Справа № 487/5207/17
Провадження № 1-кп/487/104/19
22.07.2019 року Заводський районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді - ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальне провадження за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Мардарівка Ананівскього району Одеської області, українки, громадянки України, без освіти, заміжня, має на утриманні чотирьох малолітніх дітей, не працюючої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Рихватинці Рибницького району Молдова, молдованка, громадянки України, з неповною середньою освітою, не працюючої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України
за участю сторін кримінального провадження :
зі сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_5
зі сторони захисту - обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
потерпілої - ОСОБА_8
Формулювання обвинувачення визнаного судом не доведеним:
25.05.2017 року приблизно о 11:00 годин, більш точного часу під час судового розгляду встановити не виявилось можливим, ОСОБА_8 знаходилась біля будинку №22 по вул. 3-й Ялтинської в м. Миколаєві. В цей час ОСОБА_8 побачила ОСОБА_3 , яка знаходилась біля будинку №26 по вул. 3-й Ялтинської в м. Миколаєві та між ними почалась словесна сварка на підставі давніх неприязнених стосунків.
В результаті сварки у ОСОБА_3 раптово виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
Так, ОСОБА_3 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , підбігла до останньої, схопила її двома руками за голову та почала бити її головою об бетонний паркан, який знаходився позаду ОСОБА_8 .
В цей момент з будинку АДРЕСА_3 вийшла ОСОБА_4 . Побачивши, що ОСОБА_3 наносить тілесні ушкодження ОСОБА_8 , у ОСОБА_4 , на підставі давніх неприязних стосунків, раптово виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень потерпілої, ОСОБА_4 підбігла до ОСОБА_3 і ОСОБА_8 та почала наносити удари руками в область голови ОСОБА_8 . В результаті чого ОСОБА_8 впала на землю, а ОСОБА_4 і ОСОБА_3 почали наносити удари ногами в область голови ОСОБА_8 .
Згідно висновку експерта №1053 від 14.08.2017 року у ОСОБА_8 мають місце тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, посттравматичного розрив бубенцової перетинки праворуч, рани обличчя, які по ступеню тяжкості відносяться: рана обличчя до категорії легких тілесних ушкоджень, струс головного мозку, посттравматичного розрив бубенцової перетинки праворуч, до категорії легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
Дії обвинувачених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України - тобто умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоровя.
В судовому засіданні обвинувачені ОСОБА_3 і ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення за ч.2 ст. 125 КК України визнали, проте зазначили, що ОСОБА_8 вони ногами по голові не біли, нанесли їй кожна по одному удару, бійку спровокувала саме потерпіла.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 суду показала, що 25.05.2017 року приблизно у обідений час, вона почула крик біля ворот по вул. 3-й Ялтинської м. Миколаєва, це сварились її донька ОСОБА_3 і потерпіла, яка висловлювалась нецензурною лайкою, сварка виникла у зв'язку з тим, що потерпіла кидала камені у дітей, у них і до цього випадку були сварки. Потім побачила, що на дорозі потерпіла почала бити ОСОБА_3 , потім між ними почалась бійка. Вона підбігла до них, один раз вдарила або штовхнула потерпілу, остання впала на асфальт та вдарилась головою, ногами в голову вона її не била. Бачила, що ОСОБА_3 один раз рукою вдарила потерпілу, куда саме не пам'ятає. Їй потерпіла пошкрябала обличчя. Потім приїхали працівники поліції. Цивільний позов потерпілої не визнає.
В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 показвлв, що точної дати не пам'ятає, вона була біля свого будинку, виносила мусор, в цей час побачила ОСОБА_8 , яка почала її ображати, кидалась до неї бітися, махала ведром, після чого вона вдарила потерпілу по обличчю. Після чого ОСОБА_8 дістала із сумки віделку та в цей час з дому вийшла її мати ОСОБА_4 . Мати підійшла до них та штовхнула потерпілу до паркану, остання впала, а потім вдарила ОСОБА_4 ведром, пошкрябала їй обличчя. Цивільний позов потерпілої не визнає.
Потерпіла ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що вона прийшла покликати ОСОБА_9 , по дорозі вона зустріла ОСОБА_3 , яка почала бити її кулаками, вона впала на землю, потім підійшла ще ОСОБА_4 та вони вдвох почали бити її ногами, скільки нанесли ударів не пам'ятає. Кудряч також схопила її за волосся та била головою об бетонну стіну, ОСОБА_10 нанесла їй приблизно 10 ударів кулаками по голові і по тулубу. Вона обвинуваченим ударів не наносила. Після отриманих тілесних ушкоджень вона лікувалась у лікарні був струс головного мозку, перебита перепонка. Обвинувачені припинили бійку, коли приїхали працівники поліції та викликали швидку допомогу. Цивільний позов підтримала, просила його задовольнити.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що весною або влітку 2017 року, бачив як обвинувачені наносили удари потерпілої. Він разом із потерпілою заїхали за ОСОБА_12 , потім потерпіла пішла його покликати. Через деякий час він заглянув за вугол будинку та побачив, що потерпіла лежить на землі, а ОСОБА_13 та ОСОБА_14 наносять їй удари ногами та руками, він підбіг до них, щоб розборонити. Він особисто побачив, що кожна із обвинувчених нанесла по 3-4 удара потерпілої по голові та тулубу. Потерпіла нікому удари не наносила, в руках у неї нічого не було, він особисто бачив, що потерпілої наносили удари приблизно 1 хв. Потім він та ОСОБА_15 відвели обвинуваченних, підняла потерпліу та викликали поліцію та швидку допомогу.
Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показав, що він працівник поліції, ніс службу у Заводському районі, близько о 12 годин отримав виклик проте, що в районі Ялти була сварка, потім почалась бійка між жінками. Він під'їхав за адресом, побачив потерпілу, спитав у неї, що сталося та вона повідомила, що її побіли дві жінки. Він бійку не бачив, бачив у потерпілої ссадину на голові та у неї тікла кров, потерпіла була у шоковому стані, в руках у неї нічого не було. Будь-яких тілесних ушкоджень у обвинувчених не було. Потім вони поїхали до Заводського ВП, де потерпіла написала заяву по даному факту.
На підтвердження вини ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у вчиненні інкримінуємого їм злочину стороною обвинувачення надані докази, які безпосередньо досліджені судом в судовому засіданні, а саме:
протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 25.05.2017 року, згідно якого ОСОБА_8 просить вжити заходи до ОСОБА_3 , 1991 року народження і ОСОБА_4 , 1969 року народження, які 25.05.2017 року близько 11:45 годин, знаходячись біля будинку №31 по вул. 3-й Ялтинської в м. Миколаєві, нанеслі їй тілесні ушкодження в області обличчя;
витягом з кримінального провадження №12017150030002020 від 25.05.2017 року за правою кваліфікацією ч.2 ст.1 25 КК України, згідної якого25.05.2017 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: вул.. 3 Ялтинська, 31 в м. Миколаєві, спричинили тілесні ушкодження ОСОБА_17 ;
медичною карткою стаціонарного хворого ОСОБА_8 №3448 міської лікарні №1 , випискою із медичної картки №3448 стаціонарного хворого ОСОБА_8 неврологічного відділення МЛ №1, згідно яких знаходилась на лікуванні з 29.05.2017 року пло 08.06.2017 року, діагноз ЧМТ, струс головного мозку (травма у побуті 25.05.2017 року) з легко вираженною ГЛС, посттравматичний розрив бубенцової перетинки праворуч, рани обличчя, посттравматична туговухість, правосторонній гострий катаральний отіт;
висновком експерта №1053 від 14.08.2017 року, згідно якого у ОСОБА_8 мають місце тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, посттравматичного розрив бубенцової перетинки праворуч, рани обличчя, які могли утворитися від дії тупих твердих предметів, дані тілесні ушкодження утворились від не менше ніж двох ударних дій тупими твердими предметами, не виключено незадовго до звернення у лікарню 29.05.2017 року, які по ступеню тяжкості відносяться: рана обличчя до категорії легких тілесних ушкоджень, струс головного мозку, посттравматичного розрив бубенцової перетинки праворуч, до категорії легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
протоколом проведення слідчого експерименту від 18.09.2019 року за участю ОСОБА_8 щодо нанесення їй тілесних ушкоджень 25.05.2017 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 , згідно якого потерпіла розповіла та показала, що ОСОБА_3 підбігла до неї почала кричати нецензурної лайкою, схопила за голову та 5-6 разів вдарила головою об бетонний паркан, в цей час до них підбігла ОСОБА_4 , яка також висловлювалась нецензурною лайкою, схопила її лівою рукою за плечі, а правою рукою почала наносити 5-7 ударів по голові, а Кудряч в цей час тримала її за одяг. Після чого вона впала за землю обличчям до гори, ОСОБА_4 почала наносити їй удари ногами по голові, тулубу та обличчю, точно ударів вона не пам'ятає, після одного із ударів у неї з правого вуха потекла кров, Кудряч декілька разів вдарила її ногами по ногам.
висновком експерта №1438/1053-17 від 26.09.2017 року, згідно якого враховуючого характер та локалізацію тілесних ушкоджень, вважає, що утворювання даних тілесних ушкоджень вказаних у протоколі проведення слідчого експерименту від 18.09.2017 року не виключається.
Підстави для виправдання обвинуваченого:
Відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі якщо не доведено, що кримінальне правопорушеня вчинене обвинуваченим.
Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Мотиви з яких суд відкидає докази обвинувачення:
Відповідно до вимог статті 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до положень частини 2 статті 62 Конституції України та частини 2 статті 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
За змістом частини 3 статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» в розумінні Суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).
Відповідно до статті 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: у тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Обов'язок доказування обставин, передбачених статті 91 цього Кодексу, у відповідності до положень частини 1 статті 92 КПК України, покладається на слідчого та прокурора.
У відповідності до ч.1 ст.94 КПК України, зокрема, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
Суд, дослідивши надані стороною обвинувачення докази в їх сукупності, давши їм оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченими ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , виходячи із наступного:
Забезпечення обвинуваченому права на захист згідно зі ст. 129 Конституції України є основною засадою судочинства, а відповідно до ст. 7 КПК України віднесено до загальних засад кримінального провадження.
Стаття 59 Конституції України проголошує право кожного на правову допомогу та вільний вибір захисника своїх прав, а ст. 63 Конституції України закріплює право на захист підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного.
У ст. 20 КПК України, що розкриває зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження, закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення; право збирати і подавати докази; брати особисту участь у кримінальному провадженні; користуватись правовою допомогою захисника; реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.
Нормами ч. 1 ст. 20 КПК України визначено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Право підозрюваного, обвинуваченого на захист є невід'ємною складовою закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Кожен обвинувачений має право використовувати ефективну юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.
Відповідно до положень ст. 48 КПК України захисник може у будь-який момент бути залученим підозрюваним, обвинуваченим, їх законними представниками, а також іншими особами за проханням чи згодою підозрюваного, обвинуваченого до участі у кримінальному провадженні.
Крім того, право на захист захисника забезпечується, зокрема, нормами КПК України, які регламентують обов'язкову участь захисника у кримінальному провадженні (ст. ст. 49, 52 КПК), визнання недопустимими доказів, отриманих внаслідок порушення права особи на захист (ст. 87 КПК), особливості реалізації права на відмову від захисника (ст. 54 КПК), можливість підготовки до захисту від нового (ст. 338 КПК) або від додаткового обвинувачення (ст. 339 КПК), здійснення судового провадження за відсутності захисника як підставу для скасування судового рішення (п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК).
Зокрема, відповідно до ст. 49 КПК слідчий суддя, суд зобов'язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо: відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучив захисника; підозрюваний, обвинувачений заявив клопотання про залучення захисника, але за відсутністю коштів чи з інших об'єктивних причин не може його залучити самостійно; слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд вирішить, що обставини кримінального провадження вимагають участі захисника, а підозрюваний, обвинувачений не залучив його.
Захисник може бути залучений слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом в інших випадках, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
При цьому, обов'язок слідчого, суду залучити захисника лише у випадках, коли відповідно до ст. 52 КПК України, участь захисника є обов'язковою, є неприпустимим.
Належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, згідно з правовою позицією якого, відображеною, зокрема, у п. 262 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі "Нечипорук і Йонкало проти України", "право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективний захист, наданий захисником..., є однією з основних ознак справедливого судового розгляду". Також у п. 89 рішення ЄСПЛ від 13 лютого 2001 року у справі "Кромбах проти Франції" вказано, що "хоча право кожної особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвокатом не є абсолютним, воно становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду".
Так, судом встановлено, що під час досудового розслідування обвинувачена ОСОБА_3 та її мати обвинувачена ОСОБА_4 повідомляли слідчого проте, що ОСОБА_3 неграмотна, не вміє читати і писати, не має будь-якої освіти, оскільки в школі не навчалась взагалі, жодного навчального закладу не відвідувала, а ОСОБА_4 має неповну середню освіту, вважає себе малограмотною, проте їх право мати захисника під час досудового розслідування слідчим не роз'яснювалось та захисник до участі у кримінальному провадженні на досудовому розслідування не залучався.
При цьому, суд вважає, що у даному випадку, участь захисника повинна була визнаватися органом досудового розслідування обов'язковю, з огляду на те, що ОСОБА_3 взагалі не має будь-якої освіти (не вміє читати та писати), тобто не здатна повною мірою самостійно реалізувати свої права, зокрема на захист, не зважаючи на те, що нормами ст. 52 КПК України, у даному випадку не визначена обов'язкова участь захисника.
Проте, в матеріалах кримінального провадженян, зокрема в обвинувальному акті, відсутні докази, що слідчим під час досудового розслідування належним чином встановлена особа обвинувачених, у тому числі щодо їхньої освіти.
Отже, під час досудового розслідування, в порушенням вимог ст. 49 КПК України, встановивши обставини, які вимагають участи у кримінальному провадженні захисника, а саме, що обвинувачена ОСОБА_3 неграмотна, не має освіти, ОСОБА_4 малограмотна, слідчий, з моменту встановлення цього факту, не залучив обвинуваченим захисника, чим було порушено їх право на захист, що слід визнати істотним порушенням прав людини і основоположних свобод, згідно ст. 87 КПК України.
Так, необхідною умовою реалізації права на захист є забезпечення основних його гарантій на усіх стадіях кримінального провадження, оскільки випадки, коли підозрюваному, обвинуваченому під час досудового розслідування не було призначено захисника за умови його обов'язкової участі, ставлять під сумнів питання належності та допустимості доказів, на яких ґрунтується обвинувальний акт прокурора. Правову позицію ЄСПЛ щодо початкового етапу забезпечення права на захист у кримінальному провадженні викладено, зокрема, в п. 63 рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі "Лучанінова проти України", де зазначено, що "для здійснення обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника із самого початку провадження" (п. 52 рішення ЄСПЛ від 27 листопада 2008 року у справі "Сальдуз проти Туреччини" та пункти 90 - 91 рішення ЄСПЛ від 12 червня 2008 року у справі "Яременко проти України"). За необхідності захисника мають призначати офіційно. Просте призначення національними органами захисника не гарантує ефективну правову допомогу (п. 65 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1989 року у справі "Камазінскі проти Австрії").
Відповідно до ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень на нього не може посилатись суд при ухвалені судового рішення.
Згідно ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини гарантованих Конституцією України, Законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов'язаний визнати істотними порушення прав людини і основположних свобод, зокрема, такі діяння: порушення права особи на захист.
Отже, незважаючи на вимоги законодавства, щодо обов'язкової участі захисника з моменту пред'явлення підозри ОСОБА_3 їй не було забезпечено захисника, та подальше розслідування, закінчення досудового розслідування, відкриття матеріалів, було проведено без нього. Також, ОСОБА_4 не було роз'яснено право мати захисника під час досудового рослідування, тому розслідування, закінчення досудового розслідування, відкриття матеріалів, було проведено без захисника. Зазначені обставини були з'ясовані судом і лише в ході судового розгляду обвинуваченим, було забезпечено участь захисників та відновлено конституційне право на захист. Проте, призначення захисника вже під час судового засідання, не може саме по собі відновити порушено право на захист під час досудового розслідування.
Таким чином,суд вважає, що докази обвинувачення (висновок експерта №1053 від 14.08.2017 року, протокол проведення слідчого експеримента від 18.09.2019 року, висновок експерта №1438/1053-17 від 26.09.2017 року) є недопустимим доказом в розумінні 86,87 КПК України, які отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а саме: порушення права на захист.
Що стосується доказів обвинувачення: показів потерпілої ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_11 . ОСОБА_16 , то суд вважає їх належними, допустимими та достовірними, проте, самі по собі та у своєї сукупності і взаємозв'язку, вони не є достатніми для підтвердження обвинувачення за ч.2 ст. 125 КК України, а лише є свідченням, що між обвинуваченими та потерпілої була бійка, а тому суд не можу покласти їх в основу визнання винуватості обвинуваченого, за відсутності інших доказів.
Інших достатніх та переконливих доказів, які би поза розумним сумнівом підтверджували винність обвинуваченого, досліджені та долучені матеріали не містять, а додаткових прокурором не надано та судом не здобуто, у тому числі експертизи для підтвердження тяжкості спричинених потерпілої тілесних ушкоджень, оскільки наявні в матераілах криімнального провадження експертизи є недопустимими доказами, оскільки призначені в порушення вимог КПК УКраїни.
Крім того, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині обвинувального вироку, мають бути зазначені: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
При цьому, правильне відображення фактичних обставин кримінального правопорушення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи, але й для реалізації права на захист. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченим. Тому наведені у вироку фактичні дані в своєї сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Так, в обвинувальному акті обставини, що мають істотне значення для кримінального правопорушення, викладені не чітко, не конкретно і недетально, тому є незрозумілим для обвинувачених і також порушує їх право на захист, а саме: ОСОБА_4 і ОСОБА_3 пред'явлено обвинувачення щодо умисного спричинення легких тілесних ушкоджень потерпілої, проте в обвинувальному акті не зазначено яким способом та хто саме наніс тілесні ушкоджкня потерпілої, які відносяться до категогрії легких тілесних ушкоджень, зокрема, що призвели до короткочасного розладу здоров'я.
При цьому, слід зазначити, що у всіх процесуальних рішеннях, прийнятих під час досудового розслідування, зокрема в обвинувальному акті, при наявності документа, що посвідчує особу - паспорта громадянина України, прізвище потерпілої зазначено як « ОСОБА_18 » замість вірного « ОСОБА_19 ».
Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві" від 24.10.2003 року № 8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред'явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.
Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.
Не конкретне обвинувачення порушує право обвинуваченого на захист, оскільки він позбавлений можливості знати в чому він обвинувачується та здійснювати свій захист від висунутого чіткого та зрозумілого обвинувачення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішення застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 9 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час судового розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камасінскі проти Австрії), п. 79).
Крім того, Європейський суд з прав людини нагадує, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення, а також про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 20.04.2006 року у справі «І.Н. та інші проти Австрії, п. 34).
Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглянути у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «в» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення від 25.03.1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції, п. 54).
Провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, проаналізувавши докази, зібрані на досудовому розслідуванні, за своїм внутрішнім переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, а також, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, відносно ОСОБА_3 і ОСОБА_4 слід ухвалити виправдувальний вирок, оскільки не доведено, що кримінальне правопорушення, в якому вони обвинувачуються, вчинене обвинуваченими.
Відповідно до ст. 129 ч. 3 КПК України, цивільний позов ОСОБА_8 суд залишає без розгляду.
Керуючись ст. ст. 369-374 КПК України, суд
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнати невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України та виправдати у зв'язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвнуваченими.
Вирок може бути оскаржений до Миколаївського апеляційного суду через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: ОСОБА_1