02 березня 2010 р. № 45/192-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Муравйова О.В. -головуючого
Полянського А.Г.,
Фролової Г.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюсс-Крим"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 року
у справі№45/192-07 Господарського суду Харківської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дюсс-Крим" (далі ТОВ "Дюсс-Крим")
доТовариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Сади України" (далі ТОВ Агрофірма "Сади України")
простягнення 120892 грн.
за участю представників сторін -
позивачане з'явились,
відповідачане з'явились
У червні 2009 року ТОВ "Дюсс-Крим" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ Агрофірма "Сади України" про стягнення заборгованості у сумі 700000грн., пені у сумі 16997,34 грн., інфляційних - 31770грн., та 3% річних -2124,66 грн.
03.09.2009 року в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, і, просив суд стягнути з відповідача на його користь 11963,06грн. - пені, 2405,66грн. - річних, 14130грн. - інфляційних, а також 1209грн. - державного мита та 118 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Позовні вимоги з посиланням на норми Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за усним договором, а відтак має сплатити суму основного боргу, пеню, 3% річних та інфляційні втрати та інші втирати.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.09.2009 року (суддя Калініченко Н.В.) у справі № 45/192-09 в задоволенні позову відмовлено частково.
Стягнуто з ТОВ Агрофірма "Сади України" на користь ТОВ "Дюсс-Крим" 2316,95грн. - річних, 12474,76 грн. - інфляційних, 147,92грн. - державного мита та 312,50грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 року (судді: Істоміна О.А. -головуючий, Такмаков Ю.В. Барбашова С.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2009 року по справі № 45/192-09 змінено в частині стягнення з ТОВ Агрофірма "Сади України" 10113,33 грн. - інфляційних та 1795,80 грн. - трьох відсотків річних та прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2009 року по справі № 45/192-09 залишено без змін.
Не погоджуючиcь з постановою, ТОВ "Дюсс-Крим" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 року у справі № 45/192-09 Господарського суду Харківської області, в якій просить рішення у справі залишити без змін, мотивуючи касаційну скаргу доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Сторони не скористалися наданим процесуальним правом участі у судовому засіданні касаційної інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (стаття 205 ЦК України).
Статтею 181 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 14 вказаного вище кодексу передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 зазначеного вище кодексу, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В силу частини 1 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі домовленості між ТОВ "Дюсс-Крим" (позивач) та ТОВ Агрофірма "Сади України" (відповідач), позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 143715,00грн.
Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000005 від 20.08.2008 року на суму 143715,00 грн., в якому, зокрема, зазначено, що рахунок слід сплатити до 04.09.2008 року.
Факт передачі товару підтверджується видатковою накладною № РН-0000007 від 02.09.2008 року, де в графі "Замовлення" зазначено "рахунок-фактура № СФ-0000005 від 20.08.2008 року".
Вказаний товар відповідач отримав через свого повноваженого представника, що діяв на підставі доручення серія ЯПВ №476760 від 02.09.2008 року.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Однак, товар в строк визначений в рахунку-фактурі № СФ-0000005 від 20.08.2008 року оплачений не був, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно із статтею 84 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення (згідно уточнення, яке прийнято судом до розгляду) пені у розмірі 11963,06грн., 3% річних -2405,66 грн., інфляційні -14130 грн.
Врахувавши приписи статті 625 ЦК України, якою передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2316,95 грн. -3% річних та 12474,76грн. інфляційних (нарахованих з 05.09.2008 року) підлягають задоволенню.
Також, судом зазначено, що в іншій частині річних та інфляційних суд вважає за необхідне відмовити позивачу як в необґрунтовано пред'явлених до стягнення.
Однак, суд першої інстанції не зазначив якими нормами матеріального права він керувався при прийнятті рішення в цій частині.
Відповідно до статті 105 ГПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові має бути зазначено, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.
Згідно із статтею 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення.
Статтею 104 вказаного вище кодексу передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Однак, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції, на зазначене вище уваги належної уваги не звернув та виходив з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якою передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства
Врахувавши зазначені вище приписи, суд апеляційної інстанції відзначив, що 21.03.2009 року позивач направив відповідачу претензію № 7 (отримана відповідачем 26.03.2009 року), відтак строк на сплату заборгованості у відповідача закінчився 03.04.2009 року.
Тобто, саме з 03.04.2009 року слід рахувати інфляційні витрати та три відсотки річних.
При цьому, судом апеляційної інстанції відзначено що в рахунку-фактури №СФ-0000005 від 20.08.2008 року, що дата оплати товару цим документом не передбачена, а 04.09.2008 року -це термін дії цього документу.
Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції не звернуто належної уваги на те, що в рахунку-фактурі №СФ-0000005 від 20.08.2008 року зазначено "рахунок сплатити до 04.09.2008 року", а не як зазначено апеляційної інстанцією "термін дії рахунку 04.09.2008 року."
Крім того, колегія суддів відзначає, що згідно п.9.4 Роз'яснення затвердженого Постановою Вищого арбітражного суду України №02-5/422 від 10.12.1996 року із наступними змінами, у резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду. При цьому, господарські суди повинні, серед іншого, зазначити у рішенні про часткове задоволення майнових вимог -про відхилення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позовних вимог у цій частині. Проте, місцевий господарський суд, в порушення вимог ст.84 ГПК України, у резолютивній частині нічого не зазначив про іншу частину вимог позивача, на що, у свою чергу, не звернув уваги й апеляційний суд, з огляду на що вказане рішення й постанова підлягають скасуванню а справа направленню на новий розгляд.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюсс-Крим" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2009 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2009 року у справі № 45/192-09 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Головуючий О.Муравйов
Судді А. Полянський
Г. Фролова