16 березня 2010 р. № 13/1715
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І. - головуючого,
Волковицької Н.О., Бакуліної С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Олеандр"
на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.11.2009р.
у справі№ 13/1715
господарського суду Черкаської області
за позовомПриватного підприємства "Олеандр"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Шанс"
простягнення 29776,02грн.
за участю представників:
позивачаМітрофанова О.І., дов. від 02.01.10р.
відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)
18.06.09р. Приватне підприємство "Олеандр" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Шанс" 29776,02грн. заборгованості (в тому числі 20235грн. боргу за поставлений товар, 2379,13грн. пені, 1715,91грн. відсотків річних, 3035,25грн. штрафу, 2410,73грн. інфляційних втрат відповідно до статей 230-232 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України.
Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань по оплаті поставленого товару.
Відповідач заперечив проти позовних вимог, посилаючись на статті 612 та 613 Цивільного кодексу України; зазначив, що всупереч умовам договору позивач не передав йому рахунок на оплату товару, податкову накладну та сертифікати якості, що позбавляло відповідача можливості провести оплату відповідно до умов договору; неустойка нарахована за період, що виходить за межі позовної давності та до заборгованості, щодо якої нарахування штрафних санкцій не передбачено.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 04.08.2009р. (суддя Скиба Г.М.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 1185,90грн. відсотків річних, 1950,56грн. інфляційних збитків, 546,21грн. судових витрат; провадження у справі в частині 20235грн. основного боргу припинено; в решті вимог відмовлено.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.11.2009р. (судді: Ільєнок Т.В. - головуючий, Мостова Г.І., Шевченко В.Ю.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін за відсутності підстав для його зміни чи скасування.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Приватне підприємство "Олеандр" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову у даній справі та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача штраф у розмірі 3035,25грн., пеню в розмірі 2379,13грн., інфляційні збитки в розмірі 2410,73грн., 1715,91грн. пені.
Скаргу вмотивовано порушенням та неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, необґрунтованістю визначення судами строку виконання відповідачем грошового зобовязання, неправильним застосуванням статей 526, 530 Цивільного кодексу України, помилковістю ототожненням строків нарахування штрафних санкцій за частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України та строків позовної давності, порушенням статей 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, не скористався правом на участь представника у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
10.02.2008р. Приватним підприємством "Олеандр" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Шанс" (покупець) було укладено договір поставки № Ол-05-0001 та Додаткові угоди до нього № Ол-05-0001ДС1 від 11.06.08р. та № Ол-05-0001ДС2 від 01.09.08р. Відповідно до умов договору позивач передав, а відповідач отримав товар у вигляді засобів захисту рослин на загальну суму 20235грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями, наявними у матеріалах справи.
Строки оплати товару визначено пунктом 2 договору; пунктом 4.3 договору передбачено передачу позивачем відповідачу рахунку на оплату товару.
Платіжним дорученням № 234 від 29.07.2009р. відповідач сплатив позивачу 20235грн. за отримані засоби захисту рослин за договором, провадження у справі в частині яких судом припинено.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що відповідач не сплатив вартість товару у строки, обумовлені договором, наслідком чого є застосування штрафних санкцій, передбачених договором, та відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України.
Місцевий господарський суд відхилив надані позивачем документи (копії рахунків, накладних, сертифікатів якості) як такі, що не є доказом вимоги позивача про оплату отриманого товару та санкцій; відтак визначив моментом початку перебігу строку виконання грошового зобов'язання 15.11.2008р., стягнувши інфляційні та річні за період з 15.11.2008р. по 15.04.2009р.
Відмовляючи у стягненні пені та штрафу, місцевий господарський суд послався на скорочені строки позовної давності за статтею 232 Господарського кодексу України.
Переглядаючи справу в повному обсязі за положеннями статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що необхідною умовою виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором є виставлення позивачем рахунку-фактуру, відтак встановлене апеляційним судом невиконання позивачем пункту 4.3 договору унеможливлює перерахування відповідачем грошових коштів.
Також суд апеляційної інстанції, встановивши, що поставка першої партії товару відбулася 22.05.08р. з порушенням встановленого строку виконання зобов'язання, дійшов висновку, що це впливало на належність виконання відповідачем обов'язку по здійсненню платежу за умовами договору не пізніше 01.03.2008р.
Погоджуючись з судом першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що останній строк платежу відповідача за умовами договору є 15.11.2008р., що відповідає періоду нарахування інфляційних та відсотків річних місцевим господарським судом; боржник не є таким, що прострочив, відповідно до частини 3 статті 220 Господарського кодексу України, однак одночасно є підстави для звільнення боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання в частині пені та штрафних санкцій за частиною 3 статті 219 Господарського кодексу України.
Судова колегія вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права з наступних підстав.
За приписами статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, рішення місцевого та постанова апеляційного господарського суду мають ґрунтуватися на встановлених на підстав належних та допустимих доказів обставинах справи, що є істотними для вирішення даного спору.
З матеріалів справи вбачається, що для правильного вирішення даного спору судам належало встановити строки виконання взаємних зобов'язань та їх належність відповідно до умов договору та приписів чинного законодавства.
Висновки апеляційного господарського суду про неможливість відповідачу здійснити своєчасний перший платіж до 11.03.2008р. через порушення позивачем строку поставки не ґрунтуються на аналізі умов договору, що визначають строки здійснення першого платежу відповідачем та відповідно строки здійснення поставки, положеннях чинного законодавства.
Підставою для застосування до боржника передбаченої умовами договору чи законодавством відповідальності є цивільне правопорушення (невиконання чи неналежне виконання зобов'язання); якщо порушення зобов'язання судами не встановлено, відсутні підстави для застосування неустойки, стягнення інфляційних збитків, відсотків річних.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочено на час прострочення кредитора.
Вказана норма застосовується у випадках, коли прострочення кредитора об'єктивно спричиняє неможливість боржнику виконати своє зобов'язання; на час прострочення кредитора момент настання зобовязання для боржника відповідно відстрочується.
Вказавши про відсутність рахунків, як прострочення кредитора, що спричинило неможливість виконання грошового зобов'язання боржником, встановивши відсутність рахунків на час винесення рішення, суди попередніх інстанцій всупереч власним висновкам стягнули з відповідача інфляційні збитки та відсотки річних, як за невиконане належним чином грошове зобов'язання; момент, яким суди визначили прострочення боржником грошового зобов'язання, не ґрунтується ні на умовах договору, ні на положеннях чинного законодавства.
Водночас судами не перевірено об'єктивну неможливість виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором відповідно до передбаченого законодавством та умовами договору порядку здійснення розрахунків через відсутність можливості зазначити у платіжному дорученні про оплату одержаного товару номеру рахунку-фактури; не встановлено настання у відповідача моменту виконання грошового зобов'язання з огляду на умови договору щодо строків поставки та строки оплати та належно встановлені обставини виконання строків поставки щодо кожної з партій.
Також помилковим є відхилення місцевим господарським судом (з яким погодився суд апеляційної інстанції) наданих позивачем рахунків як таких, що не є доказом вимоги позивача про оплату отриманого товару та санкцій, без аналізу обставин, що повинні були доводитися вказаними доказами з огляду на заперечення відповідача; судами не враховано положення статті 530 Цивільного кодексу України щодо випадків, за яких виконання зобовязання пов'язується з наявністю відповідної вимоги.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, розглядаючи справу, не з'ясували в судовому процесі всебічно, повно та об'єктивно всі істотні обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, неправильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають з мотивів, наведених вище, з огляду на що їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги в частині застосованої позивачем до відповідача відповідальності є передчасними.
Водночас, оскаржуючи судові рішення в цілому, скаржник не навів доводів у спростування правомірності припинення судами провадження у справі в частині основного боргу, сплаченого позивачем.
З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Олеандр" задовольнити частково.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.11.2009р. у справі № 13/1715 Господарського суду Черкаської області та рішення Господарського суду Черкаської області від 04.08.2009р. скасувати в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення 2379,13грн. пені, 1715,91грн. відсотків річних, 3035,25грн. штрафу, 2410,73грн. інфляційних збитків.
Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.
В решті рішення та постанову залишити без змін.
Головуючий Л. Рогач
Судді Н. Волковицька
С. Бакуліна