13 серпня 2019 рокуЛьвів№ 857/6827/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Багрія В.М., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Пильо І.І.
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року (головуючий суддя: Андрусенко О.О., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, -
встановив:
ОСОБА_1 13.03.2019 звернулася в суд з позовом до відповідача Управління державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області), в якому просила визнати протиправними дії відповідача та скасувати рішення УДМС України у Волинській області від 25 лютого 2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Обґрунтовує позов тим, що 06.05.2016 позивачу було видано дозвіл на імміграцію в Україну. На підставі цього дозволу ОСОБА_1 було видано посвідку на постійне проживання. В лютому 2019 року позивачу в усній формі було повідомлено, що в результаті повторної перевірки її справи встановлено, що службова особа прикордонної служби під час оформлення документів в 2016 році помилково нарахувала меншу кількість днів перебування ОСОБА_1 на території України та надала інформацію, яка слугувала для видачі дозволу, а тому позивач повинна в добровільному порядку виїхати в Республіку Білорусь на 12 місяців, після чого їй буде видано новий дозвіл на імміграцію в Україну.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Управління державної міграційної служби України у Волинській області від 25 лютого 2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що зазначене судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що Управлінням ДМС України у Волинській області проведено додаткову перевірку за базою даних системи «Аркан» та виявлено, що ОСОБА_1 на дату подання заяви на імміграцію - 11 лютого 2016 року перебувала в Україні 127 днів із дозволених 90 днів протягом 180-денного періоду. Крім того, з інформаційної довідки головного спеціаліста відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Волинській області Л. Матейчик вбачається, що у наданій копії паспортного документу серії НОМЕР_1 , виданого 23 липня 2014 року громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 , відсутній датоштамп її виїзду з України 29 серпня 2015 року та відсутній штамп з датою її в'їзду в Україну 07 вересня 2015 року, що відповідає даним Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан». Таким чином, рішення УДМС України у Волинській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну винесено правомірно, а підстави для його скасування відсутні, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог у цій частині. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце.
У відповідності до ч. 4 ст. 229 і ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлених про дату, час, місце розгляду справи не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може, з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 лютого 2016 року громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 звернулася з заявою до Камінь-Каширського РС УДМС України у Волинській області про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Після проведення визначених міграційним законодавством перевірок 06 травня 2016 року, Камінь-Каширським РС УДМС України у Волинській області прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію».
Позивач 11 травня 2016 року звернулась до Камінь-Каширського РС УДМС України у Волинській області з заявою на оформлення посвідки на постійне проживання, а 16 травня 2016 року ОСОБА_1 документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 .
Заступник начальника відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України у Волинській області 25 лютого 2019 року склав висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 .
У вказаному висновку зазначено, що відповідно до п. 5.11 рішення Колегії ДМС України від 01.06.2018 оголошеного наказом ДМС від 08.06.2018 № 91, передбачено проведення перевірки справ про надання дозволу на імміграцію з метою перевірки законності перебування іноземців в Україні на момент подачі та отримання документів (за даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан») та дійсність поданих документів, виданих в Україні, що стали підставою для надання дозволу на імміграцію. Виконуючи Рішення Колегії, УДМС України у Волинській області проведено додаткову перевірку за базою даних системи «Аркан» та виявлено, що громадянка ОСОБА_1 на дату подачі заяви на імміграцію 11 лютого 2016 року перебувала в Україні 127 днів з дозволених 90 днів протягом 180-денного періоду. Таким чином, при подачі документів на надання дозволу на імміграцію, ОСОБА_1 порушила законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Рішенням УДМС України у Волинській області від 25 лютого 2019 року № 0703/12 скасовано дозвіл ОСОБА_1 на імміграцію в Україну, виданий 06 травня 2016 року та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 , на підставі п. 5 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що рішення від 25 лютого 2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_1 прийнято відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тому таке є протиправним та підлягає скасуванню. Разом з тим, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача не підлягають задоволенню, оскільки можливість скасування контролюючим органом дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, належить до його законодавчо встановлених повноважень, та відповідно вказані дії є частиною процесу їх реалізації. Таким чином, виключно результат реалізації повноважень контролюючого органу, зокрема, рішення, котрим власне і породжуються ті чи інші юридичні наслідки, може бути предметом судового оскарження.
З цими висновками суду першої інстанції, погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VІ від 22.09.2011 (далі Закон України № 3773-VІ), Законом України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ від 07.06.2001 (далі Закон України № 2491-ІІІ), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 (далі Порядок № 1983).
Відповідно до ст. 1 Закон України № 3773-VІ іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні; іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом.
Згідно ст. 2 цього Закону правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Статтею 3 Закону України № 3773-VІ встановлено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до частиною першою 4 Закону України № 3773-VІ іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні).
Статтею 1 Закону України № 2491-ІІІ визначено, що імміграція-це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів. Так, за приписами ч. 1 п. п. 2, 3 цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи, зокрема:
- перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію;
- виконання умов для надання такого дозволу;
- відсутність підстав для відмови у його наданні;
- приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.
Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком № 1983 (в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні).
Так, згідно з п. 11 Порядку № 1983 (в редакції, чинній на час надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне місце проживання в Україні) для отримання дозволу на імміграцію разом із заявою встановленого ДМС за погодженням з МЗС зразка подаються: копія документа, що посвідчує особу (підтверджує громадянство (підданство) чи статус особи без громадянства); три фотокартки розміром 3,5 х 4,5 сантиметра; документ про місце проживання (в Україні та за кордоном); документально підтверджені відомості про склад сім'ї (копії свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, документів про усиновлення, встановлення опіки чи піклування тощо); документ, виданий лікувально-профілактичним закладом про відсутність у заявника хвороб, зазначених у пункті 5 частини п'ятої статті 9 Закону України «Про імміграцію» (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону). Особи, які постійно проживають за межами України, подають документ, виданий лікувальним закладом держави за місцем проживання, який підлягає легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами; довідка, видана компетентним органом держави попереднього проживання або її дипломатичним представництвом чи консульською установою в Україні, про відсутність судимості (крім осіб, зазначених у пунктах 1 і 3 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію»). У виняткових випадках такі відомості можуть бути отримані ДМС чи територіальними органами і підрозділами шляхом надсилання відповідного запиту компетентним органам іноземних держав, з якими укладено договір про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах; квитанція про сплату державного мита або консульського збору, якщо за дії, пов'язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством передбачена їх сплата, або документ, який підтверджує наявність пільг щодо сплати.
Відповідно до статті 10 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
З системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку про те, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ненадання особою повного пакету документів, які до того ж мають бути достовірними, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні в такому випадку не видаються. Крім того, однією з основних умов отримання дозволу на імміграцію є законність перебування особи на території України.
Відповідно до п. п. 2 п. 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно п. 12 Порядку № 1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Таким чином, прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Особі, яка отримала дозвіл на імміграцію, тобто право перебувати на законних підставах на території Україні, уповноважений орган центральної виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, Камінь-Каширським РС УДМС України у Волинській області після проведення визначених законодавством перевірок, надано позивачу дозвіл на імміграцію в Україну від 06 травня 2016 року № 0715/02 та посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , видану 16 травня 2016 року.
Таким чином, державою визнано та зафіксовано законність перебування іноземної громадянки на території України та надано їй право на постійне проживання в Україні.
З оскаржуваного рішення вбачається, що дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 скасовано на підставі пункту 5 частини першої статті 12 Закону № 2491-ІІІ.
Відповідно до статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.
Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.
Відповідно до пункту 21-23 Порядку № 1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Таким чином, Порядком № 1983 встановлена певна процедура розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію яка має часові рамки, передбачає також надсилання запитів для отримання додаткової інформації ініціатору подання, іншим органам виконавчої влади, відповідним юридичним і фізичним особам, а також запрошення для надання пояснень самих іммігрантів, стосовно яких розглядається таке питання.
Судом встановлено, що відповідачем не було дотримано встановлену Порядком № 1983 процедуру розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивача про те, що щодо неї розглядається питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну, та доказів того, що позивача запрошували в Управління ДМС у Волинській області для надання відповідних пояснень.
Таким чином, рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію прийняте без отримання будь-яких відомостей щодо запрошення ОСОБА_1 до Управління ДМС у Волинській області та надання нею пояснень, у зв'язку з чим відповідачем порушено право позивача бути заслуханим в процесі прийняття рішення щодо неї.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою прийняття оскаржуваного рішення від 25 лютого 2019 року № 0703/12, стали дані системи «Аркан» про те, що позивач на дату подання заяви на імміграцію 11.02.2016, перебувала в Україні 127 днів із дозволених 90 днів протягом 180-денного періоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України від 05.11.2009 № 1710-VI «Про прикордонний контроль» реєстрація паспортних документів іноземців та осіб без громадянства у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм здійснення реєстрації паспортних документів іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон, визначений Порядком реєстрації паспортних документів іноземців та осіб без громадянства в пунктах пропуску через державний кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 № 798 (далі - Порядок № 798).
Згідно з п. 2 Порядку № 798 реєстрація паспортних документів іноземців та осіб без громадянства в пункті пропуску - проставлення в паспортному документі або імміграційній картці іноземця або особи без громадянства чи в інших документах, передбачених законодавством, відмітки «В'їзд» та внесення відомостей про іноземця або особу без громадянства, їх паспортних даних до відповідного реєстру, яким є - база даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України».
Пунктами 3 та 7 Порядку № 798 передбачено, що у пунктах пропуску здійснюється реєстрація паспортних документів іноземців та осіб без громадянства, які в'їжджають в Україну, крім осіб, які відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 16 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» звільняються від реєстрації або паспортні документи яких реєструються в МЗС та його представництвах. Відмітка «В'їзд» проставляється уповноваженою особою в паспортному документі іноземця або особи без громадянства на вільних сторінках, призначених для цього або для проставлення віз, починаючи з останньої, з правого боку, під час кожного в'їзду в Україну.
Відповідно до пункту 9 Порядку № 798 уповноваженою особою до реєстру (база даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України») заносяться відомості про іноземців та осіб без громадянства і їх паспортні дані відповідно до рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації ICAO Doc 9303 (прізвище, ім'я, номер паспортного документа, громадянство, дата народження, стать).
Аналогічні норми щодо внесення даних про іноземця, який перетинає державний кордон вносяться до бази даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» зазначені також в пункті 2.5.7. Інструкції з організації і здійснення перевірки документів громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, затвердженій наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України 05.06.2012 № 407 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 27 червня 2012 року за № 1083/21395.
Пунктом 3 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 25.06.2007 № 472, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 липня 2007 року за № 765/14032 (далі - Положення № 472) визначено, що база даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» це автоматизований банк даних відомостей про громадян України, іноземців та осіб без громадянства, зареєстрованих у пунктах пропуску через державний кордон, та відповідно документів громадян України на право виїзду з України і в'їзду в Україну, у тому числі паспорта громадянина України, та паспортних документів іноземців та осіб без громадянства.
Згідно з пунктом 5 Положення № 472 база даних осіб є складовою центрального сховища даних центральної підсистеми інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи «Гарт» Державної прикордонної служби України (система «Гарт») та інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система «Аркан»).
З аналізу вищезазначених положень вбачається, що при кожному перетині іноземцем державного кордону України у паспорті такої особи проставляється відмітка про перетин державного кордону, а відомості про іноземця та його паспортні дані заносяться до база даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», яка є складовою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан».
Відповідно до пункту 6 Положення про інтегровану міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, затвердженого наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства праці та соціальної політики України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України від 03.04.2008 № 284/287/214/150/64/175/266/75, вищевказані органи є суб'єктами системи «Аркан».
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування доводів правомірності прийняття оскаржуваного рішення про скасування дозволу на імміграцію, відповідач покликається на витяг з бази даних «Аркан», разом з тим, такий, на думку суду апеляційної інстанції. правильно не прийнятий судом першої інстанції до уваги, оскільки цей доказ не посвідчений у встановленому законодавством порядку, не містить будь яких реквізитів щодо його видання, не зазначено органу, який його видав, чи службової особи, що дають можливість ідентифікувати його як витяг з Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон системи «Аркан» Державної прикордонної служби, а тому не може вважатись належним доказом в розумінні ст. 94-100 КАС України.
Інших доказів на підтвердження своєї позиції відповідач не надав.
Крім того, у витягах з сервісу розрахунку днів перебування позивача у країні містяться розбіжності, зокрема, у витязі від 05 лютого 2019 року дата в'їзду позивача зазначена 13 серпня 2015 року, у витязі від 05 лютого 2019 року відсутні дата виїзду позивача 12 жовтня 2015 року та дата в'їзду 13 жовтня 2015 року, тоді як у витязі від 28 березня 2019 року та у паспорті ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 ці дати зазначені.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію Камінь - Каширський РС УДМС України у Волинській області проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та не виявив підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, у зв'язку із чим 06.05.2016 було прийнято рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до пункту 3 частини третьої статті 4 Закону № 2491-ІІІ та документовано її посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 . Проте, відповідач за наявності тих самих обставин та документів, що слугували підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію, прийняв рішення про скасування такого дозволу.
З матеріалів справи вбачається, що з боку позивача не було допущено порушень при подачі документів для отримання посвідки на постійне проживання в Україні, не було подано свідомо неправдивих відомостей, документи не містили недостовірних даних та не були підробленими.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що навіть якщо дозволи на імміграцію надано через помилку або зловживання посадових осіб суб'єкта владних повноважень, перекладати тягар вкрай негативних наслідків такої помилки або зловживання на особу (позивача у справі) є неприпустимим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 820/2262/17.
Суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки не містить жодної оцінки владним суб'єктом співрозмірності балансу між приватним інтересом іноземця на продовження перебування в Україні та публічним інтересом Держави у контексті змісту ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки скасування позивачу дозволу на імміграцію тягне негативні наслідки у зв'язку з необхідністю виїхати з місця, де вона тривалий час проживала.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідач, скасувавши дозвіл на імміграцію, здійснив втручання у право позивача, захищене статтею 8 Конвенції, за відсутності легітимної мети.
Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст. ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій УДМС України у Волинській області щодо прийняття оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог, та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб'єктом владних повноважень, протиправними діями (рішеннями) якого, на суб'єктивну думку позивача, порушено його право. Водночас, факт порушення права позивача, та як наслідок, наявність спірних правовідносин потребують доведення та встановлення в ході судового розгляду справи.
Зокрема, судом під час розгляду справи встановлено, що УДМС України у Волинській області протиправно прийнято рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання. Крім цього, суд зазначає, що можливість скасування контролюючим органом дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, належить до його законодавчо встановлених повноважень, та відповідно вказані дії є частиною процесу їх реалізації.
Таким чином, виключно результат реалізації повноважень контролюючого органу, зокрема, рішення, котрим власне і породжуються ті чи інші юридичні наслідки, може бути предметом судового оскарження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що метою адміністративного судочинства є захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а тому, вирішуючи спір по суті, необхідно встановити наявність порушених прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені приписами чинного законодавства, чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог в частині скасування спірного рішення.
Враховуючи усе вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення УДМС України у Волинській області від 25 лютого 2019 року № 0703/12 про скасування дозволу на імміграцію в Україну є протиправним та підлягає скасуванню.
Апеляційна скарга Управління Державної міграційної служби України у Волинській області не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд апеляційної інстанції враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Керуючись ст. ст. 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі № 140/661/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. М. Багрій
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 13.08.2019.