Справа № 640/10183/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Амельохін В.В.
14 серпня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Корсуна Юрія Юрійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року (розглянута у письмовому провадженні, м. Києві, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія» про визнання протиправною та скасування постанови від 20.05.2019 р., -
У червні 2019 року, Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - позивач, АТ «Українська залізниця») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач, Печерське РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вантажна транспортна компанія» про визнання протиправною та скасування постанови Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 20.05.2019р. про накладення штрафу в рамках виконавчого провадження ВП№58832175.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю постанови, оскільки накази Господарського суду Одеської області, щодо примусового виконання рішення суду від 19.07.2018 р. видані помилково, на виконання рішення суду, яке не набрало законної сили на момент їх видачі, а отже, не відповідають вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в частині зазначення невірної дати набрання законної сили вказаним рішенням суду та мали бути повернуті державним виконавцем стягувачу без прийняття до виконання.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
З огляду на викладене та у зв'язку із неприбуттям учасників справи у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також враховуючи те, що справу можливо вирішити на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що 20 травня 2019 року державним виконавцем Печерського районного відділу виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Коваль Л.І. прийнято постанову ВП58832175 про накладення на Акціонерне товариство «Українська залізниця» штрафу у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (5100, 00 грн.) за невиконання станом на 20.05.2019 р. рішення суду у справі №916/626/18.
Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Преамбулою Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі по тексту - Закон) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Статтею 75 Закону визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, постанова про накладення штрафу виноситься державним виконавцем стосовно боржника, у разі невиконання без поважних причин останнім рішення суду.
Колегія суддів звертає увагу на матеріали виконавчого провадження, якими встановлено, що державним виконавцем Печерського районного відділу виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Коваль Л.І. за результатами розгляду заяви стягувача (ТОВ «Вантажна транспортна компанія») про примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області, 08.04.2019 р. відкрито виконавче провадження №58832175 та встановлено строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
Станом на дату винесення оскаржуваної постанови, рішення суду не виконано.
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду Одеської області у справі №916/626/18 від 02.05.2019 р., залишеною без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 21.06.2019 р. встановлено, що при відкритті виконавчого провадження, державний виконавець діяв з повним дотриманням приписів Закону, а накази господарського суду не є такими, що виданні помилково та не підлягають виконанню.
Як вбачається з даних рішень судів, підставами для подачі скарги на дії державного виконавця, щодо відкриття виконавчого провадження, є те, що наказ не відповідає ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема тим, що відсутня чітка дата закінчення строку пред'явлення наказу до виконання, а також, на думку позивача накази видано на підставі рішення, яке не набрало законної сили.
Аналізуючи обставини, що слугували для звернення з даним позовом, суд вбачає, що вони є аналогічними з обставинами, що досліджувалися Господарським судом Одеської області, який встановив, що дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження не порушують приписів Закону України «Про виконавче провадження», а накази господарського суду не є такими, що видані помилково й не підлягають виконанню.
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо пояснення третьої особи, та не бере до уваги наявну в матеріалах справи заяву АТ «Українська залізниця» про неможливість виконання рішення Господарського суду Одеської області по справі №916/626/18, колегія суддів зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції погоджується із зазначеними вище посиланнями, оскільки пояснення в даній заяві стосуються фактичних обставин справи, що вже були дослідженні господарськими судами під час розгляду справи. А тому суд не може брати до уваги дану заяву, як підставу для скасування оскаржуваного рішення, що прийнято у зв'язку з невиконанням рішення суду.
На підставі вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова державного виконавця, про накладення штрафу у розмірі 5 100 грн. від 20.05.2019 р. у виконавчому провадженні ВП №58832175, є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята в межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією та законами України, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 КАС України.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 205, 241, 242, 243, 251, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Корсуна Юрія Юрійовича - залишити без задоволення, а на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: В.П. Мельничук,
О.Є. Пилипенко