12 серпня 2019 року, місто Новоград-Волинський Житомирської області
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області
в складі: головуючого - судді Мозгового В.Б.,
за участю секретаря судового засідання Кравець І.А.
відповідача ОСОБА_1
представника відповідача в/ч0409 Летушева М. Ф.
(Справа № 161/9452/18, провадження № 2/0285/733/19)
розглянув у судовому засіданні у загальному порядку цивільну справу за позовом Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою
В червні 2018 року до Нововолинського міського суду Волинської області звернулось МТСБУ з вищезазначеним позовом, якій в листопаді 2018 року змінило. 27 липня 2018 року судом було відкрито провадження у справі №161/9452/18.
21 травня 2019 року до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, на підставі ухвали Нововолинського міського суду від 24 квітня 2019 року, надійшла вищезазначена справа. 22 травня 2019 року ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суд справу прийнято до провадження та призначено її розгляд зі стадії підготовчого провадження за правилами загального позовного провадження.
Позивач МТСБУ просить суд стягнути з відповідача в/ч НОМЕР_1 (в2731) на свою користь кошти в розмірі 38864,45 грн - страхового відшкодування та з відповідача ОСОБА_1 2000 грн витрат на правову допомогу.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 20.03.2016 року о 11 год у м. Львові по вул. Липинського, з вини відповідача ОСОБА_1 , який перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем в/ч НОМЕР_1 , керував автомобілем марки «УАЗ-31512», реєстраційний номер НОМЕР_3 сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої був пошкоджений автомобіль марки Тойота RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить на праві власності ОСОБА_2 . Вина ОСОБА_1 в зазначеному ДТП встановлена постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 20.04.2016 року. 08 липня 2016 року позивач МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілому ОСОБА_2 в розмірі 38364,45 грн та 500 грн за послуги аварійного комісара, оскільки власник транспортного засобу в/ч НОМЕР_1 не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.
Позивач керуючись ст. 1172 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) та посилаючись на те, що оскільки відповідач в/ч НОМЕР_1 не застрахував свою цивільно-правову відповідальність у встановленому законом порядку, а відповідач ОСОБА_1 заподіяв шкоду перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем в/ч. НОМЕР_1 , просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі своїм правом на подачу відзиву не скористалися.
Представник позивач подав заяву про слухання справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Представник відповідача в/ч 0409 Летушев М. Ф. в судовому засіданні 12 серпня 2019 року позовні вимоги не визнав та просить у їх задоволенні відмовити та не брати до уваги висловлену позицію щодо визнання позову 06 серпня 2019 року попереднім представником ОСОБА_3 .
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов не визнав та просив у його задоволенні відмовити.
Вислухавши усні пояснення учасників справи, дослідивши наявні докази в справі та давши їм належну оцінку, суд приходить до наступного висновку.
Встановлено, що 20.03.2016 року у м. Львові по вул. Липинського, за участю автомобілів марки «УАЗ-31512», реєстраційний номер НОМЕР_3 , власником якого є в/ч НОМЕР_1 , та Тойота RAV4, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 20.04.2016 року відповідача ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні вищезазначеного ДТП /4/.
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 під час вчинення ДТП, керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків, а саме перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем в/ч НОМЕР_1 . Цих обставин сторони не заперечують.
Крім того встановлено, що в/ч НОМЕР_1 , яка є власником транспортного засобу «УАЗ-31512», реєстраційний номер НОМЕР_3 , не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. Зазначені обставин визнані відповідачами під час судового розгляду.
Згідно п.п. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, відшкодовує шкоду на умовах визначених Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.1. статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Встановлено, що 08 липня 2016 року МТСБУ виплатило ОСОБА_2 38 364,45 грн на відшкодування страхового відшкодування згідно наказу № 5410 від 07.07.2016 р. /а.с.11/
Згідно п.п.38.2.1. п. 38.2. Закону, МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Таким чином, норми спеціального Закону надають МТСБУ, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.
Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).
Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
З урахуванням викладеного суд приходить до висновків про те, що ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі, оскільки він керував транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків, а тому саме в/ч НОМЕР_1 , як володілець транспортного засобу та особа яка не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, має нести обов'язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником, в тому числі і на відшкодування витрат по залученню представника, що надає правову допомогу.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Відповідно до вимог статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які спори, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Разом з тим при визначенні юрисдикційної належності справи, окрім предмета спору, приймається до уваги також його суб'єктний склад.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах між суб'єктами господарювання.
Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (стаття 20 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Таким чином, оскільки спір між юридичними особами, а саме в/ч НОМЕР_1 та МТСБУ, не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону, суд приходить до висновку, що позов в частині позовних вимог до в/ч НОМЕР_1 підлягає закриттю.
Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 р. №308/3162/15-ц, суд до уваги не приймає, оскільки в ній зроблено висновки по іншим нормам матеріального та процесуального права.
В даному випадку суд враховує висновку зроблені постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справа №426/16825/16-ц.
Одночасно суд відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦПК України повідомляє позивача МТСБУ, що розгляд даної категорії справ відноситься до господарського судочинства.
Керуючись ст. 19, 255, 256 ЦПК України, суд, -
Провадження у справі в частині позовних вимог Моторне (транспортне) страхове бюро України до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою - закрити.
Відповідно до вимог ч.1 ст.256 ЦПК України повідомити Моторне (транспортне) страхове бюро України, що розгляд його позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою віднесено до юрисдикції господарського суду.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК (від 03.10.2017 року) апеляційна скарга подається учасниками справи до Житомирського апеляційного суду через Новоград-Волинський міськрайонний суд.
Повний текст ухвали виготовлено 12 серпня 2019 року.
Головуючий