Справа № 640/21251/18 Суддя першої інстанції: Клочкова Н.В.
13 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бєлової Л.В. та Костюк Л.О. ,
при секретарі - Кузик О.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємство «Українська залізнична швидкісна компанія» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії,
У грудні 2018 року позивач - Державне підприємство «Українська залізнична швидкісна компанія» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити дії, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія»;
- визнати неправомірним та скасувати повідомлення №106567/10/26-15-51-02 від 21 листопада 2018 року про відмову у прийнятті звітності;
- зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві внести суму податку на додану вартість у податковій декларації від 13 вересня 2018 року державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, як таку, що є узгодженою.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
25 липня 2019 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 27369, Головним управлінням ДФС у м. Києві подано відзив на апеляційну скаргу, зі змісту якого вбачається, що відповідачем повністю заперечуються позовні вимоги державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» з огляду на їх безпідставність, відповідач наголошує, що діяв на підставі та в межах норм чинного законодавства, адже позивачем податкову звітність було надіслано в паперовій формі, що не передбачено нормами чинного ПК України, більше того, податкова звітність була надіслана у 2018 році, в той час як свідоцтво платника ПДВ було анульовано державному підприємству «Українська залізнична швидкісна компанія» ще 26.01.2017 року.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що державним підприємством «Українська залізнична швидкісна компанія» порушено порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2017 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення, а саме: особисто у паперовій формі, замість електронної форми, крім того, декларація з податку на додану вартість подається платником, яким є особа, яку зареєстровано платником цього податку у встановленому порядку, відповідно, подання декларації особою, яку в установленому порядку не зареєстровано платником ПДВ є порушенням вказаних норм, у зв'язку з чим, позивачем у даному разі не дотримано роз'яснень щодо подання податкової звітності платником податків, якому анульовано свідоцтво, а тому така декларація не може бути визнана прийнятою.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено камеральну перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання податкової звітності з податку на додану вартість державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія», за результатами якої складено акт №15098/26-15-12-13-20 від 08 листопада 2017 року та встановлено неподання податкової звітності з податку на додану вартість за січень 2017 року підприємством (т.1, арк. 34).
15 грудня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві винесено податкове повідомлення - рішення №0206871213, яким позивачу нараховано штраф за платежем податок на додану вартість у сумі 170,00 грн. (Т.1, арк. 33).
13 вересня 2018 року позивачем на адресу ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві направлено податкову декларацію за січень 2017 року з додатками на 15 аркушах, лист - роз'яснення ДФС від 04 липня 2018 року №2947/6/99-99-08-02-01-15/ІПК та платіжне доручення від 11 вересня 2018 року №1197481 - сплата штрафних санкцій за несвоєчасне подання декларації з ПДВ за січень 2017 року по ДП УЗШК.
У супровідному листі до вказаних документів зазначено, що у січні 2017 року Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийнято рішення від 26 січня 2017 року №908/10/26-51-12-01-21 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» (т.1, арк. 12-32).
21 листопада 2018 року за вих. №106567/10/26-15-51-02 Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві направило на адресу державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» повідомлення про відмову у прийнятті звітності, відповідно до змісту якого, позивача повідомлено про те, що надіслана останнім податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2017 року, яка була прийнята 15 листопада 2018 року, вважається неподаною у зв'язку з порушенням вимог нормативно - правових актів (т.1, арк. 11).
Вважаючи вищевказане рішення контролюючого органу незаконним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Пунктом 6.1 ст.6 Податкового кодексу України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, які платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до пп.16.1.4 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний сплачувати податки та збори у строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно (п.31.1 Податкового кодексу України).
Відповідно до ст.35 Податкового кодексу України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Сплата податків і зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим кодексом або законами з питань митної справи.
Порядок сплати податків та зборів встановлюється цим кодексом або законами з питань митної справи для кожного податку окремо.
Статтею 36 Податкового кодексу України визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим кодексом, законами з питань митної справи.
Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.
Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.
Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до ст.38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.
Спосіб, порядок та строки виконання податкового обов'язку встановлюються цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Підпунктом 49.18.1 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України встановлено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки (п.49.3 ст.49 Податкового кодексу України).
Відповідно до п.49.4 ст.49 Податкового кодексу України, платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" п.49.3 цієї статті.
Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.
Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених п.48.3 та 48.4 ст.48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають (п.49.8 ст.49 Податкового кодексу України).
За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом (пункт 49.9 статті 49 Податкового кодексу України).
Так, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, податкова декларація з податку на додану вартість за звітний період - січень 2017 року з додатками була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.
З даного приводу варто наголосити, що наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 28.01.2016 року № 21, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року N 375 протиправним або нечинним не визнавався, є чинним і на даний час.
Пунктами 1 та 4 вищевказаного наказу передбачено, що подання податкової декларації з податку на додану вартість (далі - декларація) передбачено пунктом 46.1 статті 46 розділу II "Адміністрування податків, зборів, платежів" та статтею 203 розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України; усі платники податку на додану вартість подають податкову декларацію, у якій відображаються розрахунки з бюджетом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» як платника податків був наявний обов'язок щодо заповнення декларації з ПДВ за звітний період (січень 2017 року) саме відповідно до наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 28.01.2016 року № 21.
Відповідно до п.49.11 ст.49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Відповідно до листа Головного управління ДФС у м. Києві, причина відмови у прийнятті - свідоцтво платника ПДВ позивача анульовано 26.01.2017 року.
Відповідно до п.184.6 ст.184 ПК України у разі анулювання реєстрації особи як платника податку, останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Відповідно до п.202.1 ст. 202 розд.V ПК України, якщо реєстрація особи як платника податку на додану вартість анулюється в інший день, ніж останній день календарного місяця, то останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається з першого дня такого місяця та закінчується днем такого анулювання.
Згідно з п. 49.18 ст. 49 гл. 2 розд. ІІ Кодексу, податкова декларація з податку на додану вартість подається протягом 20 (40) календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (карталу).
З наведеного вбачається, що позивачем порушено порядок подання податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2017 року, оскільки останнім порушено порядок її направлення, а саме: особисто у паперовій формі, замість електронної форми, що є також підставою для визнання її неприйнятою, крім того, на час надсилання такої звітності позивач не був платником ПДВ, у зв'язку з чим, на переконання колегії суддів, контролюючий орган діяв на підставі та в межах норм чинного законодавства.
Державним підприємством «Українська залізнична швидкісна компанія» в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 квітня 2019 року у справі № 826/13240/17, дійсно частково задоволенні позовні вимоги Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія», в тому числі визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва №908/10/26-51-12-01-21 від 26 січня 2017 року про анулювання реєстрації Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» як платника податку на додану вартість, зобов'язано Державну податкову інспекцію у Дарницькому районі міста Києва поновити реєстрацію Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» як платника податку на додану вартість шляхом внесення запису про відміну анулювання реєстрації до Реєстру платників податку на додану вартість.
Разом з тим, відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Так, відповідно до інформації, що міститься в Єдиному держаному реєстрі судових рішень, ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі № 826/13240/17 та призначено справу до апеляційного розгляду, отже рішення суду, на яке посилається апелянт, не набрало законної сили.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладені в рішенні суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Л.В.Бєлова
Л.О.Костюк
Повний текст виготовлено 13 серпня 2019 року.