154/681/19
2/154/352/19
01 серпня 2019 року м. Володимир-Волинський
Володимир - Волинський міський суд Волинської області в складі :
головуючого судді Вітера І.Р.,
при секретарі Корніюк Т.О.,
за участю сторін:
представника позивача ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» - адвоката Мірчука В.В.,
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Войтовича В.А.,
розглянувши в судовому засіданні в залі суду в місті Володимир-Волинський цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Державного підприємства «СЕТАМ», ОСОБА_1 , Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Волинь» про визнання торгів недійсними,-
28 лютого 2019 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «Укрексімбанк») звернулось до суду з позовом до державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ»), ОСОБА_1 , Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС), третя особа на стороні відповідачів: товариство з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Волинь»» (далі - ТОВ «ГК «Волинь»») про визнання торгів недійсними.
Вимоги обґрунтовані тим, що позивач був стягувачем у виконавчому провадженні № 33577918 по виконанню виконавчого листа № 0308/4553/12 від 09 липня 2012 року, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області на підставі його рішення від 05 квітня 2012 року у справі за позовом АТ «Укрексімбанк» до ТОВ «ГК «Волинь»» та ОСОБА_2 . Згідно вказаного судового рішення ухвалено стягнути солідарно з відповідачів на користь АТ «Укрексімбанк» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Луцьку 1 393 719, 92 доларів США та 292 7685, 82 гривень заборгованості за кредитом.
15 січня 2013 року державним виконавцем описано, арештовано та передано на відповідальне зберігання майно боржника, а саме: нерухоме майно - частина готелю «Волинь» площею 2033 м2, підвальне приміщення готелю «Волинь» площею 250,3 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - іпотечне майно).
Згідно проведеної оцінки, вартість вказаного нерухомого майна станом на 24 травня 2018 року складала 6 046 907 гривень.
10 жовтня 2018 року дане майно передано на реалізацію та внесено до системи електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ), лот № 311464.
26 листопада 2018 року електронні торги відбулись, іпотечне майно було придбане за стартовою ціною ОСОБА_1 .
10 грудня 2018 року державним виконавцем складено акт № 33577918/11 про реалізацію предмета іпотеки.
Однак, 20 листопада 2018 року господарським судом Волинської області у справі про банкрутство за заявою ПП «Багіра», ТОВ «Волиньторгхліб» до боржника ТОВ «ГК «Волинь», винесено ухвалу про забезпечення позову, якою забезпечено позов шляхом заборони вчиняти дії відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо реалізації нерухомого майна, а саме: частини готелю «Волинь», загальною площею 2033 м2, підвальне приміщення готелю «Волинь» площею 250,3 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Також накладено арешт на це ж нерухоме майно.
Таким чином, з підстав існування судової заборони реалізації іпотечного майна, позивач стверджує, що державним виконавцем та ДП «СЕТАМ» не було зупинено електронні торги, а тому продаж майна є незаконним, у зв'язку з чим просить електронні торги визнати недійсними, а акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки скасувати.
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду від 01 березня 2019 року відкрито провадження у справі, постановлено її проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Підготовче провадження у справі за клопотанням позивача продовжувалось судом згідно ухвали від 18 квітня 2019 року, а на підставі ухвали від 30 травня 2019 року справу призначено до розгляду по суті.
05 квітня 2019 року від ДП «СЕТАМ» до суду надійшов відзив на позовну заяву, за яким позовні вимоги заперечив. Підставою заперечення вказав, що забезпечення позову у господарській справі про банкрутство ТОВ «ГК «Волинь»» стосувалось заборони вчиняти дії відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо реалізації нерухомого майна та накладення на нього арешту. В той же час ДП «СЕТАМ» діяло у відповідності до законодавства згідно Порядку реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29 вересня 2016 року, пункт 2 розділу ХІ якого містить вичерпний перелік підстав для зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом. Згідно вказаної норми підставою для зупинення торгів може бути лише рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна. Отже, ухвала господарського суду Волинської області від 20 листопада 2018 року про заборону вчиняти певні дії саме відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ та про накладення арешту на майно до таких підстав не відноситься.
В той же час відповідач звернув увагу на те, що ухвалою господарського суду Волинської області від 11 грудня 2018 року заяву ПП «Багіра», ТОВ «Волиньторгхліб» про порушення справи про банкрутство ТОВ «ГК «Волинь» залишено без розгляду. На підставі ч.9 ст.145 ГПК України, у такому судовому рішенні суд зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Крім того вказав, що для визнання торгів недійсними головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результати торгів, а також порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. В даному випадку жодних порушень не відбулось, позивач у позові не зазначає будь-яких порушених своїх прав та інтересів.
Позивач скористався своїм правом подачі відповіді на відзив ДП «СЕТАМ», яка надійшла до суду 13 травня 2019 року. У відповіді позивач не погодився з доводами відповідача, зазначивши, що судове рішення про накладення арешту на нерухоме майно унеможливлює його реалізацію на електронних торгах та в подальшому перехід права власності від одного власника до іншого. Не зупинивши реалізацію майна, відповідачами було порушено п.2 розділу ХІ вищевказаного Порядку та не виконано рішення суду, яке є обов'язковим до виконання.
26 березня 2019 року в адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за змістом якого, позовні вимоги АТ «Укрексімбанк» також були заперечені повністю.
За доводами відповідача, вимоги позивача не можуть бути заявлені до Департаменту ДВС, оскільки він є структурним підрозділом Міністерства юстиції України, а не самостійною юридичною особою, а отже не може бути належним відповідачем у справі.
Крім того, про існування забезпечення позову у господарській справі, на яке посилався позивач, відповідач дізнався лише 28 листопада 2018 року, тобто через дві доби після того як 26 листопада 2018 року відбулись електронні торги і майно було продане по лоту № 311464 за ціною 6 046 907 гривень.
Так, 28 листопада 2018 року до Департаменту надійшла заява ТОВ «Волиньторгхліб» від 22 листопада 2018 року № 03-18 з оригіналом ухвали господарського суду Волинської області про забезпечення позову від 20 листопада 2018 року.
Позивач 29 листопада 2018 року звернувся в адресу відділу примусового виконання рішень із заявою, просив зняти з торгів предмет іпотеки, однак з підстав оскарження звіту суб'єкта оціночної діяльності про оцінку вартості вже проданого майна.
Оскільки на підставі ч.5 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження» оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом, відповідачем надано відповідь АТ «Укрексімбанк» про відсутність правових підстав для зупинення торгів.
10 грудня 2018 року відповідачем винесено акт № 33577918/11 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки.
Платіжним дорученням від 18 грудня 2018 року № 10614 на рахунок філії АТ «Укрексімбанк» у м. Луцьку перераховані кошти у розмірі 5 222 234, 34 гривень (без врахування авансового платежу), як погашення боргу за виконавчим листом № 0308/4553/12 від 09 липня 2012 року.
Того ж дня відповідачем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки АТ «Укрексімбанк» протягом 10 робочих днів з дня повідомлення виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою інше описане та арештоване майно боржника (рухоме майно), яке не було реалізоване на електронних торгах, а також відсутності у боржника іншого майна.
05 квітня 2019 року від позивача АТ «Укрексімбанк» до суду надійшла відповідь на відзив Департаменту ДВС.
АТ «Укрексімбанк» заперечив доводи відповідача з приводу неналежності залученого ним відповідача у справі. Зазначив, що Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень за п.3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, є органом державної виконавчої служби, а відтак належним відповідачем у справі.
Крім того, за доводами позивача, наявність судового рішення про арешт майна унеможливлює перехід права власності на об'єкт нерухомого майна. А тому необізнаність відповідача у накладенні судом арешту на майно не має правового значення для визнання торгів недійсними.
24 травня 2019 року представником відповідача ОСОБА_1 подано суду відзив на позовну заяву, за яким він позовні вимоги також заперечив повністю. Вказав, що забезпечення позову у господарській справі здійснювалось в судовому засіданні за заявою ПП «Багіра» та ТОВ «Волиньторгхліб», де був присутнім представник позивача, який при розгляді вказаного питання поклався на розсуд суду. Отже позивачу на момент прийняття вказаного судового рішення був байдужим його результат. Крім того зазначив, що позивачем у даній справі не надано доказів пред'явлення ухвали про забезпечення позову до виконання, а разом з тим звернув увагу, що провадження у справі про банкрутство ТОВ «ГК «Волинь»» було припинено 11 грудня 2018 року, а ухвалою господарського суду Волинської області від 19 березня 2019 року заходи забезпечення позову скасовано. Ствердив, що позивач зловживає своїм правом на звернення до суду, оскільки його права та інтереси в цій справі не порушені. Електронні торги відбулись у відповідності порядку, визначеного законодавством.
Крім того, 14 березня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву ТОВ «ГК «Волинь»», який суд розцінює як пояснення третьої особи, надані в порядку ст.181 ЦПК України.
ТОВ «ГК «Волинь»» висловило позицію щодо відсутності правових підстав для задоволення позову зважаючи на припинення провадження у справі про банкрутство, а також на передбачену ч.3 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» можливість проведення електронних торгів під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, в разі якщо майно перебуває на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги заперечив повністю з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.
Представники відповідачів ДП «СЕТАМ», Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, а також третьої особи на стороні відповідача: ТОВ «ГК «Волинь»», до суду не з'явились, однак про судові засідання були належним чином повідомлені, скористались правом подачі відзиву, а тому їх неявка не є перешкодою для розгляду справи по суті та ухвалення судового рішення без їх участі.
З'ясувавши позиції сторін у справі, за поданими ними письмовими доказами судом були встановлені фактичні обставини справи.
25 липня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження № 33577918 щодо примусового виконання виконавчого листа № 0308/4553/12, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення солідарно з ТОВ «ГК «Волинь»», ОСОБА_2 на користь стягувача філії АТ «Укрексімбанк» у м. Луцьку заборгованість за кредитним договором № 96908К5 від 06 червня 2008 року в розмірі 1 393 719 доларів США 92 центи та 2 927 685 гривень 82 копійок.
Іпотечним договором № 86908Z4 від 06 червня 2008 року, укладеним між АТ «Укрексімбанк» та ТОВ «ГК «Волинь»» було забезпечено виконання кредитного договору № 96908К5. Предметом іпотеки було нерухоме майно, - частина готелю «Волинь» площею 2033 м2, підвальне приміщення готелю «Волинь» площею 250,3 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Актом опису і арешту майна від 15 січня 2013 року державним виконавцем було описано та арештоване згадане забезпечене іпотекою нерухоме майно.
10 жовтня 2018 року державним виконавцем направлено заявку до ДП «СЕТАМ» про реалізацію вказаного арештованого майна, а відповідно його було внесено до системи електронних торгів арештованим майном (СЕТАМ) за лотом № 311464.
15 листопада 2018 року керуючий філією АТ «Укрексімбанк» у м. Луцьку звернувся листом № 0860300/6930-18 до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, ДП «СЕТАМ», в якому вказав про те, що стягувач не згідний із оцінкою іпотечного майна в сумі 6 046 907 гривень, яка була визначена Звітом суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Українська експертна група», а тому оскаржує її в судовому порядку. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2018 року у задоволенні скарги банку було відмовлено, однак банк її оскаржив в апеляційному порядку. Просив зняти предмет іпотеки з торгів до вирішення питання щодо його вартості в судовому порядку.
За заявою ПП Багіра», ТОВ Волиньторгхліб» до боржника ТОВ «ГК «Волинь»» ухвалою господарського суду Волинської області від 20 листопада 2018 року у справі про банкрутство № 903/816/18 забезпечено позов шляхом заборони вчиняти дії Відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо реалізації нерухомого майна, а саме: частини готелю «Волинь», загальною площею 2033 м2, літ. «А5», підвального приміщення готелю «Волинь» площею 250,3 м2, літ. «А5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Накладено арешт на вказане нерухоме майно.
У відповідності до поданої Департаментом ДВС копії заяви ТОВ «Волиньторгхліб» № 03-18 від 22 листопада 2018 року про зупинення проведення торгів, до якої додано оригінал ухвали господарського суду Волинської області про забезпечення позову, її було зареєстровано у Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 року за № 37406-30-18.
Згідно протоколу № 372099, 26 листопада 2018 року відбулись електронні торги з продажу лоту № 311464 предмета іпотеки: частини готелю «Волинь» площею 2033 м2, підвального приміщення готелю «Волинь» площею 250,3 м2, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Переможцем електронних торгів визначено ОСОБА_1 . Продаж майна відбувся за ціною 6 046 907 гривень.
Протокол проведення електронних було складено та підписано представником ДП «СЕТАМ» і ОСОБА_1 , а 30 листопада 2018 року листом № 2405/К-2033-18/3 скеровано в адресу Департаменту ДВС для подальшого складання акту про реалізацію предмета іпотеки. Вказаний лист у Міністерстві юстиції України було зареєстровано 04 грудня 2018 року.
10 грудня 2018 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Єжовим М.В. складено акт № 33577918/11 про реалізацію предмета іпотеки.
Акт про реалізацію предмета іпотеки було направлено до виконання ДП «СЕТАМ» листом № 20.1/5/11 від 10 грудня 2018 року.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 11 грудня 2018 року задоволено заяви ПП «Багіра», ТОВ «Волиньторгхліб» № 021-18 від 10 грудня 2018 року про відкликання заяви про порушення провадження справи про банкрутство ТОВ «ГК «Волинь»». Залишено заяву ПП «Багіра», ТОВ «Волиньторгхліб» про порушення справи про банкрутство «ТОВ «ГК «Волинь»» без розгляду. Питання щодо скасування заходів забезпечення позову вказаною ухвалою не вирішувалось.
Копією платіжного доручення № 10614 від 18 грудня 2018 року стверджується про перерахування Міністерством юстиції України в адресу АТ «Укрексімбанк» у м. Луцьку 5 222 234 гривень 32 копійок за призначенням платежу: погашення боргу стягненого з ТОВ «ГК «Волинь»» згідно виконавчого листа № 0308/4553/12 від 09 липня 2012 року Луцького міськрайонного суду Волинської області.
23 січня 2019 року постановою державного виконавця було знято арешт з майна. Про вказане рішення повідомлено філію АТ «Укрексімбанк» у м. Луцьку та ТОВ «ГК «Волинь»».
Також, постановою державного виконавця від 23 січня 2019 року було прийняте рішення про повернення виконавчого документа стягувачу.
Ухвалою господарського суду Волинської області від 19 березня 2019 року задоволено клопотання ПП «Багіра», ТОВ «Волиньторгхліб», скасовано заходи забезпечення позову накладені ухвалою суду від 20 листопада 2018 року.
Заслухавши позиції сторін та дослідивши письмові докази, суд встановив правовідносини, які виникли між сторонами, що регулюються наступними нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно із ч.2 ст.16, ч.1 ст.215 ЦК України, одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Частиною 1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із ч.ч.2 та 3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Наведене узгоджується з нормами ч.4 ст.656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.
При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у ч.8 ст. 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.
Відповідно до ч.2 ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.
Реалізація майна в межах виконавчого провадження здійснюється відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 р. № 2831/5, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за № 1301/29431 (далі - «Порядок реалізації арештованого майна» або «Порядок»).
Згідно п.2 розділу VII Порядку, реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до вимог цього Порядку з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом та Законом України «Про іпотеку».
У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року, № 2831/5 та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.
У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Отже, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, які могли вплинути на результати торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.
За змістом своїх вимог, позивач у справі не оспорював недійсність проведених електронних торгів з підстав порушення процедури їх проведення, визначеної Порядком реалізації арештованого майна.
Єдиною підставою для визнання вказаного правочину недійсним, позивач зазначив існування судової заборони щодо реалізації іпотечного майна.
Такою судовою забороною на думку позивача була ухвала господарського суду Волинської області від 20 листопада 2018 року у справі про банкрутство № 903/816/18.
Вказаною ухвалою забезпечено позов шляхом заборони вчиняти дії відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо реалізації нерухомого майна, а саме: частини готелю «Волинь», загальною площею 2033 м2, літ. «А5», підвального приміщення готелю «Волинь» площею 250,3 м2, літ. «А5», що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Накладено арешт на вказане нерухоме майно.
Однак, на переконання суду наявність такої ухвали суду у господарській справі не може бути в цій ситуації підставою для визнання торгів недійсними з кількох причин.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який також поширюється на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до статті 66 ГПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
З урахуванням особливостей мети забезпечення позову копія ухвали про забезпечення позову надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення. Така ухвала суду виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Крім того, навіть оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання та не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до скасування заходів забезпечення позову (стаття 68 ГПК України).
Згідно правової позиції Верховного суду України той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відповідачу було відомо (постанова ВСУ від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16).
Про те, що відповідачі на момент проведення торгів були обізнані про існування ухвали суду про забезпечення позову від 20 листопада 2018 року, позивачем у справі доведено не було.
Натомість, за доводами представника Департаменту ДВС, який до відзиву на позовну заяву долучив заяву ТОВ «Волиньторгхліб» № 03-18 від 22 листопада 2018 року, її з оригіналом ухвали про забезпечення позову від 20 листопада 2018 року було зареєстровано у Міністерстві юстиції України лише 28 листопада 2018 року, тобто через дві доби після того як торги відбулись і було складено відповідний протокол.
Про отримання іншими відповідачами зазначеної ухвали господарського суду позивач доказів не подав.
За доводами представника відповідача ДП «СЕТАМ», його підприємство уповноважене виключно на здійснення функцій, передбачених Порядком реалізації арештованого майна.
Пунктом 2 розділу ХІ Порядку визначено вичерпний перелік підстав для зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або окремим лотом, серед яких є:
1.рішення суду щодо зупинення реалізації арештованого майна;
2.зупинення вчинення виконавчих дій у випадках, визначених Законом України «Про виконавче провадження»;
3.відкладення проведення виконавчих дій;
4.наявність технічних підстав, що унеможливлюють роботу системи, виключно на період відновлення її працездатності.
Суд погоджується із доводами представника відповідача ДП «СЕТАМ» про те, що резолютивна частина ухвали господарського суду Волинської області від 20 листопада 2018 року стосувалася заборони вчиняти дії відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо реалізації нерухомого майна, а відповідно жодним чином не стосувалась ДП «Сетам», яке організувало та провело електронні торги 26 листопада 2018 року.
В той же час дана ухвала суду не містила жодних відомостей щодо зобов'язання зупинити реалізацію арештованого майна, а відтак не може бути підставою для зупинення електронних торгів.
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
На підставі ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Перелік виконавчих дій, проведення яких може бути зупинено, визначений ч.2 ст.18, а також іншими положеннями цього Закону.
Як встановлено розглядом даної справи, у виконавчому провадженні № 33577918, державним виконавцем були вчинені наступні виконавчі дії: 15 січня 2013 року описано і арештовано майно боржника; 24 травня 2018 року визначено вартість описаного та арештованого майна боржника шляхом призначення суб'єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні; 10 жовтня 2018 року передано майно боржника на реалізацію у відповідності до розділу ІІ Порядку про реалізацію арештованого майна.
Вказані виконавчі дії були вчинені державним виконавцем до моменту забезпечення позову 20 листопада 2018 року. Після 10 жовтня 2018 року іпотечне майно перебувало в стадії реалізації ДП «СЕТАМ».
У відповідності до п.3 розділу ХІ Порядку, за наявності підстав, визначених у пункті 2 цього розділу, Організатор негайно зупиняє електронні торги (торги за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом, про що складає акт про зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) з фіксацією підстави та рішення про їх зупинення. З моменту зупинення електронних торгів (торгів за фіксованою ціною) в цілому або за окремим лотом строки електронних торгів автоматично зупиняються.
А відтак, навіть за умови, що державний виконавець міг бути обізнаним у існуванні ухвали господарського суду Волинської області від 20 листопада 2019 року, зупинити реалізацію арештованого майна 26 листопада 2018 року на підставі п.3 розділу ХІ Порядку міг лише Організатор електронних торгів (ДП «Сетам»), якому рішення про забезпечення позову у господарській справі не скеровувалось.
На будь-які інші порушення процедури проведення електронних торгів позивач у позовній заяві та в судових засіданнях не посилався.
Вивченням наявних матеріалів справи судом також не було встановлено порушень процедури проведення електронних торгів.
В той же час суд не може залишити поза увагою і той факт, що ухвалою господарського суду Волинської області від 11 грудня 2018 року було залишено заяву ПП «Багіра», ТОВ «Волиньторгхліб» про порушення справи про банкрутство ТОВ «ГК «Волинь» без розгляду, що згідно ч.9 ст.145 ГПК України, є безумовною підставою для скасування заходів забезпечення позову.
Відтак, не дивлячись на те, що вказане забезпечення позову було скасоване ухвалою господарського суду Волинської області лише 19 березня 2019 року, потреба у забезпеченні позову та підстави для нього відпали значно раніше, і позивачу про вказаний факт це було відомо ще до подання позову про визнання торгів недійсними у даній справі.
У зв'язку з цим суд прийшов до висновку про формальний характер доводів позивача з приводу визнання недійсним правочину.
В той же час як у позовній заяві, так і під час проведення судових засідань у справі, позивач не заявляв про будь-які порушені свої права чизаконні інтереси, які він оспорює, і способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.
Аналіз матеріалів справи дає суду підстави вважати те, що дійсним мотивом позову у даній справі є фактична незгода позивача із проведеною оцінкою іпотечного майна до його реалізації, а відтак і ціною за якою було продано іпотечне нерухоме майно.
Однак позивач раніше в судовому порядку вже оскаржував дії державного виконавця з приводу проведеної експертної оцінки майна з підстав своєї незгоди з нею.
Так, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 серпня 2018 року, у задоволенні скарги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Луцьку на дії заступника директора Департаменту - начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ було відмовлено. Дане судове рішення було залишено в силі постановою Волинського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року (тобто, ще до моменту проведення електронних торгів).
Відтак реалізація майнового комплексу відбулася за ціною 6 046 907 гривень. Кошти, що підлягали стягненню за виконавчим листом № 0308/4553/12 від 09 липня 2012 року були у повному обсязі перераховані стягувачу - АТ «Укрексімбанк» згідно з платіжним дорученням № 10614 від 18 грудня 2018 року, що не спростовується позивачем. Таким чином, вимоги стягувача (іпотекодержателя) були задоволені у повному обсязі.
Про те, яким чином реалізація іпотечного майна під час дії ухвали суду про забезпечення позову у іншій господарській справі про банкрутство, порушила чи іншим чином вплинула на його права і законні інтереси, АТ «Укрексімбанк» у позові не обґрунтував та його представник в судових засіданнях не заявляв.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Із чіткого змісту наведених норм права (ч.1 ст.4 ЦПК України, ст.ст.15 та 16 ЦК України) та відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду право на позов в особи виникає лише тоді, коли її право, свобода чи інтерес порушені, невизнані або оспорюються.
Інакше кажучи, навіть у разі обґрунтованого і підставного позову, але у разі, коли жодне право особи, яке звернулася із позовом непорушене і неоспорюється, то правових підстав для задоволення такого позову немає.
Так, згідно правової позиції Верховного Суду України у постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-658цс15, суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 9 грудня 2015 року по справі № 6-849цс15, де зазначив, що з урахуванням ч.1 ст.3 ЦПК України (в редакції 2004 року, тепер це ч.1 ст.4 ЦПК України), ч.1 ст.15 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Верховним Судом України у справі № 6-94цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, констатовано, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
З огляду на норми ч.1 ст.16 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року (справа № 678/301/12) не знайшла підстав для визнання прилюдних торгів з реалізації майна недійсними, оскільки вони були проведені за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, однак позивач не довів порушення своїх прав і законних інтересів. За даною постановою саме такі висновки є сталими та містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року (провадження № 6-1749цс15), від 29 червня 2016 року (провадження № 6-370цс16), від 06 липня 2016 року (провадження № 6-3174цс15), від 12 жовтня 2016 року (справа № 369/5994/14-ц), а також від 29 листопада 2017 року (справа № 668/5633/14-ц), неодноразово підтримані Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, в тому числі й постановах від 25 квітня 2018 року (провадження № 61-8527св18), від 27 лютого 2019 року (провадження № 61-11800св18), а також від 12 вересня 2018 року (провадження № 61-22798св18), і Велика Палата Верховного Суду підстав для відступу від вказаних висновків не вбачає.
Отже, дотримуючись закладених у ч.1 ст.4 ЦПК України, а також ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України, норм та принципів можна стверджувати, що у разі, коли навіть позов є обґрунтованим і підставним, наприклад, якщо дійсно навіть є порушення закону, які, в принципі, зазвичай, тягнуть задоволення позову, але в конкретній справі жодне право, свобода чи інтерес позивача не було порушено зазначеними у позові незаконним діянням відповідача, права, свободи чи інтереси позивача відповідач не оспорює, то в такому разі правових підстав для задоволення такого конкретного позову немає.
Причому, докази такого конкретного, об'єктивного порушення повинен навести у позовній заяві позивач, оскільки в цій частині на підставі ст.ст.12, 81 ЦПК України, на ньому лежить процесуальний обов'язок доказування.
АТ «Укрексімбанк», який є позивачем у справі не довів, що проведені електроні торги за лотом 311464 з реалізації предмета іпотеки відбулись 26 листопада 2018 року із порушенням будь-яких його прав і законних інтересів, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову про визнання їх недійсним правочином.
З цих же підстав, суд не вбачає доцільним скасовувати акт № 33577918/11 про реалізацію предмета іпотеки, складений 10 грудня 2018 року.
У зв'язку з наведеним, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до Державного підприємства «Сетам», ОСОБА_1 , Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Волинь» про визнання торгів недійсними.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Володимир-Волинський міський суд Волинської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 09 серпня 2019 року.
Головуючий суддя (підпис).
Згідно з оригіналом.
Суддя Володимир-Волинського міського суду І.Р.Вітер