14 серпня 2019 р. Справа № 520/2251/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 року (суддя Заічко О.В.; м. Харків) по справі № 520/2251/19
за позовом ОСОБА_1
до Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі - відповідач, Фонд), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення позивачу соціальних виплат у рахунок відшкодування шкоди у зв'язку із професійним захворюванням з 01.06.2015;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу соціальні виплати у рахунок відшкодування шкоди у зв'язку із професійним захворюванням з 01.06.2015.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Зобов'язано Харківське міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми страхових виплат за період з 03.06.2015 року по 31.01.2019 року включно.
У задоволенні решти позову - відмовлено.
Частково не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує, що вперше позивач звернувся до Відділення та був взятий на облік як ВПО на підставі довідки від 03.12.2014 № 6343003812. Згідно чинного на той час законодавства було встановлено строк дії довідки ВПО - 6 місяців. Відповідно, з 03.06.2015 року виплати позивачу були припинені у зв'язку із закінченням терміну дії довідки ВПО. ОСОБА_1 в подальшому до відповідача не звертався та нової довідки ВПО не надавав. Постановою Відділення від 04.03.2019 № 2052/23735/6000/32 «Про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати» Позивачу продовжено виплату з 01.02.2019 згідно довідки про взяття на облік ВПО від 12.02.2019 № 6343-5000031343. Щомісячні страхові виплати ОСОБА_1 отримує по теперішній час, заборгованості немає. Відповідач зазначає, що довідка ВПО є обов'язковим документом, який надає право даній категорії осіб отримувати соціальні виплати. Довідка позивача, що підтверджує статус ВПО від 03.12.2014 № 6343003812 втратила чинність у зв'язку із закінченням терміну дії. Позивачем не надано жодного доказу фактичного проживання (перебування) у м. Харкові за період з 03.06.2015 по 31.01.2019.
Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем виключно в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є внутрішньо - переміщеною особою та перебуває на обліку у відповідача як отримувач страхових виплат, оскільки має місце факт зареєстрованого страхового випадку профзахворювання, що отримане 10.11.2004 року, за висновком МСЕК від 29.06.2006 року позивачу встановлено стійку втрату професійної працездатності 30% та 3 групу інвалідності безстроково.
За період з 01.12.2014 року по 02.06.2015 року позивач отримував страхову виплати, проте, з 03.06.2015 року відповідні виплати не нараховувались та не виплачувались у зв'язку з закінченням строку дії довідки ВПО позивача.
В подальшому, позивач звернувся до відповідача з питання продовження виплат та надав відповідний пакет документів та постановою відповідача від 04.03.2019 року № 2052/23735/6000/32 відповідні дії були вчинені з 01.02.2019 року.
Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірності дій щодо ненарахування та невиплати позивачу суми страхових виплат за період за період з 03.06.2015 року по 31.01.2019 року включно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV).
Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав.
Відповідно до підпункту "в" пункту 1 частини першої статті 21 Закону № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Статтею 40 Закону № 1105-ХІV (у редакції до 01 січня 2015 року) передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком. Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК.
З 01 січня 2015 року зазначені норми встановлені частинами першою, п'ятою та шостою статті 47 Закону № 1105-XIV (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Отже вказана стаття вказує на випадки, згідно яких страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.
Матеріалами справи підтверджується, що страхові виплати припинено у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Водночас, ст. 46 Закону №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не встановлено.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон N 1706-VII).
Статтею першою Закону N 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
При цьому за правилами ст.5 вказаного Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Згідно з ч.3 ст.4 Закону № 1706-VII для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до ч.8 ст.4 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) видається структурним підрозділом місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення в день подання заяви, підписується та засвідчується уповноваженою посадовою особою цього структурного підрозділу без сплати будь-яких платежів та зборів, включаючи як першу видачу такої довідки, так і в разі повторної її видачі у випадку втрати, пошкодження або з метою продовження її дії.
Термін дії такої довідки становить шість місяців з моменту її видачі.
У випадку продовження дії обставин, що визначені у статті 1 цього Закону, термін дії такої довідки може бути продовжено на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до відповідного структурного підрозділу відповідної місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення.
При цьому у частині 11 вказаної статті зазначено, що заявнику може бути відмовлено у видачі довідки, продовженні її дії або скасовано її дію, якщо:
1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону, або обставини, що раніше існували, істотно змінились;
2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;
3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство України, до їх відновлення.
У день подання заяви заявнику видається довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або в той же день видається рішення про підстави відмови за підписом керівника такого органу соціального захисту, що здійснює облік внутрішньо переміщеної особи.
У випадку відмови у продовженні терміну дії такої довідки або скасування її дії заявнику письмово повідомляються підстави такої відмови.
З 13.01.2016 з урахуванням внесених Законом № 921-VIII від 24.12.2015 змін статтею 4 Закону № 1706-VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Стаття 12 Закону № 1706-VII визначає підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, серед яких, якщо особа: повернулася до покинутого місця постійного проживання (п.3 ч.1) або подала завідомо недостовірні відомості (п.5 ч.1).
Згідно з ч.10 ст.7 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи з тимчасово окупованої території мають право на отримання матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, безпосередньо у робочих органах Фонду соціального страхування України за фактичним місцем проживання, перебування.
При цьому вказаним Законом № 1706-VII (в тому числі в редакції до 13.01.2016) не встановлено зв'язку права внутрішньо переміщених осіб на отримання соціальних виплат з терміном дії довідки про взяття на облік.
Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообовязковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11.12.2014 № 20, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.01.2015 за № 6/26451.
Згідно абз.1-3 п.2 р.І Порядку надання страхових виплат № 20 особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
У разі чергової зміни фактичного місця проживання (перебування) особа, яка тимчасово переміщена, зобов'язана повідомити протягом 10 календарних днів з дати зміни місця фактичного проживання (перебування) робочий орган виконавчої дирекції Фонду, який здійснює йому страхові виплати, страхові витрати на медичну та соціальну допомогу шляхом подання заяви особисто або надсилання рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви) про припинення йому виплат у зв'язку зі зміною місця проживання (перебування). Копія такої заяви або підтвердження надсилання рекомендованого листа подається робочому органу виконавчої дирекції Фонду за новим місцем фактичного проживання (перебування).
У разі отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, про закінчення строку дії довідки про взяття на облік, її скасування або про відмову у продовженні строку дії такої довідки робочий орган виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) особи, яка тимчасово переміщена, припиняє нарахування і фінансування страхових виплат та страхових витрат на медичну і соціальну допомогу.
В свою чергу, розділ ІІІ Порядку надання страхових виплат № 20 встановлює порядок продовження раніше призначених страхових виплат, відповідно до п.п.1, 2 якого:
- особи, які тимчасово переміщені, мають право на продовження раніше призначених та нарахованих страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду за фактичним місцем проживання (перебування) на підставі заяви, до якої додаються копії довідки про взяття на облік, паспорта або документа, що посвідчує особу, та реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи і мають відмітку у паспорті). Копії засвідчуються працівником відділення при пред'явленні оригіналів.
- у разі звернення особи, яка тимчасово переміщена, з документами, зазначеними у пункті 1 цього розділу, робочий орган виконавчої дирекції Фонду не пізніше десяти робочих днів приймає рішення про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати, яке оформлює своєю постановою про продовження раніше призначеної щомісячної страхової виплати на строк дії довідки про взяття на облік, але не більше строку, на який особа має право на страхові виплати. Копія вказаної постанови направляється робочому органу виконавчої дирекції Фонду, де зберігається справа про страхові виплати, та/або управлінню виконавчої дирекції Фонду, якому підпорядковується цей робочий орган виконавчої дирекції Фонду, що є підставою для припинення ним нарахування щомісячної страхової виплати у зв'язку з її продовженням за фактичним місцем проживання.
Тобто за положенням вказаного Порядку № 20 припинення нарахування і фінансування страхових виплат може мати місце у разі зміни фактичного місця проживання (перебування) особи, яка тимчасово переміщена, відмови у продовженні строку дії довідки про взяття на облік або скасування такої довідки.
Виходячи з наведених вище приписів Закону № 1706-VII, колегія суддів вважає, що встановлена цим Порядку № 20 умова проведення відповідних виплат лише на строк дії довідки про взяття на облік, суперечать як Закону № 1706-VII, ст. 46 Закону України 1105-ХІV, так і Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», внаслідок чого, враховуючи пріоритетність законів над підзаконними нормативно-правовими актами, вважає, що закінчення терміну довідки про взяття на облік не може бути законодавчо визначеною підставою для припинення нарахування і фінансування страхових виплат.
Крім того, зміна місця проживання або тимчасова відсутність за місцем проживання після призначення виплат, у розумінні статті 46 Закону № 1105, не може вважатися належної підставою для припинення виплати та невиплаті недоодержаних позивачем сум.
Так, стаття 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За положенням статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
На захист прав позивача також діє норма частини 7 ст. 47 Закону №1105-XIV, згідно із якою, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 8 липня 2004 року Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
У рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи страхових виплат, право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.
З урахуванням викладеного суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, не виплачуючи страхові виплати позивачу за період з 03.06.2015 року по 31.01.2019 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.04.2019 по справі № 520/2251/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова І.С. Чалий