Справа № 580/831/19 Суддя (судді) першої інстанції: Л.В. Трофімова
12 серпня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федотова І.В.,
суддів Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання неправомірними дій та скасування вимоги про сплату боргу з єдиного соціального внеску,
ФОП ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Черкаській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-753-53 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 6552,48 гривень.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року в задоволені позову було відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та неповно з'ясував обставини справи.
29.07.2019 до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Головного управління ДФС у Черкаській області, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судом з матеріалів справи встановлено, що ФОП Замковенко зареєстрований 29.10.2008 як фізична особа-підприємець (а.с.28), вид діяльності діяльність у сфері права КВЕД 69.10, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах КВЕД 47.19 (а.с.54, 60). Згідно свідоцтва платника єдиного податку від 28.05.2012 № 545232 позивач з 01.01.2012 є платником єдиного податку за ставкою 5%, 3 група (а.с.29). З 09.04.2012 позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.58). Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 539026 ОСОБА_1 з 08.02.2017 встановлено 2 групу інвалідності (а.с.30).
Згідно відомостей з баз даних ГУ ДФС ОСОБА_1 з 07.02.2018 встановлено ознаку провадження незалежної професійної діяльності (а.с.60).
06.11.2018 відповідачем прийнято вимогу № Ф-753-53 про сплату недоїмки у сумі 6552,48 грн (а.с.27).
За результатами адміністративного оскарження вимоги від 06.11.2018 № Ф-753-53 про сплату недоїмки у сумі 6552,48 грн рішенням ДФС України від 22.02.2019 № 8844/6/99-99-11-05-02-25 оскаржувану вимогу залишено без змін, а скаргу фізичної особи підприємця (адвоката) Замковенка В.М. від 21.01.2019 без задоволення (а.с.37-39).
Не погоджуючись із прийнятою податковим органом вимогою про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її протиправною та такою, що порушує законні права та інтереси, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно з п. 63.1. ст. 63 ПК України з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи ведеться облік платників податків.
Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VІ (надалі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Статтею 9 Закону №2464-VІ визначено порядок обчислення і сплати єдиного внеску.
Згідно з ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VІ, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч.8 вказаної статті платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05 листопада 2018 року у справі №820/1538/17 (адміністративне провадження №К/9901/38076/18).
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, визначені Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2015 року (далі - Закон № 5076-VI).
Відповідно до статті 13 Закону № 5076-VI, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 вказаного Закону, право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (п. 1 ч. 3 ст.31).
Виходячи зі змісту ч.ч.5, 6 ст. 31 Закону № 5076-VI, протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
Отже, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк.
Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що ОСОБА_1 не подавав заяви про зупинення адвокатської діяльності відповідно до вимог ст. 31 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач обліковується в контролюючому органі, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. Основним видом діяльності вказаної особи є зокрема, надання послуг у сфері права (код ВЕД 69.10).
З 01.01.2018 року адвокати, що мають статус осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок кожного кварталу не менше ніж 2457,18 грн до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (19 квітня, 19 липня, 19 жовтня, 19 січня). За даними інформаційної системи Головного управління за позивачем відкрита інтегрована картка за платежем 71040000 "Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування, осіб та які проводять незалежну професійну діяльність".
Суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464 особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті звільняються від сплати за себе єдиного внеску, особи, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Проте, колегія суддів зазначає, що вказана норма не застосовується до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність до яких і відноситься позивач, а тому останній мав нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок навіть при умові, що ним не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин 1, 4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Оскільки позивачем не нараховано, не подано звіт і не сплачено ЄСВ, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про законність та обґрунтованість сформування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-753-53 у сумі 6552,48 грн як самозайнятій особі, адвокату.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст.242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС.
Головуючий суддя:
Судді: