14 серпня 2019 року справа №360/1920/19
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів: Арабей Т.Г., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року у справі № 360/1920/19 (головуючий 1 інстанції Кисельова Є.О., текст рішення складено у приміщенні суду за адресою: просп. Космонавтів, 18, м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гведеон» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 88445,95 грн,-
В травні 2019 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач, ЛО ВФСЗІ) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гведеон» (далі - відповідач, ТОВ «Гведеон»), в якому позивач просив суд стягнути з ТОВ «Гведеон» на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарську санкцію за 2018 рік у сумі 88287,04 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16 квітня 2019 року по 18 квітня 2019 року у розмірі 158,91 грн, разом 88445,95 грн.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.138-141).
Позивач з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій послався на невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Просив скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року та прийняти нове судове рішення, яким задовільнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідач не використав усіх можливих заходів, не здійснив самостійний пошук безробітних осіб з інвалідністю для працевлаштування. Вважає, що суб'єкти, визначені статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», лише сприяють у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, а безпосереднє їх працевлаштування здійснюють роботодавці. Штрафні санкції, відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», роботодавці зобов'язані сплачувати незалежно від положень, викладених у статті 18 вказаного Закону (т.2 а.с. 148-150).
Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Надіслали клопотання пророзгляд справи без їх участі.
Відповідно до приписів статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Згідно вимог частин 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, заслухав суддю - доповідача, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Позивач - ТОВ «Гведеон» (ідентифікаційний код 40537538, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок 44) є юридичною особою, зареєстрованою 03.06.2016, за № 13831020000004164 Сєвєродонецькою міською радою (т.2 а.с.134-137).
ТОВ «Гведеон» зареєстрований у Луганському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів 19.10.2016 року за № 44/129/827, що підтверджується довідкою про реєстрацію роботодавця у відділенні Фонду соціального захисту інвалідів від 19.10.2016 року № 197 (т.1 а.с.16).
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів ТОВ «Гведеон» за 2018 рік від 22.02.2019 року форми № 10-ПІ, наданого до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 517 осіб, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 19 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 вказаного Закону - 21 особа (т.1 а.с.17).
Позивачем нараховано адміністративно-господарську санкцію за невиконання ТОВ «Гведеон» нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік у розмірі 88287,04 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 158,91 грн (т.1 а.с.21).
Листом від 27.02.2019 року № 03-10/174 позивач попередив відповідача про нарахування адміністративно - господарської санкції у розмірі 88445,95 грн (т.1 а.с.18).
На запит Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів № 04-02/204 від 11.03.2019 року Сєвєродонецьким міським центром зайнятості надано інформацію від 11.03.2019 року №13/04-764, якою повідомлено, що ТОВ «Гведеон» (ЄДРПОУ 40537538) протягом 2018 року надавали відомості про вільні робочі місця, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Відмов підприємств у працевлаштуванні інвалідів в центрі зайнятості не було. Також повідомленоо, що замовлень на професійне навчання для осіб з інвалідністю від ТОВ «Гведеон» не надходило (т.1 а.с.20).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ «(далі - Закон № 875-ХІІ) забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України (далі-ГК України), господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Отже, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Згідно з частинами 1, 3 статті 18-1 Закону України № 875-ХІІ інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підприємство своєчасно подало до позивача звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік. Також встановлено, що відповідач протягом 2018 року у відповідності до вимог Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 з відповідними змінами, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за № 988/23520, подавав до Сєвєродонецького міського центру зайнятості кожного місяця звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, в яких зазначав про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (т.1 а.с.17, 51-107).
При цьому відповідачем надані усі докази, що підтверджують наявність вільних місць для роботи осіб з інвалідністю, підстави їх виникнення та докази на підтвердження працевлаштування таких осіб (т.1 а.с. 108-250, т.2 а.с. 1-99).
На підставі інформації, зазначеної в листі Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 13.06.2019 року № 13/06-1747, ТОВ «Гведеон» протягом 2018 року щомісячно надавало відомості про вільні робочі місця, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Сєвєродонецьким міським центром зайнятості десяти особам з інвалідністю було видано направлення на роботу до ТОВ «Гведеон», які відмовились від запропонованих вакансій. Відмов підприємства у працевлаштуванні особам з інвалідністю в центрі зайнятості не було. Також повідомлено, що представники ТОВ «Гведеон» приймали участь у Ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю, що відбулися: 02.03.2018 року, 08.06.2018 року, 21.09.2018 року, 30.11.2018 року (т.2 а.с.101).
Окрім того, відповідачем розміщувались в засобах масової інформації оголошення про актуальні вакансії для осіб з інвалідністю від Центру зайнятості (т. 2 а.с. 76-99).
Суд звертає увагу, що доказів на підтвердження того, що підприємство неправомірно або безпідставно відмовило у прийнятті на роботу інвалідам, які були направлені центром зайнятості або безпосередньо звернулись до відповідача, позивачем до суду не надано.
Отже, якщо роботодавець вживав необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій у зв'язку з меншою, ніж установлено нормативом, середньообліковою чисельністю працюючих інвалідів, є безпідставним.
Зазначений висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, щодо застосування положень статей 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до якої, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, підприємством створені робочі місця для працевлаштування інвалідів та виконані вимоги статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки вони суперечать чинному законодавству та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року у справі № 360/1920/19 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гведеон» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 88445,95 грн - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 4 липня 2019 року у справі № 360/1920/19 - залишити без змін.
Повний текст постанови складений та підписаний 14 серпня 2019 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач: І.В. Геращенко
Судді: Т.Г. Арабей
А.В. Гайдар