Справа №487/4590/18
Провадження №2/487/275/19
30.07.2019 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Павлової Ж.П., за участі секретаря Ігнатьєва А.О., відповідача ОСОБА_1 , представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , про вчинення дій та заборону вчинення дій у подальшому, що обмежують право користування,
17.07.2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , в якому просила зобов'язати відповідачів припинити порушувати її права власності, шляхом прибирання частини подвір'я, яка була ними захаращена, що є спільною сумісною власністю, із метою надання можливості проходу до допоміжних будівель; зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 надати можливість під'їхати до своєї частини домоволодіння та від'їхати; заборонити у подальшому вчиняти дії, що будуть обмежувати можливість реалізації права користування її майном та покласти на відповідачів судові витрати.
Ухвалою судді від 25.07.2018 року позовну заяву ОСОБА_4 було залишено без руху.
31.07.2018 року позивачем подано уточнену позовну заяву, якою вона просила зобов'язати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 припинити порушувати її право володіння майном, шляхом прибирання захаращеної частини подвір'я яка є спільною сумісною власністю для надання їй доступу до допоміжних будівель та прибиранням дерев'яних балок, каміння, каструль, шиферу, палок та іншого; зобов'язати відповідачів надати їй можливість під'їхати та від'їхати до своєї частини домоволодіння шляхом прибирання транспортного засобу «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), розблокування воріт шляхом зняття механізмів та пристроїв (замки, запори та інше), прибирання каменю та старих меблів, що стоять на спільному подвір'ї; заборонити відповідачам у подальшому не вчиняти дії, які обмежують можливість реалізації права користування її майном, стягнути з відповідачів судовий збір в сумі 1428,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що вона разом зі своєю родиною проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Даний будинок перебуває у спільній частковій власності її, ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 . В свою чергу, ОСОБА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_5 створюють перешкоди у користуванні належним її майном та подвір'ям загального користування. А саме, належний їм транспортний засіб «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), поміщують таким чином, що унеможливлює під'їзд належним їй транспортним засобом «KIA RIO» (державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ) до її частини домоволодіння. Окрім того, зазначила, що відповідачами захаращено проїзд, спільне подвір'я та асфальтовану доріжку спільного користування, що унеможливлює їй вільний під'їзд та паркування транспортного засобу у дворі та ускладнює користування допоміжними будівлями. Наголосила на тому, що на дереві, яке знаходиться на спільному подвір'ї розміщено незафіксовані дерев'яні балки, які створюють загрозу життю та здоров'ю мешканців домоволодіння. Окрім того, відповідачами незаконно заблоковано спільні ворота входу до домоволодіння, а саме, встановлено замок, ключі від якого їй не надано, що чинить перешкоди у праві користування належним їй майном. Вирішити даний спір в порядку досудового врегулювання спору відповідачі відмовилися. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з зазначеним позовом.
02.08.2018 року у вказаній справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.
20.11.2018 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, яким вона заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначила, що Рішенням Народного суду Заводського району м. Миколаєва від 17.10.1989 року по справі №2-1461/89 було встановлено порядок користування земельною ділянкою домоволодіння АДРЕСА_1 . Також зазначила, що все майно, щодо прибирання якого заявляє позивач, розташоване нею на земельній ділянці, яка перебуває у її особистому користуванні, та не створює перешкод іншим співвласникам у користуванні належними їм частинами домоволодіння, як і не становить жодних загроз здоров'ю мешканців домоволодіння. Зазначила, що ОСОБА_4 не надано жодних належних доказів на підтвердження того, що нею порушується встановлений судовим рішенням порядок користування земельною ділянкою. Зауважила, що транспортний засіб «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) було прибрано з двору на вимогу позивача. Звернула увагу на те, позивач та її чоловік паркували свій транспортний засіб у дворі напроти її частини домоволодіння, що призвело до руйнування асфальтного замощення даної частини двору. До того ж, вихлопні гази та звуки сигналізації негативним чином вплинули на стан її здоров'я. Посилаючись на викладені обставини, просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
29.11.2018 року ОСОБА_5 надав до суду відзив на позовну заяву, яким заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. Підтвердив обставини викладені у відзиві ОСОБА_1 . Окрім того зазначив, що надані позивачем фото є недопустимими та недостовірними, оскільки не містять інформації з приводу дати та часу коли їх було зроблено. Попри це, зображені на фото будівельні матеріали, меблі, тощо не дають можливість встановити кому із співвласників домоволодіння вони належать та їх точне місце розташування. А надані позивачем фото транспортного засобу «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ), розташованого як у дворі спільного користування, так і поза його межами спростовують твердження позивача з приводу того, що даний транспортний засіб створює перешкоди у користуванні належною їй частиною домоволодіння. У задоволені позовних вимог просив відмовити за необґрунтованістю.
03.12.2018 року позивачем надано до суду відповідь на відзив ОСОБА_1 , в якій вона просила суд відзив не приймати до розгляду, у зв'язку з порушенням процесуальних строків.
Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 08.07.2019 року залучено в якості третіх осіб ОСОБА_8 , ОСОБА_7 .
Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі. В подальшому в судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. В заяві також зазначила, що позов підтримує просить його задовольнити.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та представники відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги не визнали, підтвердили фактичні обставини, викладені у їх відзивах на позовну заяву. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Треті особи ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, про час та дату судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Вислухавши сторони та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_4 є власником 17/100 часток домоволодіння на підставі договору дарування №106 від 18.02.2016 року.
ОСОБА_1 є власником 29/100 часток домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу №1-1736 від 15.05.1984 року.
Як підтвердила у судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 у її користуванні перебуває транспортний засіб «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ).
Рішенням Народного суду Заводського району м. Миколаєва від 17.10.1989 року по справі №2-1461/89 було встановлено порядок користування земельною ділянкою при домоволодінні АДРЕСА_1 .
Частиною першою ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб. Частиною першою ст. 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України. Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи), які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Разом з цим, згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням зазначених правових норми суд приймав рішення в межах заявлених позовних вимог, виходячи з предмету та підстав пред'явленого позову, на підставі наданих сторонами доказів.
Згідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
З матеріалів справи вбачається та в судовому засіданні підтверджено, що будівельні матеріали та інше майно відповідачів знаходиться на земельній ділянці, яку відповідно до рішення Народного суду Заводського району м. Миколаєва від 17.10.1989 року по справі №2-1461/89, виділено в особисте користування ОСОБА_1 .
Посилання ОСОБА_4 в позові на те, що вказане майно, на земельній ділянці індивідуального користування, відповідачами розміщено так, що утруднює вільний прохід до належного їй сараю, не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовано поясненнями відповідачів і дослідженими письмовими доказами.
З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, щодо відсутності зі сторони відповідачів будь-яких дій які б чинили перешкоди у доступі та користуванні ОСОБА_4 допоміжними будівлями, що перебувають у її власності та спільним подвір'ям.
Також суд вважає недоведеним факт порушення зі сторони відповідачів права ОСОБА_4 на під'їзд до належної їй на праві користування частини домоволодіння, оскільки в судовому засіданні не доведено факту знаходження транспортного засобу «ВАЗ» (державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) перед воротами загального користування чи у дворі домоволодіння АДРЕСА_1 на постійній основі.
Суд не бере до уваги посилання позивача, на фотознімки, як на доказ залишення на стоянку вказаного транспортного засобу у різні періоди часу, оскільки даний факт не підтверджує знаходження даного транспортного засобу при в'їзді біля воріт на постійній основі. Самим позивачем надано фотознімки на яких зафіксовано паркування даного транспортного засобу на різній відстані від воріт спільного користування та як у приміщенні двору, так і поза його межами.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, про необхідність відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_4 про зобов'язання відповідачів прибрати транспортний засіб від спільних воріт, за необґрунтованістю.
Позовні вимоги в частині розблокування воріт шляхом зняття механізмів та пристроїв (замків, запорів та іншого), прибирання каменю та старих меблів, що стоять на спільному подвір'ї також не знайшло свого підтвердження при розгляді даної справи.
Виходячи зі змісту ст. 318 ЦК України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Зі змісту ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. ЦК України, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та Законом.
Статтею 319 ЦК передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконання обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи зі змісту п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року, №5 «Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57 - 59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд - приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на те, що з вищенаведеного не вбачається порушення відповідачами правил добросусідства, що перешкоджає позивачу та членам його сім'ї вільному проходу та проїзду до власного будинку та користування належної їм майном.
Стосовно заявленої ОСОБА_4 позовної вимоги про зобов'язання відповідачів в майбутньому не чинити їй перешкод у користуванні майном, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Оскільки позивач фактично просить заборонити відповідачу в майбутньому не порушувати її права, а суд може захистити конкретно порушене, невизнане або оспорюване право, свободу чи законний інтерес, то в цій частині також позов не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, до ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП невідомий, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: ОСОБА_6 , адреса: АДРЕСА_1 РНОКПП невідомий, ОСОБА_7 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , про вчинення дій та заборону вчинення дій у подальшому, що обмежують право користування - відмовити.
Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.
Рішення суду може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.
Повний текст рішення складено 12.08.2019 року.
СУДДЯ: Ж.П. ПАВЛОВА