Справа № 274/7015/18 Провадження № 2/0274/1177/19
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області
(ЗАОЧНЕ)
12.08.19 р.м. Бердичів
Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі - Суд), за участю секретаря судового засідання Жмурко В.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1
доОСОБА_2
простягнення боргу та 3% річних від простроченої суми,
У грудні 2018 р. ОСОБА_1 звернулась з вказаним позовом, у якому просить стягнути на її користь з ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі еквівалента 1 963,18 євро у гривнях за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення, посилаючись на те, що 07.09.2015 р. ОСОБА_2 взяв у неї в борг грошові кошти у розмірі 1 906,00 євро, які зобов'язався провернути до 31.12.2015 р., однак грошові кошти не повернув.
Від ОСОБА_2 заперечень проти позову або заяви про визнання позову не надходило.
Судом з'ясовано, що відповідно до розписки від 07.09.2015 р. ОСОБА_2 взяв на відпочинок у ОСОБА_1 1 500,00 євро, які зобов'язався повернути до кінця 2015 р., + 406,00 євро (а. с. 10).
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою статті 1047 Цивільного кодексу України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Абзацом першим частини першою статті 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 07.09.2015 р. було укладено договір позики, на підставі якого перша передала у власність другого грошові кошти у розмірі 1 906,00 євро, при цьому другий зобов'язався повернути першій ці грошові кошти до кінці 2015 р., тобто до 31.12.2015 р.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, зобов'язань з повернення до 31.12.2015 р. ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 906,00 євро ОСОБА_2 не виконав.
Доказів, які б це спростовували, ОСОБА_2 не подав.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Три проценти річних від 1 906,00 євро за період з 01.01.2016 р. по день звернення з позовом (18.12.2018 р.) становить 169,50 євро, проте у позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути три проценти річних за період з 18.12.2017 р. по 18.12.2018 р., що становить 57,34 євро, хоча у позовній заяві зазначено, що це становить 57,18 євро.
Суд, керуючись частиною першою статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (якою передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках), не має права вийти за межі позовних вимог.
Зважаючи на наведене, Суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у межах позовних вимог, а саме - на її користь з ОСОБА_2 підлягає стягненню еквівалент 1 963,18 євро у гривнях за курсом Національного банку України на день ухвалення рішення, тобто 55 176,30 грн.
На підставі статі 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат підлягає стягненню 704,80 грн.
Керуючись статтями 141, 258, 259, 263 - 265, 280 - 282 Цивільного процесуального кодексу України,
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП (за даними позовної заяви) НОМЕР_2 ) задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 55 176,30 грн.
3. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат 704,80 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя В.В. Корбут