13 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/7760/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ратушної М.І.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 .,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-
суддя (судді) в суді першої інстанції - Лучко О.О.,
час ухвалення рішення - 14:31:29,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - 21 травня 2019 року,
08 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 09 січня 2019 року № 9-к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника центру надання адміністративних послуг районної державної адміністрації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що його звільнення є протиправним, оскільки сам факт набрання вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, яким його притягнуто до відповідальності за вчинення злочину, не є безумовною підставою для його звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу", так як вироком суду його не було позбавлено права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, пов'язаною із виконанням функцій держави.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що керівником апарату Верховинської РДА оскаржуваний наказ про звільнення був прийнятий відповідно до вимог Закону України "Про державну службу", Закону України "Про місцеві державні адміністрації", які мають вищу юридичну силу, ніж підзаконні акти, прийняті Кабінетом Міністрів України та місцевою державною адміністрацією, та якими передбачено право керівника апарату звільняти працівників з посад за наявності для того підстав, передбачених Законом України "Про державну службу".
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що сам факт набрання вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, яким його притягнуто до відповідальності за вчинення злочину, не є безумовною підставою для його звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу". Керівник призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату районної державної адміністрації за погодженням з органами виконавчої влади вищого рівня, проте позивача звільнено без погодження із головою Районної державної адміністрації.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України «Про державну службу» сам факт вчинення будь-якого умисного злочину є достатнім для визнання особи такою, що не заслуговує перебувати на державній службі, а згідно вироку Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області у справі № 340/577/18, який набрав законної сили 27 грудня 2018 року, ОСОБА_1 внесено до Державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення. Також, у зв'язку з відсутністю чіткого визначення вищестоящого органу, який погоджує звільнення керівника центру надання адміністративних послуг, керівником апарату районної державної адміністрації оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий правомірно.
В судовому засіданні позивач та його представник апеляційної скаргу підтримав, в своїх поясненнях покликалися на доводи в ній викладені.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 15 жовтня 2013 року ОСОБА_1 розпорядженням голови Верховинської РДА №339-к був призначений на посаду керівника центру, адміністратора центру надання адміністративних послуг та прийняв присягу державного службовця(а.с.47-48).
Наказом керівника апарату Верховинської РДА №9-к від 09 січня 2019 року позивача було звільнено з посади керівника центру з надання адміністративних послуг районної державної адміністрації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу" у зв'язку із набранням законної сили обвинувальним вироком по кримінальній справі щодо визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України(а.с.61).
Підставою для звільнення з посади слугував вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2018 року, яким позивача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами покарання, а саме у вигляді штрафу у розмірі 20060 грн(а.с.56-59).
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 83 того ж Закону державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).
Пунктом 4 частини першої статті 84 вищевказаного Закону встановлено, що підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави.
А за приписами ч. 2 ст. 84 Закону України "Про державну службу" у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
Провівши системний аналіз зазначених норм матеріально права, колегія суддів зазначає про те, що набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця, за вчинення умисного злочину є самостійною, достатньою і безумовною підставою для припинення державної служби і звільнення з посади державної служби за п. 4 ч. 1 ст. 84 Закону України "Про державну службу".
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 26 листопада 2018 року позивача було визнано винним у вчиненні злочину (умисного), передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.
З огляду на зазначене, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність оскаржуваного наказу відповідача.
Варто зазначити, що зі змісту апеляційної скарги та пояснень апелянта в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції слідує, що позивач не заперечує наявність обставин та підстав, з якими норми Закону України "Про державну службу" пов'язують припинення та звільнення з посади державної служби. Однак ОСОБА_1 вважає, що таке звільнення відбулось з порушенням процедури, а саме за відсутності погодження рішення керівника апарату Верховинської РДА.
Щодо доводів апелянта про те, що відповідачем було порушено порядок звільнення позивача в частині звільнення без отримання погодження органу виконавчої влади вищого рівня, а саме голови Верховинської РДА, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 9 Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №887 від 26 вересня 2012 року із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №434 від 22 травня 2018 року, передбачено, що структурний підрозділ без статусу юридичної особи публічного права очолює керівник, який призначається на посаду і звільняється з посади керівником апарату місцевої держадміністрації згідно із законодавством про державну службу за погодженням з органом виконавчої влади вищого рівня.
Наведені приписи знайшли своє відображення у пункті 13 Положення про центр надання адміністративних послуг Верховинської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням голови Верховинської РДА №306 від 08 жовтня 2018 року, відповідно до якого керівник центру призначається та звільняється з посади керівником апарату районної державної адміністрації за погодженням з органами державної влади вищого рівня. Дане Положення прийняте відповідно до Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №887 від 26 вересня 2012 року із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №434 від 22 травня 2018 року(а.с.84-88).
У контексті фактичних обставин цієї справи слід зазначити, що повноваження керівника апарату як керівника державної служби визначені, в першу чергу, нормами Закону України "Про державну службу" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації".
Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" для правового, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності місцевої державної адміністрації, підготовки аналітичних, інформаційних та інших матеріалів, систематичної перевірки виконання актів законодавства та розпоряджень місцевої державної адміністрації, подання методичної та іншої практичної допомоги місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування головою місцевої державної адміністрації утворюється апарат місцевої державної адміністрації в межах виділених бюджетних коштів.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що апарат місцевих державних адміністрацій очолює керівник, який призначається на посаду головою місцевої державної адміністрації в порядку, передбаченому законодавством про державну службу.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 вищевказаного Закону керівник апарату місцевої державної адміністрації, серед іншого, здійснює визначені Законом України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби в апараті місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділах (крім структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права). З цих питань керівник апарату місцевої державної адміністрації видає накази.
Згідно із п. 3-1 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про державну службу" повноваження керівника державної служби у місцевих державних адміністраціях здійснює керівник апарату - в апараті місцевої державної адміністрації та її структурних підрозділах (крім структурних підрозділів зі статусом юридичних осіб публічного права).
Пунктом 4 частини 2 статті 17 того ж Закону керівник державної служби призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на вакантні посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону.
Колегія суддів зазначає, що вищевказані приписи законів передбачають повноваження керівника апарату районної державної адміністрації призначати та звільняти працівників з посад без погодження з будь-якими органами чи посадовими особами.
Аналізуючи вищевказані норми права та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду про те, що керівником апарату Верховинської РДА оскаржуваний наказ про звільнення був прийнятий відповідно до вимог Закону України "Про державну службу", Закону України "Про місцеві державні адміністрації", які мають вищу юридичну силу, ніж підзаконні акти, прийняті Кабінетом Міністрів України та місцевою державною адміністрацією, та якими передбачено право керівника апарату звільняти працівників з посад за наявності для того підстав, передбачених Законом України "Про державну службу" (п.4 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну службу").
Щодо доводів позивача про те, що саме голова Верховинської РДА є тим органом виконавчої влади вищого рівня, за погодженням якого керівник апарату Верховинської РДА може звільнити керівника відповідного структурного підрозділу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Нормативне тлумачення норм Закону України "Про державну службу" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в контексті змісту фактичних обставин справи дає підстави для висновку про те, що місцевій державній адміністрації як у цілісній комплексній державній структурі можуть здійснювати свої повноваження декілька керівників державної служби: керівник апарату та керівники структурних підрозділів зі статусом юридичної особи публічного права.
В той же час, голова місцевої державної адміністрації не може бути керівником державної служби, оскільки він не є державним службовцем. Голова місцевої державної адміністрації є роботодавцем для керівника апарату та керівників структурних підрозділів.
Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи та зумовленого ними оспореного правозастосування, колегія суддів зазначає, що керівник апарату є головою державної служби для керівників та співробітників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації без статусу юридичної особи публічного права.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 травня 2019 року у справі № 300/283/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 14 серпня 2019 року.