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, взявши до уваги вимоги закону та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року (з подальшими змінами), яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Отже, наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду, не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного рішення суду та доводів апеляційної скарги.
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Судовий збір, що понесений відповідачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України слід віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Клеванське лісове господарство" залишити без задоволення, а рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 16 травня 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: о 14 год. 25 хв. 13.08.2019
Головуючий: Хилевич С.В.
Судді: Н.В. Бондаренко
С.С.Шимків