13 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6124/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
за участю секретаря судового засідання Дідик Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2019 року у справі № 300/528/19 (суддя Лучко О.О., м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 до Тлумацького районного відділу управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання до їх вчинення, -
У березня 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись в суд в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Тлумацького районного відділу управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, в якому просили: а) визнати протиправною відмову у видачі ОСОБА_3 у зв'язку з досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992;
б) зобов'язати Тлумацький районний відділ управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-ХІІ від 26.06.1992, без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
Рішенням від 30 квітня 2019 року Івано-Франківський окружний адміністративний суд адміністративний позов задовольнив частково.
Визнав протиправною відмову Тлумацького районного відділу управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992.
Зобов'язав Тлумацький районний відділ управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що дії Тлумацького районного відділу управління Державної міграційної служби у Івано-Франківській області є правомірними, оскільки законодавством України встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, а прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01.11.2016 припинилося.
Крім того, вказує на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що листом відповідача не відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, оскільки позивачем та його законним представником не використано право на звернення до територіального підрозділу міграційної служби із заявою-анкетою про надання адміністративної послуги та необхідними документами.
Таким чином, оскільки право позивача на оформлення та видачу паспорта відповідачами на даний час не порушене, позовна вимога про зобов'язання оформити та видати такий є передчасною та задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали відзив на апеляційну скаргу, в якому обґрунтовують правомірність оскарженого відповідачем рішення суду першої інстанції та просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ІНФОРМАЦІЯ_1 сину позивачів, ОСОБА_3 , виповнилося 16 років.
13.11.2018 на адресу Тлумацького РВ УДМС України в Івано-Франківській області поступила заява про видачу ОСОБА_3 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. До заяви було додано дві фотокартки розміром 3,5x4,5 см та копію свідоцтва про народження.
Листом від 12.12.2018 №Д-1 Тлумацький РВ УДМС України в Івано-Франківській області надав відповідь, відповідно до якої роз'яснено порядок отримання паспорта громадянина України та зазначено, що заява для отримання паспорта подається у встановленій законом формі та особисто. Таким чином, оскільки заява ОСОБА_3 не відповідала вимогам щодо оформлення заяви для отримання адміністративної послуги, Тлумацьким РВ УДМС України в Івано-Франківській області проведено розгляд звернення в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян».
Повторна заява ОСОБА_3 від 07.02.2019, подана особисто, не була розглянута, оскільки відповідно до статті 8 Закону України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Вважаючи зазначені вище відповіді відповідача за своєю суттю відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, що порушує права їхнього сина, позивачі звернулися в суд з позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково адміністративний позов, керувався тим, що відмова Тлумацького районного відділу управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області у видачі ОСОБА_3 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26 червня 1992 року, є протиправною, а тому належним способом захисту порушеного права є зобов'язання Тлумацького РВ УДМС України в Івано-Франківській області оформити та видати ОСОБА_3 паспорт громадянина України у формі книжечки. Разом з тим, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача не передавати будь-які дані про ОСОБА_3 та його батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі, без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук і використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, оскільки при видачі ОСОБА_3 паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення таких даних.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-ІІІ (Закон № 2235-ІІІ) визначено, що документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону № 2235-ІІІ постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно з пунктом 3 цього Положення бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Таким чином, Положенням № 2503-ХІІ передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме: у формі книжечки та у формі картки.
Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-УІ визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до пп. «а» п.1 ч.1 ст.13 вказаного Закону документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно зі ст.14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Таким чином, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Відповідно до ч.7 ст.16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, повинні зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
З системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів можна дійти висновку про те, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.
Таким чином, у листі на звернення позивача відповідачі зобов'язані вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови в оформленні паспорта неповнолітньому ОСОБА_3 у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні ст. 21 Закону № 5492-УІ є документом.
Проте, як встановлено з матеріалів справи, апелянт своїм листом лише повідомив заявнику про те, що паспорт громадянина України по досягненню відповідного віку видається у формі картки та не зазначив причин та посилань на норму права, чому видача паспорта у формі книжечки вже є неможливою.
Отже, враховуючи наявні у матеріалах справи докази та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла переконання, що Тлумацький районний відділ управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківської області своїми діями щодо неоформления паспорта громадянина України неповнолітньому ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням № 2503-ХІІ, порушив особисті права і це не відповідає основоположним приписам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997), а тому такі його дії необхідно визнати протиправними та зобов'язати оформити і видати паспорт громадянину України ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
Вирішуючи даний спір, на думку суду, необхідним є застосування правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Частиною 10 статті 290 КАС України визначено, що у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:
1) ознаки типових справ;
2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;
3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 виокремила такі ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ:
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України: від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Обставин, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі Великою Палатою Верховного Суду не встановлено.
Колегія суддів вважає, що адміністративна справа №300/528/19 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що діють в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , до Тлумацького районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, відповідає ознакам типової справи, визначених у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду Верховним Судом зразкової справи №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Водночас, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Наведені вище обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322,325, 328, 329 КАС України, суд,-
апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2019 року в справі №300/528/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 14.08.2019.