Справа № 810/3524/18 Суддя першої інстанції: Щавінський В.Р.
07 серпня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Літвіної Н.М.
суддів Сорочка Є.О.
Федотова І.В.
при секретарі Білоус А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем - ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, у якій він зазначаючи про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Також з апеляційною скаргою звернулось Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України. Доводи апеляційної скарги відповідача обґрунтовуються тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що оскаржуване судове рішення ґрунтується лише на вимогах КЗпП, Законів України «Про оплату праці» та «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 10 жовтня 1992 року по 14 грудня 2006 року ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.
Наказом Міністра оборони України від 29 листопада 2006 року № 1897 позивач звільнений з військової служби в запас за станом здоров'я (п. 67 пп. «б» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України).
Згідно з наказом Міністра оборони України від 14 грудня 2006 року № 238 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 14 грудня 2006 року, йому виплачена одноразова грошова винагорода за підтримання високої бойової готовності військ, зразкове виконання службових обов'язків і бездоганну дисципліну, премію 33,3%, надбавку 15% за роботу з секретною інформацією, 90% за безперервну військову службу по день здачі посади включно, а також одноразову грошову винагороду при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (вислуга в Збройних Силах України календарних 26 років 03 місяці).
Зі змісту архівної довідки Галузевого Державного архіву Міністерства оборони України від 04 червня 2018 року № 179/1/6666 вбачається, що в архівних документах Фінансового управління Генерального штабу Міністерства оборони України наявне нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 у не вказаних грошових одиницях за період грудня 2004 року - грудня 2006 року.
Відомостей про нарахування позивачу у вказаний період часу індексації грошового забезпечення архівна довідка не містить.
Згідно грошового атестату серії НОМЕР_1 до 14 грудня 2006 року ОСОБА_1 отримував грошове забезпеченням за посадою ЗНС з розрахунку: оклад за військовим званням - 135 грн 00 коп.; посадовий оклад - 215 грн 00 коп.; надбавка за військову службу 40% - 140 грн 00 коп.; 100% надбавка 490 грн 00 коп., за роботу з таємними документами 15% - 32 грн 25 коп.; БВС 90% - 911 грн 09 коп.; пр. 33,3% - 690 грн 44 коп.
Згідно з архівної копії картки особового рахунку за контрактом № 29 ОСОБА_1 займав посаду головного енергетика, мав військове звання підполковник.
Відомості про нарахування і виплату йому в період часу з березня 2003 року по грудень 2006 року індексації грошового забезпечення відсутні.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Проте враховуючи, що розмір невиплаченої індексації складає 3630 грн 00 коп., а розмір середнього заробітку, що підлягає до виплати працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України - 363737 грн 92 коп., суд дійшов до висновку щодо застосування співмірності та зменшення за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
Також суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди зазначив, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди бездіяльністю відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст.ст. 1 - 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Нормами ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до ст. ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
З інформації про грошове забезпечення ОСОБА_1 вбачається, що нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з березня 2003 року по грудень 2006 року відповідач не здійснював, що є порушенням вимог Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача стосовно того, що наданий позивачем розрахунок індексації грошового забезпечення суперечить положенням п. 5 Порядку № 1078, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем не надано доказів, які б вказували на неточності в такому розрахунку. Також не надано доказів здійснення власного розрахунку відповідачем індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .
Стосовно ж доводів відповідача про непоширення на спірні правовідносини трудового законодавства, законодавства про оплату праці та про індексацію доходів населення, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Водночас, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює спеціальне законодавство, зокрема Закони України «Про військовий обов'язок та військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України на час існування спірних правовідносин унормовувало затверджене наказом Міністра оборони України № 75 від 05 березня 2001 року Положення про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
Наведені нормативно-правові акти питання порядку проведення індексації грошового забезпечення з березня 2003 року по грудень 2006 року не врегульовували, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що під час вирішення спору підлягають застосуванню норми законодавства про оплату праці, трудового законодавства та законодавства про індексацію грошових доходів населення.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15.
З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що доводи відповідача про звернення позивача до суду з порушенням встановлених ст. 122 КАС України строків не передбачають підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Таким чином, не нарахування та невиплата позивачу протягом березня 2003 року - грудня 2006 року індексації грошового забезпечення є протиправною бездіяльністю відповідача, а тому порушене право підлягає захисту шляхом стягнення на користь позивача індексації грошового забезпечення в сумі 3630 грн 00 коп.
Стосовно правомірності вимоги про стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок нарахування та виплати компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати встановлено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Відповідно до вимог ст. 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться), що передбачено ст. 3 Закону № 2050-ІІІ.
Відповідно до вищезазначених норм, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, також передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Згідно розрахунку позивача розміру компенсації втрати частини доходів заробітної плати у зв'язку з не проведенням індексації грошового забезпечення з березня 2003 року по грудень 2006 року становить 11 469 грн 82 коп.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в ст. 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що підлягає до виплати працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.
Колегія суддів, погоджується із висновками суду першої інстанції щодо врахування під час розгляду даної справи розміру недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Аналогічної правової позиції викладена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16.
Таким чином, розмір не виплаченої індексації складає 3 630 грн 00 коп., а розмір середнього заробітку, що підлягає до виплати працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, - 363 737 грн 92 коп., тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що слід застосувати принцип співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.
Середній розмір щомісячної індексації за період з березня 2003 року по грудень 2006 року позивача становив 78 грн 91 коп. або 2,17 % від загальної суми не нарахованої та не виплаченої індексації за вказаний період часу. З урахуванням принципу справедливості та співмірності стягненню підлягають кошти в сумі 7 893 грн 09 коп. (2,17 % від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).
Надаючи правову оцінку доводам позивача стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31 березня 1995 року (зі змінами та доповненнями) під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом чи або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами та доповненнями) при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в цій частині нормативно та документально не підтверджуються.
З огляду на зазначені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Проаналізувавши всі доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Літвіна
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов
Повний текст постанови виготовлено 12 серпня 2019 року.