14 серпня 2019 року м. Київ № 810/3032/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:
- визнати відмову Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області у наданні статусу та видачі відповідного посвідчення інваліда війни позивачу протиправною;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення інваліда війни;
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період з 26.04.1986 по 27.03.2000 року працював з особливо шкідливими умовами праці в зоні іонізуючих випромінювань на Чорнобильській АЕС, приймав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі невоєнізованого формування Цивільної оборони. Вказує, що йому встановлено інвалідність внаслідок профзахворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому має право на отримання статусу інвалідів війни відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач також зазначає, що 16.01.2018 він звернувся до Управління соціального захисту Славутицької міської ради з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення відповідного зразка.
Водночас, у відповідь на вказане звернення викладене у листі № 04/01-15 від 16.03.2018, відповідач повідомив, що листом від 27.04.2016 №92/172/172-16 Міністерство соціальної політики України на запит Виконавчого комітету Славутицької міської ради надало роз'яснення, що чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не поширюється на осіб, які направлялися на виконання робіт з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС органами управління у справах Цивільної оборони, створеними у складі підприємств, установ, організацій.
Позивач вважає, що доводити та висновки відповідача, викладені у відмові є необґрунтованими та формальними, а сама відмова є протиправною та порушує його право на належний соціальний захист.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 24.09.2018. В порядку підготовки справи до судового розгляду судом витребувано належним чином засвідчену копію матеріалів справи позивача про встановлення йому статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни для огляду в суді; письмові пояснення про те, чи визнає відповідач право позивача на отримання статусу інваліда війни з підстав, зазначених у позовній заяві. У вказаній ухвалі суд запропонував відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а позивачу - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву подати до суду відповідь на відзив. Крім того, відповідачеві також було запропоновано судом подати до суду заперечення щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив.
Відповідач позов не визнав, подав через канцелярію суду письмові пояснення від 09.08.2018 вих.№02-32/140 та відзив на позовну заяву від 09.08.2018 вих.№02-32/144. В обґрунтування правової позиції відповідач зазначив, що відповідно до вимог частини 2 статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 цього Закону до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене Постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111 та Положення про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затверджене наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, якими передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварії, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
На підставі викладеного, відповідач зазначає, що правовою підставою для надання особі статусу інваліда війни є одночасно наявність двох умов:
- особа повинна бути залучена до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС;
- їй встановлено статус особи, яка стала інвалідом внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Оскільки позивач не брав участь у загонах спец захисту формувань Цивільної оборони, що знаходились в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, а відтак, відповідач вважає, що на позивача не розповсюджується дія пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ.
Крім того, відповідач посилається на правову позицію щодо застосування пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ викладену в постанові Верховного суду від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15. Враховуючи викладене, відповідач не вбачає жодних правових підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі посвідчення.
На виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 відповідачем 15.08.2018 подано через канцелярію суду копії матеріалів справи по зверненню позивача про встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення.
20.08.2018 через канцелярію суду позивачем подано відповідь на відзив у справі №810/3032/18. Позивач спростовуючи заперечення на позовну заяву, викладені у відзиві, зазначає, що посилання відповідача на постанову Верховного суду від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а є безпідставними, оскільки в цій справі взагалі були відсутні та не досліджувались первинні документи формування ЦО на Чорнобильській АЕС, а саме: наказ № 2с від 19.04.1985 про формування ЦО, наказ № 4с від 28.05.1985, наказ № 45с від 28.05.1981, наказ №4ДСИ від 03.04.1986 наказ №1 від 19.01.1989 про формування ЦО, лист №672с від 06.12.1982. Відповідач не надав належну оцінку документам, які були подані разом із заявою від 16.01.2018. Так, відповідно до наказу № 4с від 28.05.1985 «Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони», наказу № 2с від 19.04.1985 р. «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони», пунктом 2 якого передбачено, що для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керування ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створити служби цивільної оборони ЧАЕС, зокрема, пунктом 2.8 цього наказу передбачено створення Служби енергопостачання і світломаскування, начальником якої призначено начальника електроцеха Зіненко А .Т.
На думку позивач саме ці документи підтверджують факт про залучення його до складу формувань ЦО як керівника.
21.08.2018 через канцелярію суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив від 16.08.2018 вих.№02-32/155, в яких зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази участі позивача у загонах спец захисту формувань Цивільної оборони, що знаходились в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, тому відсутні підстави для поширення на позивача дії пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-ХІІ.
У судове засідання, учасники справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи (що підтверджується даними наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень зі штриховими ідентифікаторами: 0113328858087, 0113328858079) не з'явилися, явку уповноважених представників до суду не забезпечили.
Судом встановлено, що позивачем було подано до суду заяву від 24.09.2018 про здійснення подальшого розгляду даної справи в порядку письмового провадження. Також позивач у вказаній заяві підтримав позовні вимоги.
Від Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області до суду надійшло клопотання від 09.08.2018 № 02-32/142 про розгляд справи без участі представника управління.
Відповідно до приписів частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Враховуючи викладене, суд на місці ухвалив подальший розгляд даної справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у суду матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Із наявної в матеріалах справи трудової книжки позивача вбачається, що він з 02.02.1976 працював майстром по ремонту Чорнобильської АЕС, з 28.09.1984 позивача переведено на посаду начальника електроцеху. На момент аварії позивач працював на посаді начальника електроцеху Чорнобильської АЕС, що підтверджується записами в трудовій книжці та даними зазначеними в аварійному маршрутному листі №1126.
Крім того, судом встановлено, що позивач виконував роботи по ліквідації наслідків аварії, що підтверджується табелями обліку робочого часу Чорнобильської АЕС за квітень-травень 1986 р., табелем на оплату робочого часу по пункту № 1 постанови уряду за травень 1986 р., аварійним маршрутним листом №1126, відповідно до яких число відпрацьованих днів на ЧАЕС у травні 1986 року складає 25 днів, у червні 1986 року - 12 днів, у серпні 1986 року - 20 днів, у вересні 1986 року - 30 днів, у жовтні 1986 року - 30 днів, у листопаді 1986 року - 15 днів, у грудні 1986 року - 22 днів.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2 , які є безстроковими.
З експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку хвороб та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру слідує, що Центральна міжвідомча експертна Рада на засіданні № 29 від 07.02.1994, розглянувши клопотання ОСОБА_1 і надану документацію з питання зв'язку захворювання (інвалідності) з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійшла висновку: захворювання пов'язане з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Відповідно до довідки МСЕК серії ВТЭ-25 № 011310 від 15.04.1994 позивачу з 11.04.1994 встановлено другу групу інвалідності, причина інвалідності - профзахворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, безстроково.
Згідно з довідкою про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності, виданої обласною спеціалізованою МСЕК серії 2-18 МАД № 008702 від 15.04.1994 ступень втрати професійної працездатності позивача з 11.04.1994 становить 80%, безстроково.
Відповідно до довідки Чорнобильської АЕС № 1795, яка підписана заступником головного інженера ЧАЕС з безпеки, доза аварійного опромінення позивача за період його роботи по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 року по 30.04.1986 року становила 190,4 рад.
Судом встановлено, що в період з 26.04.1986 по 27.03.2000 року позивач працював з особливо шкідливими умовами праці в зоні іонізуючих випромінювань, тобто за Списками №1 та № 2, затвердженими постановою Ради міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173, що підтверджується доданою до позовної заявами довідкою підприємства №0104-30624 від 12.12.2017.
Відповідно до пунктів 1, 2 наказу Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №45с від 28.05.1981 «Про створення спецформувань на атомних електростанція» передбачено, що Рада Міністрів СРСР постановою від 25 вересня 1980 р. №833-283 "Про заходи щодо подальшого підвищення безпеки атомних електростанцій" (наказ Міненерго СРСР від 02.02.80 №81сс) зобов'язала Міністерство енергетики та електрифікації СРСР створити на кожній атомній електростанції спеціальні відомчі формування і забезпечити залучення невоєнізованих формувань цивільної оборони для захисту персоналу, населення та для відновлення атомних електростанцій у випадках аварій, стихійних лих в мирний час і масових руйнувань в військовий час. На виконання зазначеної постанови введено в дію Положення про спеціальні відомчі формування атомних станцій та Програму підготовки спеціальних відомчих формувань атомних станцій, розроблені спільно з Мінздравом СРСР і узгоджені зі штабом цивільної оборони; затверджено штат і табель до штату спецформувань атомних станцій, розроблені і узгоджені з Міністерством оборони і штабом цивільної оборони СРСР.
Також позивачем надано лист Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР № 672с від 06.12.1982 р. «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС» відповідно до якого ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА, може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури ЦО на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру ЦО є обов'язковим при виникненні гіпотетичної аварії на АС або введення періоду «Загальної готовності ЦО».
Відповідно до п. 4 Наказу №4 с від 28.05.1985 Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР «Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони» начальник штабу ЦО і другого відділу заступник начальника ЦО ЧАЕС мають право від імені начальника ЦО віддавати усні і письмові розпорядження з питань ЦО і мобілізаційної роботи, які є обов'язковими для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад.
Пунктом 2 Наказу №2с від 19.04.1985 р. Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР «Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони» передбачено, що для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керування ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створено служби цивільної оборони ЧАЕС, зокрема, пунктом 2.8 цього наказу передбачено створення Служби енергопостачання і світломаскування, начальником якої призначений начальник електроцеха Зіненко А.Т .
Як вбачається з Наказу № 4ДСИ від 03.04.1986 Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна ВПО «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР «Про підготовку навчання цивільної оборони» до навчань по ЦО вирішено залучити, в тому числі, і начальників цехів та відділів в строк до 13.05.1986.
Позивач вважає, що вищевказані накази свідчать про створення на Чорнобильській атомній електростанції невоєнізованих формувань цивільної оборони, до складу яких позивач був залучений під час ліквідації наслідків аварії, працюючи начальником електроцеху та начальником Служби енергопостачання і світломаскування.
З 10.10.1986 року Чорнобильська АЕС відповідно до наказу Міністерства енергетики СРСР від 17.10.1986 №6 «Про створення об'єднання» входила до складу виробничого об'єднання «Комбінат», що підтверджено довідкою Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» №0104-252 від 12.12.2017.
16.01.2018 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни. До заяви позивач надав копії наступних документів: паспорту, ідентифікаційного номеру, довідки МСЕК, експертного висновку, посвідчення учасника ЧАЕС з вкладкою, аварійного маршрутного листа № 1126, довідки № 0104-252 від 12.12.2017, довідки № 30624 за списком № 1, довідки № 1795, табеля робочого часу за квітень-травень 1986 року, табеля оплати робочого часу, трудової книжки за період роботи з на ЧАЕС 1986-1987 роки, інформаційної довідки про участь у формуванні ЦО, наказу № 2с від 19.04.1985 про формування ЦО, наказу № 4с від 28.05.1985, наказу № 45с від 28.05.1984, листа № 672с від 06.12.1982.
Листом від 16.03.2018 № 04/01-15 відповідачем було відмовлено позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Вказана відмова мотивована тим, що у поданих документах відсутній наказ про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
При цьому відповідач у даному листі вказав, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу формувань Цивільної оборони на підставі первинних документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Крім того, у даному листі відповідач додатково послався на лист Міністерства соціальної політики України від 27.04.2016 № 92/172/172-15 на запит виконкому Славутицької міської ради про те, що статус інваліда війни встановлюється особам, залученим до складу Цивільної оборони на підставі документів, які повинні містити інформацію про розпорядчий документ по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ, організацій (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчий документ по підприємству, установі про залучення осіб до складу зазначеного формування, усі відомості про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також довідки МСЕК про групу інвалідності та причини захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XII у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 3551-XII цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.
Стаття 4 Закону № 3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Статтею 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.09.1991 № 796-XII визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. Якщо особа була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, така особа належить до числа осіб з інвалідністю та має право на отримання відповідного посвідчення.
Аналізуючи приписи пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII суд констатує, що цей Закон не містить вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони.
Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302).
Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.
Пунктом 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни».
Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що « Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Відповідно до пункту 10 Положення № 302 «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина
Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.
При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.
В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 року у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 року у справі «Серков проти України» позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.
Досліджені судом документи безперечно підтверджують факт участі позивача в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу особи з інвалідністю із видачею відповідного посвідчення.
При цьому, посилання відповідача у листі 16.03.2018 №04/01-15 на відсутність відомостей про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) штабу Цивільної оборони як на підставу для відмови в наданні позивачу статусу особи з інвалідністю не ґрунтуються на вимогах закону.
Суд також зазначає, що рекомендаційні листи та роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, а також Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, на які посилається відповідач обґрунтовуючи правомірність відмови у визнанні за позивачем статусу інваліда війни, не є нормативно-правовими актами, а носять інформаційно - роз'яснювальний характер і не утворюють підстави для встановлення чи відмови у наданні правового статусу інваліда війни.
Щодо правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а, на яку відповідач посилається в обґрунтування заперечень проти позову, суд зазначає наступне.
Згідно з висновків, викладених у постанові від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а Верховний Суд зазначив, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а вказав, що в документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ).
Дане рішення Верховного Суду у справі № 279/12162/15-а суд не може взяти до уваги, оскільки у цій справі позивачем були надані суду відповідні докази на підвердження участі у складі формувань Цивільної оборони.
Так, досліджені судом матеріали справи по зверненню позивача про встановлення статусу інваліда війни та видачу відповідного посвідчення, надані відповідачем на виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2018 свідчать про створення на Чорнобильській атомній електростанції невоєнізованих формувань Цивільної оборони, до складу яких позивач був залучений під час ліквідації наслідків аварії, працюючи начальником електроцеху та начальником Служби енергопостачання і світломаскування та безперечно підтверджують факт його участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У даному випадку, посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду у справі № 279/12162/15-а є безпідставними, оскільки позивачем при зверненні до управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області надано належне документальне підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.
Виходячи з викладеного, суд вважає доведеним факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань цивільної оборони, а всі доводи щодо не підтвердження такої участі не були спростовані відповідачем належними та допустимим доказами.
У справі "Рисовський проти України" (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (справа "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява N 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
При цьому, суд переконаний, що обов'язок збереження документів за 1986 рік, зокрема, документів щодо залучення позивача до участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме по лінії Цивільної оборони за часів існування Радянського Союзу, де всі документи та сама подія - аварія на ЧАЕС були тривалий час, а саме більше п'яти років, засекречені, не може бути покладено на позивача, як і поставлено під сумнів їх існування, адже наслідки у вигляді ушкодженого здоров'я, причинний зв'язок втрати якого поставлено в пряму залежність від участі особи у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС уповноваженими та компетентним органами, є тим прямим та безперечним доказом, який свідчить про наявність права на отримання статусу інваліда війни.
Враховуючи викладене, суд приймає до уваги положення Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, як на частину національного законодавства, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, та вважає, що адміністративний позов належить задовольнити у повному обсязі.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов'язаного з ним соціального захисту.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб'єктом владних повноважень суду не надано.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язати відповідача надати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає про таке.
Абзацом 2 пункту 7 Положення № 302 встановлено, що «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Положеннями частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно з приписами абзацу 2 вказаної норми у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд також враховує, що у Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на етапі, коли особа, яка звернулась, є інвалідом внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та має докази залучення до складу формувань цивільної оборони, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку, а тому зазначені відповідачем підстави відмови, зокрема, пов'язані із відсутністю розпорядчого документу по лінії Цивільної оборони про залучення підприємств, установ (наказ чи розпорядження) до вказаного формування та розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення особи до складу зазначеного формування, обов'язок з прийняття яких не передбачено жодною законодавчою нормою - не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.
Як було встановлено судом, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а отже позовні вимоги щодо надання позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення є обґрунтованими.
Таким чином, враховуючи викладене у сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач є звільненим від сплати судового збору за подання адміністративного позову. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 77, 90, 139, 143, 194, 205, 242 - 247, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області, яка викладена у листі від від 16.03.2018 № 04/01-15 (код ЄДРПОУ 22208706, Київська обл., м. Славутич, Центральна площа, 7) у наданні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення.
3. Зобов'язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 22208706, Київська обл., м. Славутич, Центральна площа, 7) встановити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення встановленого зразка.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.