18 липня 2019 року м. Дніпросправа № 280/1115/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),
суддів: Мельника В.В., Чепурнова Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року про закриття провадження
у адміністративній справі № 280/1115/19 за заявою Головного управління ДФС у Запорізькій області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків,-
15.03.2019 року Головне управління ДФС у Запорізькій області (далі по тексту - заявник) звернулась до суду з заявою в якій просило підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач), застосованого на підставі рішення заступника начальника Головного управління ДФС у Запорізькій області від 15 березня 2019 року.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.03.2019 року закрито провадження у справі за заявою Головного управління ДФС у Запорізькій області про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції Головне управління ДФС у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати ухвалу та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Свої вимоги обґрунтувало тим, що судом не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Апелянт зазначав, що відповідно до п. 20.1.4 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки платників податків. Заявник апеляційної скарги вказував, що статтею 16 ПК України встановлено перелік обов'язків платників податків, а саме, не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов'язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи; допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених Кодексом. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, не дозволяється.
Заявник апеляційної скарги вказував, що фахівцями ГУ ДФС у Запорізькій області 06.03.2019р року, з метою ознайомлення з направленнями на проведення перевірки від 06.03.2019 року №116, було здійснено вихід на юридичну адресу ФОП ОСОБА_1 , уповноважений представник відповідача відмовив в допуску працівників ГУ ДФС у Запорізькій області до проведення документальної планової виїзної перевірки про що було складено акт №73/08-01-13-05/ НОМЕР_1 від 06.03.2019 року, причиною не допуску до перевірки вказано порушення контролюючим органом порядку та способу проведення перевірки. ФОП ОСОБА_1 не виконав встановлені діючим законодавством обов'язки, навмисно створює умови щодо унеможливлення проведення ГУ ДФС у Запорізькій області документальної планової виїзної перевірки, а саме: перешкоджає законній діяльності посадових осіб контролюючого органу під час виконання ними службових обов'язків, не виконує законні вимоги посадових осіб, не допускає посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів. Апелянт наголошував, що зі змісту пп. 94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Обґрунтовуючи свою позицію, заявник апеляційної скарги вказував, що підставою для прийняття податковим органом рішення про застосування адміністративного арешту майна відповідача, став його не допуск до проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Спір про право в контексті ст. 283 КАС України має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 283 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, під спором про право необхідно розуміти оскарження до суду рішення про застосування адміністративного арешту (п. 94.11 ст.94 Податкового кодексу України), оскарження податкового повідомлення-рішення, яке покладено в основу податкового боргу, що обумовило звернення податкового органу з заявою у порядку особливого провадження тощо. Заявник апеляційної скарги наголошував, що спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу , що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідної заяви. Така незгода має втілюватись у вчиненні об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права. Платник податків може заперечувати законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту, або наявність підстав для прийняття рішення про застосування адміністративного арешту. Платником податків не вчинялись будь-які об'єктивні дії для захисту порушеного права. ФОП ОСОБА_1 , на момент звернення контролюючого органу до суду із заявою в порядку ст.283 КАС України, не оскаржений в адміністративному чи судовому порядку наказ про проведення перевірки чи дії посадових осіб щодо її проведення.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Закриваючи провадження у справі за поданням, суд першої інстанції вказував на те, що звернення з заявою у порядку ст. 283 КАС України та її розгляд повинні відбуватись, виходячи з того, що між сторонами відсутні будь-які спори з предмету такої заяви. Суд першої інстанції вказував, що за змістом Акту №73/08-01-13-05/2857600831 від 06.03.2019 року про відмову в допуску до проведення документальної планової виїзної перевірки, представник ФОП ОСОБА_1 відмовив посадовій особі контролюючого органу в допуску до перевірки з посиланням на п.77.4 ст. 77 Податкового кодексу України та вказано, що більш детально правову позицію викладено в акті про недопуск до перевірки від 06.03.2019 року, який додатково наданий до акту складеного представником ГУ ДФС. Підстави, передбачені пп.94.2.3 п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України, контролюючим органом документально - не доведені.
Суд першої інстанції у своїх доводах посилався на роз'яснення, надані Вищим адміністративним судом України в листі №149/11/13-11 від 02.02.2011 року, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Зокрема, платник податків може заперечувати законність проведення перевірки, недопущення до якої призвело до застосування адміністративного арешту.
Також судом першої інстанції в обґрунтування своєї позиції вказано , що спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, визначених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання. Зокрема, платник податків може заперечувати розмір податкового боргу, що стягується, або факт узгодження податкових зобов'язань, з яких виник податковий борг; заперечувати наявність податкового боргу, у зв'язку з яким накладено адміністративний арешт, тощо.
Матеріалами справи встановлено, що Головним управлінням ДФС у Запорізькій області 22.02.2019 року видано наказ №726, яким призначено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 . На підставі наказу, заступником начальника виписано повідомлення № 174/3045/14/08-01-13-05-09 від 22.02.2019 року про проведення перевірки за планом-графіком, вказано, що перевірка буде проводитись з 06.03.2019 року. Повідомлення про проведення перевірки вручено 06.03.2019 року законному представнику ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується розпискою від 06.03.2019 року.
06.03.2019 року видано направлення на перевірку №116, яке вручене представнику ОСОБА_1
06.03.2019 року уповноважені на проведення перевірки фахівці прибули до ФОП ОСОБА_1 для проведення перевірки. Встановлено, що представник ФОП ОСОБА_1 відмовився допустити їх до проведення перевірки, про що 06.03.2019 року складено акти про відмову у допуску до проведення/відмову від проведення виїзної перевірки № 73/08-01-13-05/ НОМЕР_1 .
Варто зазначити, що у акті про відмову у допуску до проведення/відмову від проведення виїзної перевірки вказано, що пояснення представника ФОП ОСОБА_1 викладені в акті, однак такі пояснення відсутні. Тобто з акту № 73/08-01-13-05/ НОМЕР_1 не вбачається, що представник ФОП ОСОБА_1 заперечував проти проведенням перевірки, зафіксовано лише факт не допуску до перевірки без вставлених причин.
Складений окремий акт без номеру, де представник ФОП ОСОБА_1 викладає свою позицію щодо проведення планової перевірки.
15.03.2019 року заступником начальника Головного управління ДФС у Запорізькій області прийнято рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до матеріалів справи, Головне управління ДФС у Запоізькій області зверталось до суду з заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Відповідно до 20.1.13 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право: доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об'єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов'язані з іншими об'єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.
Відповідно до пп. 77.1, 77.4, 77. 6 ст. 77, п. 81.1, п. 81.2 ст. 81 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу. Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.
Відповідно до п. 94.1, пп. 94.2.3 п. 94.2, п. 94.4, п. 94.6 ст. 94 ПК України, адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом. Арешт майна може бути застосовано, якщо з'ясовується одна з таких обставин, зокрема, коли платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Керівник контролюючого органу (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Згідно п. 94.10 ст. 94 ПК України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Колегія суддів не береться у межах данного провадження перевіряти законність призначення та виходу Головного управління ДФС у Запорізькій області до планової перевірки, предметом є підстави та правильність звернення податкового органу до суду з заявою про підтвердження адміністративного арешту майна платника податків.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 КАС України провадження у справах за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо: зокрема, підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків.
Згідно ст. 283 КАС України невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику заяви та доданих до неї документів. Суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо: 1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті; 2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право. Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку. Рішення суду у справах, визначених пунктами 1-4 частини першої цієї статті, підлягає негайному виконанню. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані сторонами протягом десяти днів з дня їх проголошення. Подання апеляційної скарги на рішення суду у справах, визначених пунктами 1-4 частини першої цієї статті, не перешкоджає його виконанню.
Судова колегія звертає увагу, що за наслідками розгляду заяви за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень, суд першої інстанції може винести ухвалу про повернення заяви, може винести ухвалу про відмову у відкритті провадження, у тому числі і якщо із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право, та рішення про розгляд заяви по суті вимог. Винесення ухвали про закриття провадження, відкритого за заявою у справі за зверненням органів доходів і зборів при здійсненні ними визначених законом повноважень щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, не передбачено.
Варто вказати, що статтею 283 КАС України передбачено, що вирішення питання про наявність або відсутність спору про право між податковим органом та платником податків, вирішується на процесуальному етапі вирішення питання щодо відкриття провадження за заявою і у разі наявності спору про право, суд відмовляє у відкритті провадження за заявою.
Колегія суддів зазначає, що спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для звернення з відповідною заявою у порядку ст. 283 КАС України. Підставною для звернення Головного управління ДФС у Запорізькій області з заявою є рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків від 15.03.2019 року. Наявність заперечень або незгода ФОП ОСОБА_1 з рішенням від 15.03.2019 року відсутні.
Незгода відповідача з підставою для перевірки, з порядком призначення або проведенням планової виїзної перевірки може бути предметом його звернення до суду з відповідним позовом. ФОП ОСОБА_1 звісно може скоритись своїм право звернення до суду або до податкового органу для оскарження наказу про призначення перевірки або дій перевіряючи осіб, однак це не вказує на незгоду, наявність оскарження або наявність заперечень на рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків від 15.03.2019 року.
При цьому, незгода платника податків із рішенням податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, згаданих у ст.283 КАС України, може підтверджуватися зверненням із відповідним адміністративним позовом до суду. В матеріалах справи відсутні будь-які заперечення відповідача проти рішення яке стало підставою для звернення із заявою, відсутні докази звернення ФОП ОСОБА_1 з позовною заявою до суду про оскарження рішення, яке у свою чергу є підставою звернення податкового органу з заявою.
Дійсно, варто брати до уваги практику Верховного Суду при вирішені подібних спорів. Зокрема як вказував суд першої інстанції у постанові Верховного Суду від 25.01.2019 року у справі № 808/2981/14 вказано, що спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. При цьому незгода платника податків із рішеннями податкових органів щодо застосування спеціальних заходів, визначених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України, може підтверджуватися не лише зверненням із відповідним адміністративним позовом. Суд може встановити наявність спору також із змісту заперечень платника податків, стосовно якого внесено подання.
Вище приведене рішення Верховного Суду вказує на позицію, що спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. у випадку даного спору ФОП ОСОБА_1 не висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання (заявою), не оскаржив та не заперечував проти, як вже вказувалось - рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків від 15.03.2019 року.
Варто звернути увагу, що рішення Верховного Суду від 25.01.2019 року у справі № 808/2981/14 стосується КАС України скасованої редакції, коли податкові органи мали право звертатись до суду з поданнями.
Судова колегія вказує, що відповідач за заявою може викласти свою позицію щодо звернення податкового органу у відзиві та не позбавлений інших важелів процесуального характеру щодо доведення своєї позиції.
Головним управлінням ДФС у Запорізькій області дотримано вимоги ст. 283 КАС України при зверненні до суду з заявою про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заяву подано у день настання обставини для звернення - винесення рішення про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків.
Суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про закриття провадження за заявою, спір про право відсутній у зв'язку з відсутністю заперечень, незгоди, позову про оскарження рішення, що є підставою для звернення з заявою. Більше того, передбачено, що суд першої інстанції наявність або відсутність спору про право встановлює під час відкриття провадження та у разі наявності такого - відмовляє у відкритті провадження за заявою.
Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Не передбачено повернення судових витрат, здійснених суб'єктом владних повноважень. Судові витрати не розподіляються також у разі повернення справи на новий розгляд.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвалу суду слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви.
Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області - задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 19 березня 2019 року про закриття провадження у справі № 280/1115/19 -скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та окремому оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов