Справа № 2-а/761/621/2018 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
13 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Мельничука В.П., Лічевецького І.О.
за участю секретаря Такаджі Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року,
у справі № 2-а/761/621/2018 (розглянуту в порядку спрощеного позовного провадження)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 у травні 2018 року звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги, здійсненні у зв'язку з цим її відповідного перерахунку з 16.07.2016 та подальшої виплати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги (65% відповідних сум грошового забезпечення), здійснивши з 16.07.2016 її відповідний перерахунок, призначення, перерахунок та подальшу виплату пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги здійснювати з урахуванням сум, включених до складу розрахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 січня 2018 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 21.05.2018 справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва відповідно до правил територіальної підсудності закріплених в ст. 29 КАС України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до вислуги, з підстав недостатності стажу передбаченого п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Позивач своєму позові вказує, що право на пенсію за вислугою років не ставиться в залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги, а тому на час звернення із заявою про призначення пенсії у позивача наявна вислуга років, необхідна для призначення пенсії на підставі ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відмова відповідача у зарахуванні позивачу пільгової вислуги років при призначенні пенсії не ґрунтується на вимогах закону та є протиправною, оскільки порушує конституційні права на належний соціальний захист, передбачений ст. ст. 46, 64 Конституції України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідачем відзив (заперечення) на апеляційну скаргу подано не було.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте у судове засідання не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально - виконавчій службі України, відповідно до наказу Державної пенітенціарної служби України за № 175/ОС-16 від 15.07.2016 року, відповідно до пункту 5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 2 частини 1 статті 77 Закон України «про національну поліцію» у зв'язку із захворюванням. 19.07.2016 року позивачу присвоєно ІІ групу інвалідності.
Відповідно до вказано наказу, на час звільнення позивача, вислуга років в органах та установах Державної кримінально-виконавчої служби України у календарному обчисленні становила 19 років 10 місяців 13 днів, у пільговому обчисленні 25 років 06 місяців 02 дні.
Позивач перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України у місті Києві з 19 липня 2016 року та отримує пенсію відповідно до положень Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 19 липня 2016 року.
ОСОБА_1 25.03.2018 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зі заявою, в якій просив призначити пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за вислугу років відповідно до встановленої вислуги.
Листом від 25.04.2018 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено позивача, що для призначення пенсії за вислугою років немає правових підстав, оскільки календарна вислуга років позивача на день звільнення становить 19 років 10 місяців 14 днів, а відповідно до п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", пенсія за вислугу років призначається особам, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема з 01.10.2015 року по 30.09.2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки 6 місяців і більше.
Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим позивач звертається до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що на день звільнення позивача з Державної кримінально-виконавчої служби України, його вислуга років в календарному обчисленні становила 19 років 10 місяців 13 днів замість необхідних 22 календарних років та 6 місяців, а відтак відсутні підстави для призначення позивачу пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України регулюються Законом України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до п. "б" ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" право на пенсійне забезпечення мають, в тому числі, звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом до вислуги років для призначення пенсії зараховується служба в органах внутрішніх справ, поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального звязку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду (п."б" ч.1 ст.17 Закону). Відповідно пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д", "ж" ст.1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (ч.1 ст.2 вказаного Закону України).
Згідно з п."а" ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям: надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:
по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;
з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
До вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
З аналізу наведених норм права вбачається, що Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" чітко визначено умови призначення пенсії за вислугою років (ст.12) та види служби і періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії (ст.17).
В свою чергу, ст.17-1 визначено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії визначається постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", яка в свою чергу визначає які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.
За законодавством, для призначення пенсії позивачу при звільненні 05.11.2015 року її календарна вислуга має складати: 22 календарних роки та 6 місяців і більше.
Зазначене передбачено ст.12 вказаного вище закону, яка встановлює, що пенсія за вислугу років призначається, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" ст.1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у ч.3 ст.5 цього закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.10.2015 року по 30.09.2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки 6 місяців і більше.
Тобто, законодавча норма, яка визначає умови призначення пенсії за вислугу років, чітко регламентує питання необхідної тривалості вислуги років і при цьому підкреслює яка саме вислуга років враховується для визначення права на призначення такого виду пенсії.
Чіткого визначення в національному законодавстві поняття "календарний рік" не має, однак колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у своєму рішенні визначено, що календарний рік - це проміжок часу з 1 січня по 31 грудня, який триває 365 аби 366 (у високосному році) календарних днів.
Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення вислуга повних календарних років позивача складала повних 19 календарних років, що відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не дає йому права на призначення пенсії за вислугу років.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень позивача про те, що він мав вислугу років більше 22 років та 6 місяців в пільговому обчисленні, тому при призначенні йому пенсії за вислугу років, компетентний орган повинен керуватись положеннями Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 «Про затвердження Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», оскільки вказана Постанова є підзаконним нормативно-правовим актом.
Одночасно з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що порядок призначення пенсії за вислугою років визначається положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який має вищу юридичну силу відносно Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393.
Відтак, у позивача відсутнє право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 27.02.2019 року у справі № 295/6454/17.
Відповідно до норм статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку виконано.
Таким чином вищезазначені посилання апелянта є безпідставними та необґрунтованими.
Інші доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Г.В. Земляна
Судді: І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук