12.08.19
22-ц/812/1307/19
Єдиний унікальний номер судової справи 482/993/19
Номер провадження 22-ц/812/1307/19
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
12 серпня 2019 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,
з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу, яка постановлена Новоодеським районним судом Миколаївської області 04 червня 2019 року, під головуванням судді Баранкевич В.О. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за поданням заступника начальника Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Звєрякова М.М. про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 ,
У червні 2019 року заступник начальника Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Звєряков М.М. звернувся до суду із поданням про примусове проникнення до житла боржника ОСОБА_1 .
В обґрунтування подання зазначено, що на виконанні у Новоодеському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Новоодеський ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області) перебуває зведене виконавче провадження №58682118 з примусового виконання виконавчих документів:
- виконавчого листа за №482/1819/2015, виданого 20 лютого 2017 року Новоодеським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») в сумі 1 218 грн.;
- виконавчого листа за №482/1819/2015, виданого 20 лютого 2017 року Новоодеським районним судом Миколаївської області про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок з усіма господарськими та побудованими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , а кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки направити на погашення загальної заборгованості перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року в сумі 237 308 грн. 12 коп. шляхом продажу на прилюдних торгах;
- виконавчого листа за №2-2186/2011, виданого 18 січня 2012 року, Новоодеським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в сумі 143 874 грн. 53 коп.
На адресу боржника було направлено постанову про відкриття виконавчого провадження, проте станом на час звернення із вказаним поданням боржником судові рішення не виконуються, борги не сплачено.
Арешт на майно боржника в межах вказаного виконавчого провадження не накладався, оскільки згідно інформаційної довідки, арешт було накладено 24 грудня 2015 року в межах іншого виконавчого провадження.
15 березня 2019 року до Новоодеського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області надійшла заява стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль», яке є правонаступником ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про опис та арешт майна боржника, згідно іпотечного договору №014/01-04/08-578 від 14 жовтня 2008 року, а саме житлового будинку, загальною площею 113.10 кв.м, житловою площею 39.5 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
На адресу боржника неодноразово направлялися вимоги державного виконавця, щодо перевірки майнового стану, зокрема 25 квітня 2019 року та 21 травня 2019 року. У вказані дні було здійснено вихід за адресою реєстрації боржника, але боржник ОСОБА_1 не надала доступу до житла, оскільки була відсутня, про що складені відповідні акти.
Посилаючись на викладене, а також на те, що боржником рішення до цього часу не виконано, а здійснити перевірку майнового стану боржника неможливо без примусового проникнення до житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , заступник начальника Новоодеського ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області просив суд дозволити державному виконавцю примусове проникнення до вказаного приміщення.
Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року подання задоволено.
Надано дозвіл державному виконавцю на примусове проникнення до житлового приміщення громадянки ОСОБА_1 , яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для проведення виконавчих дій у зведеному виконавчому провадженні №58682118.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просила ухвалу районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені подання відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказувала на те, що про існування зведеного виконавчого провадження не знала, оскільки копії постанов про відкриття виконавчого провадження не отримувала.
Разом з тим зазначала, що згідно із Законом України «Про виконавче провадження», право державного виконавця на звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього виконавчим документом зобов'язань, а для цього необхідним є встановлення факту обізнаності боржника про відкрите виконавче провадження та необхідності вчинення дій щодо виконання виконавчого документа.
Вказувала також на те, що будинок є і був місцем її постійного проживання, та він підпадає під дію мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Також зазначала, що оскаржуваною ухвалою грубо порушено її конституційні права на недоторканність житла. Така міра як проникнення до житла боржника, є крайньою мірою та має бути застосована державним виконавцем у виключних випадках після вичерпання всіх інших можливих способів виконання рішення, в той час як вичерпання державним виконавцем усіх способів виконання рішення з матеріалів виконавчого провадження не вбачається та в районному суді не доведено.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Задовольняючи подання, районний суд виходив з того, що боржник ухиляється від виконання судових рішень, тому є підстави для його задоволення.
Колегія суддів вважає такий висновок вірним, з огляду на наступне.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Конституцією України кожному гарантується недоторканність житла; не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду (ч.1 ст.30 Конституції України).
Гарантування кожному прав на повагу та недоторканність житла є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року. Зазначені міжнародні акти згідно з ч.1 ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст.12 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, п.1 ст.1 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (п.2 ст.29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ст.18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).
Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено в Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави в права людини з метою забезпечення загального блага (рішення Конституційного Суду України у справі №1-18/2011 від 31 травня 2011 року).
З метою виконання рішення суду у процесуальних законах України передбачено одним із заходів, спрямованих на своєчасне виконання судового рішення, проникнення до житла боржника з метою проведення виконавчих дій, а тому вимоги державного виконавця до боржника щодо надання доступу до житла для проведення виконавчий дій у рамках виконавчого провадження ґрунтуються на приписах Закону України «Про виконавче провадження».
У пункті 40 рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» (заява №18357/91) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
В силу ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон України) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.18 Закону України).
Виконавець, серед іншого, зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п.1 ч.2 ст.18 Закону України) та має право звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб (п.13 ч.3 ст.18 Закону України).
Відповідно до ст.439 ЦПК України питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи або судом, який ухвалив рішення за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Отже, аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» та процесуальних норм дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, що ініціює питання звернення з поданням до суду про примусове проникнення до житла, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано. При цьому питання про примусове проникнення до житла вирішується не інакше як шляхом прийняття вмотивованої ухвали суду з додержанням принципу верховенства права.
З матеріалів справи убачається, що на примусовому виконанні у Новоодеському ВДВС ГТУЮ у Миколаївській області перебуває зведене виконавче провадження №58682118 по виконанню виконавчих документів:
- виконавчого листа №482/1819/2015, виданого 20 лютого 2017 року Новоодеським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 судового збору на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 1 218 грн. (а.с.79);
- виконавчого листа №482/1819/2015, виданого 20 лютого 2017 року Новоодеським районним судом Миколаївської області про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок з усіма господарськими та побудованими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , а кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки направити на погашення загальної заборгованості перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором від 14 жовтня 2008 року в сумі 237 308 грн. 12 коп. шляхом продажу на прилюдних торгах (а.с.62 зв.);
- виконавчого листа №2-2186/2011, виданого 18 січня 2012 року Новоодеським районним судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_1 боргу на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 143 874 грн. 53 коп. (а.с.70зв -71).
Постановами заступника начальника відділу Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 18 березня 2019 року відкриті виконавчі провадження №58640736, №58640879 та №58641020 за вищевказаними виконавчими документами та направлені рекомендованою кореспонденцією боржнику на адресу вказану у постановах, що підтверджується копію поштового відправлення на ім'я боржника та є підставою вважати боржника ОСОБА_1 належним чином повідомленою про відкриття виконавчого провадження, а відповідно і спростовує доводи апеляційної скарги в частині не надсилання кореспонденції на адресу боржника (а.с.12,60,68,76зв-77).
В подальшому постановою заступника начальника відділу Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 20 березня 2019 року вказані виконавчі провадження об'єднано у зведене виконавче провадження за №58682118 (а.с.80зв-81).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за боржником ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нерухоме майно житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-10).
Як встановлено державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження, боржник ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується листом №430/06-19 від 26 березня 2019 року виконавчого комітету Новоодеської міської ради (а.с.95).
Згідно відповіді №1050089487 та №1049983119 від 22 березня 2019 року Державної фіскальної служби України в реєстрі відсутня інформація щодо джерел отримання доходів боржника, фізичну особу-підприємця припинено (а.с.100зв,101).
Згідно відповіді №1049817148 від 18 березня 2019 року у Пенсійного фонді України відсутня інформація щодо трудових та цивільно-правових договорів, та про останнє місце роботи ОСОБА_1 (а.с.101зв).
31 травня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , які містяться на рахунку в Акціонерному товаристві «Ощадбанк» (а.с.138).
Згідно листа Акціонерного товариства «Ощадбанк» від 02 липня 2019 року банком накладено арешт на кошти боржника. Залишок на рахунку становить 1 528 грн. 03 коп. (а.с.144).
25 квітня 2019 року та 21 травня 2019 року заступником начальника Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Звєряковим М.М. складено акти, згідно яких відсутня можливість потрапити до належного боржнику житлового будинку з метою перевірки майнового стану, оскільки двері будинку зачинені (а.с.22,28).
Отже, державним виконавцем були вчинені всі необхідно-можливі дії щодо виконання судових рішень, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», проте позитивного результату вони не дали.
З урахуванням встановлених обставин та наданих доказів, колегія суддів вважає, що боржник навмисно ухиляється від виконання судових рішень та перешкоджає державному виконавцю у їх примусовому виконанні, що в свою чергу робить неможливим їх виконання протягом тривалого часу та порушує права стягувача на погашення боргу за кредитними договорами.
Встановивши, що проникнення до житла боржника необхідне для виконання судових рішень, які набрали законної сили та їх виконання неможливе без вказаного заходу, суд відповідно до вимог ст.439 ЦПК України обґрунтовано дійшов висновку про задоволення подання.
Доводи боржника про те, що вона не знала про проведення виконавчих дій спростовуються матеріалами справи та не можуть бути достатньою підставою для відмови в задоволенні подання державного виконавця.
Як вбачається з матеріалів справи, копія постанов про відкриття виконавчих проваджень направлялась боржнику за адресою, зазначеною у виконавчих документах, але поштова кореспонденція повернулася на адресу державної виконавчої служби з відміткою про неможливість виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення. Вимога державного виконавця про надання доступу до будинку направлялась боржнику рекомендованим листом за адресою цього будинку. Саме такий порядок повідомлення відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є безпідставним, оскільки даний закон не є перешкодою для постановлення оскаржуваної ухвали.
Зокрема, у даному випадку на виконанні перебуває також судове рішення про стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та примусове проникнення до житла останньої буде спрямовано виключно з метою знаходження майна боржника, що знаходиться в такому житлі, на яке може бути звернуто стягнення, тобто рухомого майна.
До того ж, відповідно до п.1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
Аналіз наведеної норми права свідчить, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.
Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).
Окрім того, згідно з ст.4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
При цьому, вищевказаним Законом не забороняється проведення виконавчих дій за виконавчими документами.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: О.І. Галущенко
П.П. Лисенко
Повний текст судового рішення
складено 13 серпня 2019 року