16 березня 2010 р. № 5/126
"16" березня 2010р. Справа № 5/126
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Л.І. Рогач,
суддів :Н.О. Волковицької,
С.В. Бакуліної
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЧернівецької міської ради
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р.
у справі№ 5/126
господарського суду Чернівецької області
за позовомКвартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці в інтересах Міністерства оборони України
доЧернівецької міської ради
провизнання права власності
за участю представників:
позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)
відповідачаМарчук Д.П., дов. від 17.09.2008р. № 8/18-949
Квартирно-експлуатаційний відділ міста Чернівці звернувся до господарського суду з позовом до Чернівецької міської ради про визнання права державної власності на правах оперативного управління Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці на підвальне приміщення літ. "Б" загальною площею 123,5кв.м. на вул. Українській, 43 в м. Чернівці відповідно до приписів статті 392 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги вмотивовано відсутністю документів, необхідних для оформлення права власності за позивачем, що перешкоджає йому належним чином володіти, користуватися і розпоряджатися відповідним нерухомим майном.
За наданими позивачем доповненнями до позовної заяви (а.с.39-40) позов подано Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці в інтересах Міністерства Оборони України з посиланням на правовий статус майна, що є предметом спору, як державне, за відсутності доказів передачі його у встановленому порядку в комунальну власність.
Відповідач відхилив позов, вказуючи на недоведеність позовних вимог, а також на відсутність у позивача повноважень звертатися з відповідним позовом.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.07.2009р. (суддя Дутка В.В.) позов задоволено; визнано право державної власності на правах оперативного управління Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці на підвальне приміщення літ "Б" загальною площею 123,5кв.м. на вул. Українській у м. Чернівці.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. (судді: Гнатюк Г.М. -головуючий, Кравчук Н.М., Мирутенко О.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін, як прийнятого у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та постанову в даній справі та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до невірного встановлення обставин справи, що є істотними у даному спорі; судом не встановлено порушених прав позивача; неправильно застосовано до спірних правовідносин статтю 392 Цивільного кодексу України; безпідставно визнано повноваження особи, що підписала позовну заяву; висновки апеляційного господарського суду про відсутність права комунальної власності за законодавством, що діяло на час виникнення спірних правовідносин суперечать Цивільному кодексу Української РСР, введеному в дію у 1922 році.
Також скаржник зазначає, що суди безпідставно не прийняли до уваги постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. № 311, якою спірне майно передано до комунальної власності; всупереч статті 33 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи не містять доказів виокремлення спірного майна (підвального приміщення) як окремого об'єкта, не враховано термін дії Державного акта на право користування земельною ділянкою, виданий позивачу.
Скаржник у касаційній скарзі заявив клопотання про витребування у позивача доказів у підтвердження викладених позивачем обставин; вказане клопотання відхиляється судом з огляду на межі повноважень суду касаційної інстанції.
Позивач відзив на касаційну скаргу не надіслав, не скористався правом на участь представників у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці -створений Міністерством оборони України та підпорядкований Західному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінню; позивач є правонаступником Чернівецької КЕЧ району згідно Положення.
Також суди дійшли висновку, що повноваження позивача звертатися до суду в інтересах Міністерства оборони підтверджено довіреністю Міністерства оборони України від 03.03.2009р., що видана начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України з правом передоручення начальникам КЕВ.
Пунктом 4 постанови звуженого виконавчого комітету Чернівецької обласної ради депутатів трудящихся від 28.11.1952 року вирішено закріпити безоплатно в користування для службових цілей приміщення міської ради під штаби, комендантські управління, військово-санітарні, ветеринарні та інші установи тощо згідно додатку № 3, до якого включено житловий будинок по вул. Українській, 43, площею 0,21 га, який займала КЕЧ.
Згідно виготовленої інвентарної справи на підвальне приміщення під літ "Б" загальною площею 123,5кв.м. на вул. Українській, 43 у м. Чернівці є адміністративною будівлею та станом на 01.01.2009р. згідно довідки позивача від 09.07.2009р. обліковується на його балансі.
Рішення Чернівецької обласної ради народних депутатів від 27.12.1991р., прийняте на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311, не містить спірного об'єкта у переліку об'єктів комунальної власності, обласної, міської та районних рад народних депутатів.
Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з відсутності у позивача правооформлюючих документів на використовуване ним приміщення, відсутність реагування на звернення позивача від 12.05.2009р. до відповідача про визнання права державної власності, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 328 та 392 Цивільного кодексу України.
Судова колегія звертає увагу судів попередніх інстанцій на таке.
1. Господарський спір розглядається відповідно до предмету та підстав позову, наведених позивачем; суд не вправі самостійно вийти за межі позовних вимог, крім випадків, визначених процесуальним законодавством.
За приписами статті 392 Цивільного кодексу України з позовом про визнання права власності звертається власник спірного майна у разі, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Судами встановлено підстави, з яких звернувся з даним позовом позивач, однак не надано оцінки тому, що такі підстави (відсутність правооформлюючих документів) не передбачені статтею 392 Цивільного кодексу України як підстава для визнання права власності (існуючого права власності) за даною нормою.
Поза тим позов та матеріали справи не містять жодних доводів та доказів звернення з позовною заявою з мотивів втрати документа, який засвідчує право власності, чи наявності між сторонами у даній справі спору про речове право на вказане приміщення; надання судами відповідної оцінки доводам відповідача здійснено без врахування підстав, з яких заявлявся даний позов.
Судова колегія погоджується з доводами касаційної скарги про відсутність у матеріалах справи звернення позивача від 12.05.2009р., на яке є посилання в судових рішеннях, відтак судами не з'ясовано належним чином, чи існував між сторонами спір про право, чи спір про відмову в державній реєстрації права власності (стаття 182 Цивільного кодексу України).
2. З аналізу статей 80, 81, 83, 91, 92 Цивільного кодексу України, статей 1, 2, 21 та 28 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що кожна юридична особа наділена цивільною та процесуальною право- та дієздатністю, самостійно здійснює захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів, в тому числі звертається за судовим захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Правовідношення представництва може виникнути на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи, з інших підстав, встановлених цивільним законодавством.
Всупереч наведеним вище нормам матеріального та процесуального права матеріали справи та судові рішення не містять доказів уповноваження будь-яким чином Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (як юридичної особи, установи) пред'являти позови в інтересах Міністерства Оборони України; прийняття відповідних доповнень позивача здійснено з порушенням наданих суду процесуальних повноважень, оскільки суди не врахували, що особа, в інтересах якої подано позов, набуває статусу позивача у справі (частина 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 3-рп/99).
За статтею 170, частиною 2 статті 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.
Судами не перевірено установчі документи позивача щодо надання йому повноважень представляти державу у правовідносинах, що стосуються права державної власності на спірне майно, та не з'ясовано, кому належить таке право.
3. За статтею 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю звертаються підприємства та організації за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Звертаючись до суду, позивач вказує у позовній заяві, яке саме його майнове або немайнове право (охоронюваний законом інтерес) є порушеним, та яким чином це право буде захищено та відновлено у спосіб, вказаний позивачем.
Водночас приймаючи рішення у спорі, суд повинен встановити дійсні обставини справи, тобто, об'єктивну наявність чи відсутність того права, за захистом якого звернувся позивач, та порушень цього права.
З позовної заяви та резолютивної частини судового рішення не вбачається, за захистом якого саме права (права державної власності чи оперативного управління, як виду речового права на чуже майно) звернувся позивач, яке саме право визнано судами та за ким.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарськими судами всупереч статтям 43, 99 Господарського процесуального кодексу України, не розглянуто всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; неналежним чином проаналізовано спірні правовідносини, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Судові рішення вказаним вимогам не відповідають за зазначених вище підстав. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи, господарським судам слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1115, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.11.2009р. у справі № 5/126 Господарського суду Чернівецької області та рішення Господарського суду Чернівецької області від 10.07.2009р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Головуючий Л. Рогач
Судді: Н. Волковицька
С. Бакуліна