Справа № 826/9790/17 Суддя першої інстанції: Огурцов О.П.
13 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бєлова Л.В. та Костюк Л.О.,
при секретарі - Кузик О.С.,
за участю:
представника позивача: - Паляниці О.М.,
представника відповідача: - Завгороднього С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Міракос - Вест» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2017 року № 0015121408,
У серпні 2017 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Міракос - Вест» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.03.2017 року № 0015121408, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 31.03.2017 року № 0015121408.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
12 серпня 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх. № 29713, Приватним підприємством «Міракос - Вест» подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивачем наголошено, що податкова інформація не може прийматись як факт та незаперечний доказ порушення суб'єктами господарювання вимог податкового законодавства, крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, податковий орган не має права в позасудовому порядку визнавати договори нікчемними, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між Товариства з обмеженою відповідальністю «Міракос-Вест» та ТОВ «Вайкос» носять реальний характер, відображають фактичний перебіг обставин, що супроводжуються первинною документацією щодо фінансово-господарських взаємовідносин, наявними доказами підтверджується використання придбаного товару в межах власної господарської діяльності, Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області не встановлено дефектів форми чи змісту первинної документації, у зв'язку з чим податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 31.03.2017 року № 0015121408 є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 08.02.2017 року по 14.02.2017 року Головним управлінням ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань, що стали предметом оскарження на акт документальної позапланової виїзної перевірки Приватного підприємства «Міракос-Вест» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з контрагентом - покупцем ТОВ «Вайкос» (код ЄДРПОУ 40462007) за вересень 2016 року.
За результатами перевірки складено акт від 21.02.2017 року № 63/10-36-14-07/37866412, яким встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 975 736,00 грн.
За результатами розгляду заперечень на зазначений акт Головне управління ДФС у м. Київській області листом від 28.03.2017 року № 1527/10/10-36-14-07 повідомило Приватне підприємство «Міракос-Вест» про те, що висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.
31.03.2017 року на підставі акту від 21.02.2017 року № 63/10-36-14-07/37866412 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0015121408, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 219 670,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями на 243 934,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження рішенням Державної фіскальної служби України від 12.07.2017 року № 15093/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення - рішення від 31.03.2017 року №0015121408 залишено без змін, а скарга без задоволення.
Вважаючи вищевказане податкове повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 44.1 та 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (далі -ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Підпунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Відповідно до статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.
Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом у справах, з подібним предметом спору, зокрема у постанові від 15 серпня 2018 року по справі №803/699/13-а, постанові від 14 серпня 2018 року по справі №818/1104/17, постанові від 21 серпня 2018 року по справі №804/18786/14.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суду належить з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Міракос-Вест» мав фінансово - господарські взаємовідносини з ТОВ «Вайкос» за договором поставки від 01.09.2016 року № 160 предметом якого є здійснення поставки нафтопродуктів.
Факт поставки позивачем товару ТОВ «Вайкос» підтверджується наявними в матеріалах справи копіями:
- договору поставки від 01.09.2016 року № 160;
- видаткових накладних: № 573 від 02.09.2016 року, № 574 від 02.09.2016 року, № 577/2 від 05.09.2016 року, № 588 від 08.09.2016 року, № 590/1 від 08.09.2019 року, № 606 від 14.09.2016 року, № 614 від 16.09.2016 року тощо;
- податкових накладних: № 14 від 02.09.2016 року, № 21 від 05.09.2016 року, № 34 від 08.09.2016 року, № 52 від 14.09.2016 року, № 61 від 16.09.2016 року, № 72 від 22.09.2016 року, № 93 від 23.09.2016 року, № 106 від 30.09.2016 року тощо;
- рахунків на оплату: № 573 від 02.09.2019 року, № 574 від 02.09.2016 року, № 577/2 від 05.09.2016 року, № 588 від 08.09.2016 року, № 590/1 від 08.09.2019 року, № 606 від 14.09.2016 року, № 614 від 16.09.2016 року тощо;
- товарно - транспортних накладних (що містять усі відомості, передбачені формою 1-ТТН Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, випуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України): № 573 від 02.09.2016 року, № 574 від 02.09.2016 року, № 577/2 від 05.09.2016 року, № 588 від 08.09.2016 року,№ 590/1 від 08.09.2016 року, № 614 від 16.09.2016 року, № 630 від 21.09.2016 року, № 639 від 22.09.2016 року, № 651/1 від 27.09.2016 року тощо.
Варто наголосити, що нафтопродукти, які в подальшому були реалізовані Товариству з обмеженою відповідальністю «Вайкос», придбавались позивачем у різних суб'єктів господарювання, на підтвердження чого позивачем надано суду копії податкових накладних: № 6 від 02.09.2016 року, № 45 від 08.09.2016 року (від ТОВ «Торговий дім «Ред Оптімал»), № 1 від 05.09.2019 року, № 2 від 08.09.2019 року, № 4 від 16.02.2016 року (від ТОВ «Партнер 2012»), № 2 від 22.09.2019 року (від ТОВ «Реал-ВТ»), № 100268 від 01.08.2016 року (від ТОВ «Стейт Оіл») тощо, відповідних витягів з єдиного реєстру податкових накладних та платіжних доручень: № 6024 від 02.06.2016 року, № 6034, 6035 від 02.09.2016 року, № 6062 від 08.09.2016 року, № 6067 від 09.09.2016 року тощо.
Позивачем на підтвердження факту здійснення транспортування нафтопродуктів реалізованих ТОВ «Вайкос» надано суду копії договорів про надання транспортних послуг від 12.07.2016 року № 12/07-1, від 26.09.2012 року № 26/09-2, від 20.12.2011 року № 155, договору на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 02.01.2015 року № 2/01/15 та складених до них актів надання послуг, платіжних доручень, актів здачі - прийняття робіт, акті здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг).
На переконання колегії суддів, важливим є те, що відповідачем, ані в Акті перевірки, ані в апеляційній скарзі не зазначено про дефекти форми та змісту первинних документів контрагентів позивача, останні складені відповідно до вимог, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в апеляційній скарзі контролюючим органом не вказано щодо невідповідності або недостатності первинних документів для підтвердження здійснених господарських операцій.
Крім того, відповідно до наявних матеріалів справи, товари, придбані у вищевказаних товариств у подальшому були реалізовані покупцю ТОВ «Вайкос», що не дає підстав для висновку про відсутність реальної поставки товару.
Відповідачем не спростовано також обставин наявності саме у ТОВ «Міракос-Вест» майна, трудових ресурсів, основних фондів та реального часу на здійснення операцій щодо поставок та реалізації товарів.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320117110200000016 від 24.03.2017 року з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною шостою статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, значення у питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони певною особою, має лише вирок суду або ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, у той час, як доказів на підтвердження факту прийняття одного з зазначених рішень за результатами досудового розслідування внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320117110200000016 від 24.03.2017 року відповідачем суду надано не було.
Посилання відповідача на складену Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкову інформацію від 05.10.2016 року №374/10-13-14-04/40462007 не може братися судом до уваги з огляду на те, що з аналізу копії вказаної інформації наявної в матеріалах справи, вбачається, що при її складанні фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Вайкос» не досліджувались, а лише було вказано про їх наявність.
Крім того, колегія суддів, враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 24 квітня 2018 року по справі №2а/0370/205/12, відповідно до якої судом касаційної інстанції було наголошено, що доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.
Також, варто наголосити, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.
З урахуванням викладеного, з огляду на наявність у матеріалах справи належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність укладених договорів, їх оплати, факт використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності, подальшу реалізацію придбаної продукції, колегія суддів вважає оскаржуване податкове повідомлення - рішення протиправним та такими, що підлягає скасуванню, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Л.В.Бєлова
Л.О.Костюк
Повний текст рішення виготовлений 13 серпня 2019 року.