Справа № 199/6471/19
(1-кп/199/488/19)
іменем України
14 серпня 2019 року м. Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
Головуючий - суддя ОСОБА_1
За участі секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42019040010000138, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Лозова, Харківської області, з середньою освітою, одруженого, утримує двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, військовослужбовця військової служби за контрактом у військовому званні «солдат», стрільця 1 відділення 3 патрульного взводу 4 патрульної роти 2 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,
07 жовтня 2016 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 356 по стройовій частині, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_5 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06 листопада 2018 року № 271 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду - стрільця 1 відділення 3 патрульного взводу 4 патрульної роти 2 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Солдат ОСОБА_5 будучи військовослужбовцем відповідно до вимог ст.ст. 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов'язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України. Статутів Збройних Сил України (далі - Статут), бути взірцем виконання службового обов'язку, свято і непорушно додержуватися Конституції України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, та відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно Закону України «Про затвердження Указу Президента України про часткову мобілізацію», з 20 січня 2015 року в Україні діє особливий період.
16 квітня 2019 року солдат ОСОБА_5 , діючи всупереч наведених вище вимог Статуту, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив військову частину без поважних причин в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, чим протизаконно припинив виконувати конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, свої службові обов'язки не виконував час проводив на власний розсуд, не приймаючи мір для повернення до військової частини НОМЕР_1 НГУ, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв.
26 липня 2019 року солдат ОСОБА_5 прибув до військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України та заявив про себе, внаслідок чого кримінальне правопорушення припинено.
Таким чином, 16 квітня 2019 року солдат ОСОБА_5 самовільно залишив військову частину без поважних причин, в умовах особливого періоду, крім воєнного стану та незаконно перебуває за межами військової частини НОМЕР_1 НГУ по 26 липня 2019 року.
ОСОБА_5 в судовому засіданні свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення за обставин, викладених вище, визнав повністю, та показав, що 07 жовтня 2018 року за контрактом був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 НГУ, де з 06 листопада 2018 року був призначений на посаду стрільця 1 відділення 3 патрульного взводу 4 патрульної роти 2 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 НГУ, яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_3 . Його дружина була вагітною на крайньому строку, важко переносила вагітність і потребувала його допомоги, яку він через постійну зайнятість на службі надавати не міг. Через це він вирішив тимчасово залишити службу і 16 квітня 2019 року поїхав додому. Вдома він перебував разом з дружиною, яка народила через кесарів розтин і перший час після пологів також надавав їй догляд. Коли їй стало легше, він повернувся до військової частини, де на цей час продовжує проходження служби. У вчиненому щиро розкаюється, просить суворо не карати.
Крім повного визнання своєї вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні, та підтвердження його фактичних обставин, винуватість ОСОБА_5 повністю доведена сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів.
За копією наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 356 по стройовій частині, 07 жовтня 2016 року солдата військової служби за контрактом ОСОБА_5 , зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Наведена обставина узгоджується з дослідженою судом копію контракту про проходження військової служби у Національній гвардії України, укладеного з ОСОБА_5 07 жовтня 2018 року.
Згідно копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06 листопада 2018 року № 271, солдата ОСОБА_5 призначено на посаду - стрільця 1 відділення 3 патрульного взводу 4 патрульної роти 2 патрульного батальйону військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
До матеріалів кримінального провадження долучено копії наказу командира військової частини № НОМЕР_1 від 16 квітня 2019 року № 102«Про призначення службового розслідування», висновку службового розслідування відносно ОСОБА_5 від 26 квітня 2019 року та наказу командира військової частини № НОМЕР_1 від 26 квітня 2019 року № 109 «Про підсумки службового розслідування», якими встановлено, що 16 квітня 2019 року ОСОБА_5 залишив територію військової частини № НОМЕР_1 та протягом 10 діб до військової частини не повернувся.
У відповідності до копії наказу № 89 від 17 квітня 2019 року командира військової частини № НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_5 , який не прибув на військову службу з 17 квітня 2019 року, виключено з усіх видів забезпечення.
З письмового з'явлення із зізнанням ОСОБА_5 від 26 липня 2019 року до війкового прокурора вбачається, що останній 16 квітня 2019 року самовільно залишив частину 3036 НГУ та хотів тимчасово ухилитися від проходження військової служби для вирішення своїх особистих проблем. Про свої дії шкодує, щиро кається і просить суворо не карати.
Покази обвинуваченого щодо залишення військової служби у зв'язку із вагітністю та пологами його дружини узгоджуються з долученою до матеріалів кримінального провадження копією свідоцтва про народження, за якою ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_5 народився син ОСОБА_6 .
Всі докази, покладені судом в обґрунтування винуватості ОСОБА_5 , визнаються судом належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Досліджені судом докази у своїй сукупності та взаємозв'язку поза всяким розумним сумнівом достатньо доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення в межах обвинувачення, яке було підтримане прокурором, і суд кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 407 КК України як самовільне залишення військової частини без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових злочинів. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного й обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначаючи покарання ОСОБА_5 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є тяжким, умисним, закінченим злочином, тривалість відсутності ОСОБА_5 за місцем служби, та причини, які спонукали його залишити місце служби, обставини вчинення кримінального правопорушення, характер та ступінь тяжкості наслідків правопорушення, відомості про особу обвинуваченого.
Останній має постійне місце проживання, одружений, утримує двох малолітніх дітей, за місцем служби характеризується задовільно, має статус учасника бойових дій, до кримінальної відповідальності притягується вперше.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_5 , судом визнаються щиросердне каяття обвинуваченого, активне сприяння встановленню фактичних обставин кримінального правопорушення та з'явлення із зізнанням.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлені і на такі обставини сторона обвинувачення не посилається.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у виді позбавлення волі в межах санкції відповідної статті Особливої частини КК України, оскільки підстави для призначення покарання більш м'якого, ніж передбачено законом, судом не встановлені.
При цьому суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
З огляду на зазначене, враховуючі вищевказані обставини вчинення кримінального правопорушення, наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують таке покарання, наявність у обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на утриманні двох малолітніх дітей, суд вважає, що наявні підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення, досягнення інших цілей покарання, буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.
Керуючись ст.ст. 7-29, 94, 368, 374 КПК України,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить нове кримінальне правопорушення та виконає покладені на нього згідно п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації і повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду за їх зверненням.
Головуючий:
14.08.2019