13 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/7864/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Дідик Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «ЛІЛЯ» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року про закриття провадження, головуючий суддя Мартинюк В.Я., постановлена о 15:07 год. у м. Львові, у справі за адміністративним позовом Приватного малого підприємства «ЛІЛЯ» до Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, третя особа - ФОП ОСОБА_3, про визнання протиправним та скасування рішення,
У травні 2019 року позивач - Приватне мале підприємство «ЛІЛЯ» звернулося в суд з позовом до Виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення № 76 від 19.04.2019 року «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (біля бару «Романтик»), знаходиться у володінні та користуванні ПМП «Ліля» з березня 1997 року. Відтак, враховуючи те, що значна кількість нерухомого майна, яке знаходиться у приватній власності ПМП « Ліля », розташовані на земельній ділянці, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а також те, що вказана земельна ділянка знаходиться у постійному і безперервному володінні та користуванні ПМП « Ліля », то відповідно позивач здійснює оплату за користування вищевказаною земельною ділянкою органам ДФС України. Отже, на думку позивача, він є фактичним землекористувачем вказаної земельної ділянки, є законним власником будівель та споруд, які розташовані на цій земельній ділянці, а тому має право оформити цю земельну ділянку в оренду відповідно до ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року закрито провадження у справі, оскільки даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, Приватне мале підприємство «ЛІЛЯ» подало апеляційну скаргу на неї, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли приватноправові відносини суперечить і не відповідає нормам процесуального права, а саме п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, а також порушує приписи імперативності характеру п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…>Суд зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №820/4291/17.
Так, матеріалами справи підтверджено, що Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області прийнято рішення від 19.04.2019 року за №76 «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд». Вказаним рішенням комітет вирішив: 1.Надати дозвіл на розміщення дев'ятнадцяти тимчасових споруд приватному підприємцю ОСОБА_3 у АДРЕСА_1 (біля бару «Романтик»), орієнтовною площею 30 м.кв. кожна на термін до 01.05.2020 року; 2.Приватному підприємцю ОСОБА_3 протягом 10 днів після отримання рішення виконавчого комітету укласти з Самбірською міською радою Договір тимчасового користування земельною ділянкою під тимчасовими спорудами, літніми майданчиками, лотками для торгівлі, атракціонами та цирків шапіто при провадженні підприємницької діяльності; 3.Контроль за виконанням п.2 даного рішення покласти на відділ земельних відносин Самбірської міської ради; 4. Приватному підприємцю ОСОБА_3 протягом 10 днів після отримання рішення виконавчого комітету укласти угоду із Симбірським комунальним підприємством «Об'єднане» на вивіз сміття згідно з нормами нагромадження; 5.Приватному підприємцю ОСОБА_3 виготовити паспорт прив'язки тимчасової споруди та погодити його у відділі містобудування та архітектури виконавчого комітету Самбірської міської ради; 6. Приватному підприємцю ОСОБА_3 встановлення тимчасової споруди провести після виконання п.5 даного рішення; 7. Рішення втрачає чинність у випадку не виконання його п.п.2,4,6 приватним підприємцем ОСОБА_3 ; 8.Контроль за виконанням рішення покласти на заступника міського голови Р. Пилипчака.
Зі змісту оскарженого рішення видно, що воно спрямоване на врегулювання публічно - правових відносин між суб'єктом господарювання ОСОБА_3 . та Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області щодо реалізації його владних управлінських функцій як органу місцевого самоврядування, який здійснює реалізацію своїх повноважень відповідно до закону.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні правовідносини виникли внаслідок врегулювання публічно-правових відносин між суб'єктом господарювання та суб'єктом владних повноважень щодо реалізації останнього управлінських функцій як органу місцевого самоврядування.
Звертаючись із даним позовом, позивач зазначав, що рішення № 76 від 19.04.2019 року «Про надання дозволу на розміщення тимчасових споруд» є безпідставним, необґрунтованим та неправомірним, оскільки Виконавчим комітетом Самбірської міської ради Львівської області вчинялися неправомірні перешкоди оформлення прав на земельну ділянку.
Оскаржуючи дане рішення про надання дозволу на використання земельної ділянки (за адресою: АДРЕСА_1 ), позивач оскаржує набуте ФОП ОСОБА_3 право на користування даною земельною ділянкою, одночасно заявляючи вимоги, направлені на поновлення його порушеного права на спірний об'єкт нерухомого майна.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності.
Отже, якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Аналіз зазначених обставин справи та норм права дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу.
Відтак, даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі і її розгляд в порядку господарського судочинства є обґрунтованим.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «ЛІЛЯ» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року у справі № 1.380.2019.002246 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 243 КАС України - з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький
Повний текст постанови складено 14.08.2019 року