Справа № 484/2520/19
Провадження № 2/484/1039/19
13.08.2019р.Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області
в складі : головуючого судді - Медведєва Н.А..
секретар судового засідання - Бикова О.П.
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в м. Первомайську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Степківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом
До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Степківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Степківка Первомайського району Миколаївської області.
На обґрунтування позовних вимог в позовній заяві представник позивача вказала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті батька фактично прийняла спадщину мати позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за життя також отримала Державний акт на паво власності на земельну ділянку площею 0,13га в с . Жовтневе Первомайського району Миколаївської області, передану як присадибну ділянку. Отже, після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на зазначені вище житловий будинок та земельну ділянку. Позивач є єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому відмовлено через відсутність документів, що підтверджують право власності на спадкове майно. Таким чином, вирішити питання про право власності на спадкове майно можливо лише в судовому порядку.
Ухвалою від 31.05.2019р. позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, визначені строки для подачі заяв по суті, витребувана з Другої Первомайської державної нотаріальної контори копії спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
12.06.2019р. на виконання ухвали суду Друга Первомайська державна нотаріальна контора надала суду копію спадкової справи №280/2019, заведеної після смерті ОСОБА_2 , в якій міститься копія заповіту на ім'я ОСОБА_4 .
30.07.2019р. від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій вона просила встановити факт, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також від неї надійшло клопотання про витребування з відповідної нотаріальної контори копії спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На засідання представник позивача надала заяву, в якій позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити та розглядати справу без її участі та участі позивача.
Від відповідача до суду надійшла заява, відповідно до якої відповідач позов визнав, проти його задоволення не заперечував та просив розглянути справу без його участі. Відзив на позов не наданий.
Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Частини 1, 4 статті 206 ЦПК України визначають, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Оскільки учасники справи на судове засідання не з'явились, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача ОСОБА_3 , про що 01.06.1993р. складений актовий запис №24 (а.с. 10, 13).
Відповідно до повідомлень Першої Первомайської державної нотаріальної контори та Другої Первомайської державної нотаріальної контори спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась.
Згідно ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
За змістом частин четвертої, п'ятої Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відносини спадкування регулюються нормами ЦК України 2004року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати (строк на прийняття якої закінчився до 1 січня 2004 року), або якщо вона була прийнята хоча б одним із спадкоємців, то до таких спадкових відносин застосовуються норми ЦК УРСР 1963р.
Зважаючи на те, що ОСОБА_3 помер у 1993р., питання щодо спадкування майна після його смерті регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963р., оскільки вони виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року.
Частинами першою та другою статті 524 ЦК Української РСР установлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
За змістом ст.. 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.
Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529-535 ЦК УРСР. Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов'язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.
Статтею 548 ЦК Української РСР визначено, що для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном та (або) подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини (ст.. 549 ЦК Української РСР).
Аналіз положень статей 548, 549, 554 ЦК Української РСР дає підстави для висновку, що для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Пунктом 124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, (чинної на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Згідно довідки Степківської сільської ради Первомайського району Миколаївської області від 17.09.2018р. ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживав разом з дружиною ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, ОСОБА_2 за життя після смерті чоловіка отримала у власність на підставі рішення Степківської Ради народних депутатів від 26.04.1995р. за №522 земельну ділянку площею 0,13га, розташовану на території с. Жовтневе Степківської сільської ради, передану для присадибної ділянки, по АДРЕСА_1 .
Викладене свідчить, що ОСОБА_2 , мати позивача, прийняла спадщину після смерті чоловіка.
Відповідно до ст.. 86 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.
Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.
Згідно рішення №3000 виконавчого комітету Первомайської районної ради депутатів від 28.06.1975р. ОСОБА_3 наданий дозвіл на забудову земельної ділянки площею 0,25га, яка була виділені на підставі рішення Степківської сільської ради від 28.05.1975р., в с.Жовтневе Первомайського району та видане Свідоцтво на забудову садиби в сільських населених пунктах Української РСР.
З технічного паспорта на жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , складений 20.03.1991р., зазначено, що будинок побудований у 1978 році, літня кухня, погреб, гараж, басейн побудовані у 1980р.
Питання набуття права власності на той час регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пунктом 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначено, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог вказаного законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Вперше на законодавчому рівні був встановлений порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення". Тобто до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.
Згідно зі статтею 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
За приписами статті 3 цього Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку зі здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення.
Право власності набувається на підставах, які не заборонені законом.
При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Отже, станом на час отримання ОСОБА_3 Свідоцтва на забудову та завершення будівництва жилого будинку, законодавством не вимагалося реєстрації права власності на це нерухоме майно. Таким чином, спірне нерухоме майно набуто спадкодавцем у законний спосіб і належало йому за життя на праві власності.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, за життя ОСОБА_2 набула право власності за зазначені вище житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку.
З копії спадкової справи №280/2018, заведеної після смерті ОСОБА_2 , вбачається, що спадщину прийняв її син ОСОБА_1 . Інші спадкоємці із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались. На день смерті вона без реєстрації проживала разом із ОСОБА_1 та його дружиною.
Також встановлено, що за життя, 01.04.1997р. ОСОБА_2 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_4 . Однак останній помер ІНФОРМАЦІЯ_3 та спадкова справа після його смерті не заводилась.
Отже, позивач прийняв спадщину відповідно до ст.. 1268, 1269 ЦК України та є єдиним спадкоємцем першої черги, який претендує на спадщину, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом йому відмовлено через відсутність документів, що підтверджують право власності спадкодавця на спадкове майно.
Відповідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, отже спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України (Захист права власності).
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
На підставі викладеного вище, враховуючи, що відповідач проти позову не заперечував, права, свободи чи інтереси інших осіб не порушені, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Встановити факт прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
- на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку площею 0,13га, розташовану на території АДРЕСА_2 , передану для присадибної ділянки.
Місце проживання позивача: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Місцезнаходження відповідача: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.
Суддя Н.А.Медведєва