22-ц/804/2077/19
222/1983/18
12 серпня 2019 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 222/1983/18
Номер провадження 22-ц/804/2077/19
Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Зайцевої С.А., Кочегарової Л.М.,
секретар - Герасимова Г.Є.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Нікольська селищна рада Нікольського району Донецької області
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Володарського районного суду Донецької області від 31 травня 2019 року, у складі судді Доценко С.І., повний текст рішення виготовлений 05 червня 2019 року
у справі за позовом ОСОБА_1
до Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області
про визнання права власності на нежитлову будівлю,
В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області, в якому просив визнати за ним право власності на новостворену нежитлову будівлю, розташовану в АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована в АДРЕСА_1 , на якій в 2018 році він збудував нежитлову будівлю загальною площею 219 кв.м., основною площею 152,3 кв.м. Згідно довідки сектору архітектури та містобудування Нікольської РДА № 138 від 18 вересня 2018 року та звіту про проведення технічного обстеження, зазначена будівля збудована з додержанням вимог державних будівельних норм щодо планування і забудови міських та сільських поселень ДБН 360-92**, може надійно та безпечно використовуватись. Згідно з технічним паспортом від 04 вересня 2018 року будівництво повністю завершено.
Посилаючись на положення ч.2 ст.331, ст.876 ЦК України зазначив, що з моменту завершення будівництва у нього виникло право власності на новостворене майно, просив задовольнити його позов.
Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 31 травня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Нікольської селищної ради Донецької області про визнання права власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
В мотивування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом не враховано, що спірну нежитлову будівлю ним збудовано на власній земельній ділянці, яка належить йому на підставі договору купівлі - продажу.
Земельну ділянку він використав за цільовим призначенням, яке було змінено на будівництво та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування, та порушень статей 38, 91 ЗК України ним при будівництві не допущено.
Посилається на те, що за положеннями частини другої статті 331 ЦК України, право власності на новостворене майно виникає з моменту завершення будівництва, а будівництво спірного приміщення завершено повністю, та він, відповідно до положень статті 876 ЦК України, як замовник, є власником цього об'єкту будівництва, при цьому зазначена підстава позову судом не розглядалась.
Судом не взято до уваги правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 січня 2018 року по справі 43/83, в якій зазначено, що згідно статті 876 ЦК України, яка вказана як правова підстава заявлених вимог, власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
Суд дійшов хибного висновку про здійснення позивачем самочинного будівництва, бо земельна ділянка, на якій збудовано спірну будівлю належить йому на праві власності, він є власником спірного нерухомого майна, розташованого на сказаній земельній ділянці, яке побудовано ним правомірно.
Відповідно до положень статті 360 ЦПК України відповідачем не надано відзив на апеляційну скаргу.
В судове засідання апеляційного суду позивач та представник відповідача, які належним чином повідомлені про дату час і місце розгляду справи (а.с.136 -138), не з'явились. На адресу апеляційного суду надійшла заява Нікольської селищної ради Нікольського району Донецької області, в якій відповідач просить розглянути справу без участі їх представника (а.с. 140).
Від представника позивача - ОСОБА_2 надішла заява про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з тим, що позивач бажає прийняти участь у судових засіданнях особисто.
Від позивача заяв про відкладення розгляду справи, з наведенням поважних причин неявки в судове засідання, не надійшло.
Враховуючи відсутність заяви позивача про відкладення розгляду справи з наведенням поважності причини неявки в судове засідання, тих обставин, що справа призначалась апеляційним судом до розгляду на 07 серпня 2019 року та за клопотанням представника позивача була відкладена на 12 серпня 2019 року, а позивач в апеляційній скарзі просив розглянути справу без його участі і за участю його представника, апеляційний суд, враховуючи положення статті 372 ЦПК України, розглядає справу без участі позивача ОСОБА_1 та за участю його представника - ОСОБА_2
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_2 , яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з таких підстав.
Відповідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно частин першої, другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, згідно пункту першому частини першої статті 374 ЦПК України, скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до технічного паспорту на ім'я ОСОБА_1 від 04 вересня 2018 року за адресою АДРЕСА_1 збудована будівля побутового обслуговування загальною площею 219,6 кв.м. (а.с.6-11).
За договором купівлі-продажу від 03 липня 2017 року позивач набув право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,1112 га, що розташована в АДРЕСА_1 (а.с.42 -43).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 09. 08. 2018 року, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 , власником якої є ОСОБА_1 , змінено цільове призначення зазначеної земельної ділянки на: для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (а.с.12 -15).
В розділі 2 Звіту про проведення технічного обстеження будівлі побутового обслуговування АДРЕСА_1, встановлено, що обстеження проводиться на замовлення ОСОБА_1 на підставі технічного паспорту на будівлю та наказу сектора архітектури та містобудування Нікольської РДА № 12 від 30 серпня 2018 року.
Категорія складності об'єкту, яка відповідає класу наслідків СС1 (згідно з додатком ДСТУ - Н б т В.1.2 -16:2013». Визначення класу наслідків (відповідальності) та категорії складності об'єктів будівництва ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво на підставі класу наслідків (відповідальності)».
Проектна та робоча документація замовника відсутня.
Попередні обстеження об'єкту не проводились. (а.с.17 - 26).
Згідно із звітом про незалежну оцінку майна ринкова вартість об'єкта оцінки яким є будівля, що розташована АДРЕСА_1 становить 991231 грн. (а.с.29-35).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що новостворене позивачем нерухоме майно, а саме збудована ним будівля побутового обслуговування збудована без будь-яких дозволів на будівництво, без проекту та погодження забудови з відповідними службами та воно є самочинним будівництвом. А тому у позивача не виникає право власності на це нерухоме майно. Звіт про проведення технічного обстеження об'єкту з висновком про можливість його надійної та безпечної експлуатації та довідка сектору архітектури та містобудування Нікольської райдержадміністрації про додержання при забудові будівельних норм (а.с.16) не є достатніми підставами для визнання за позивачем права власності на самочинне будівництво.
З таким висновком суд апеляційної інстанції не може не погодитись, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 3 ЦПК України 2004 року встановлено, що кожна особа має право, в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).
Відповідно до положень частин першої, другої статті 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Матеріалами справи не підтверджується, що позивач, починаючи будівництво спірної нежитлової будівлі, отримав дозвільні документи, які давали йому право виконувати будівельні роботи, належно затвердженого проекту цієї будівлі та погодження забудови з відповідними службами.
З пояснень представника позивача в апеляційному суді вбачається, що ОСОБА_1 збудував спірну нежитлову будівлю на належній йому на праві власності земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1, яку використав за цільовим призначенням, будь-яких дозвільних документів не отримував, проект не розробляв.
З огляду на наведене вище, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазаначена нежитлова будівля, розташована по АДРЕСА_1 , є самочинним будівництвом.
При розгляді справ, пов'язаних із самочинним будівництвом, слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-ХІІ «Про основи містобудування», спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом, кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об'єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.
Так, згідно із частиною першою, другою пункту першого статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, і способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на нежитлову будівлю, що розташована в АДРЕСА_1 » на підставі частини другої статі 331, статті 876 ЦК України.
Так, частиною 2 статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177-179, 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Згідно положенням статті 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Однак, у справі, яка переглядається, позивачем не надано доказів уведення об'єкта нерухомого майна в експлуатацію у встановленому порядку і набуття цим майном статусу об'єкта нерухомого майна як об'єкта цивільного права.
Не надано доказів звернення позивача і до державного органу з питання прийняття в експлуатацію спірного нежитлового приміщення, рішення якого давали б підстави вважати про наявність спору.
Визнання ж права власності на об'єкт будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876), положеннями якої позивачем, окрім частини другої статті 331 ЦК України, обґрунтовано позов, однак прямого визначення цих понять не міститься.
Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки об'єкту будівництва, слід дійти висновку - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення або розпочато, або завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами, а саме враховувати положення частини другої статті 331 ЦК України.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу нежитлової будівлі після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Обґрунтовуючи рішення суд першої інстанції послався на положення частини третьої статті 376 ЦК України, але це не призвело до неправильного рішення, оскільки відповідно до положень частини першої цієї статті, спірна нежитлова будівля є самочинним будівництвом та право власності на неї, відповідно до положень частини другої статті 331 ЦК України, виникає з моменту введення її в експлуатацію та державної реєстрації права власності.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом не взято до уваги правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського у справі від 31 січня 2018 року, викладену у справі № 43/83, але в зазначеній справі були встановлені інші обставини, ніж у даній справі, окрім того був наданий дозвіл на будівництво спірного нерухомого майна за затвердженим у встановленому законом проекту цього будівництва та затверджений акт готовності об'єкта до експлуатації.
Апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтуються на засадах верховенства права, а тому відсутні підстави для його скасування.
Доводи апеляційної скарги позивача та його представника не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її задоволення не вбачається.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Володарського районного суду Донецької області від 31 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 12 серпня 2019 року.
Судді: Т.Б.Ткаченко
С.А.Зайцева
Л.М.Кочегарова