Справа № 139/763/19
Провадження № 2-зз/139/2/19
13 серпня 2019 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.
з участю: заявника ОСОБА_1 ,
та секретаря судового засідання Хонькович Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Муровані Курилівці справу за заявою ОСОБА_1 про скасування заходу забезпечення позову у справі № 0216/2-363/11 у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, -
Ухвалою судді Мурованокуриловецького районного суду від 10 серпня 2011 року задоволено вимогу позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» та тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 до виконання ним свого зобов'язання за договором кредиту від 16 липня 2008 року.
Заявляючи, що на примусовому виконанні відсутній виконавчий лист про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором, а строк пред'явлення виконавчого листа до виконання скінчився, ОСОБА_1 06 серпня 2019 року звернувся до суду з відповідною заявою. У цій заяві ОСОБА_1 зазначив, що встановлене судом обмеження права виїзду за межі України втратило свій правовий сенс, а його продовження є недоцільним.
Про час і місце розгляду цієї заяви були повідомлені як заінтересовані особи (вони визначені заявником) Хмельницький РВ ДВС та ПАТ КБ «ПриватБанк» як особа, за клопотанням якої застосовано забезпечення позову. В судове засідання ці учасники не з'явилися. Представник Хмельницького РВ ДВС подав клопотання про розгляд заяви без його участі (а.с. 13), а представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - пояснення (а.с. 14).
На підставі п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України судом ухвалено про розгляд справи за відсутності представників Хмельницького РВ ДВС та ПАТ КБ «ПриватБанк».
ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав свою заяву і пояснив: Він дійсно перебував у договірних правовідносинах і має заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк». У виконавчій службі за місцем його проживання виконавчого листа про стягнення кредитної заборгованості нема, а строк пред'явлення такого листа до виконання минув. Він не проти погашення заборгованості перед Банком, але існуюче обмеження не дозволяє йому виїхати за кордон для заробітку грошей, оскільки в Україні він не має можливість заробити достатню кількість коштів. Просив скасувати захід забезпечення позову.
Розглянувши справу у судовому засіданні, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, виходячи з наступного:
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Разом з тим суд враховує, що жодне обмеження прав згідно міжнародно-правових стандартів захисту прав людини не може бути абсолютним. Відповідно до ст. 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заходи щодо обмеження свободи пересування повинні бути достатньо виправдувальні суспільним інтересам в демократичному суспільстві. Згідно ч. 3 указаної статті на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
У справі Гочев проти Болгарії (Gochev v. Bulgaria від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
Як слідує з ухвали судді Мурованокуриловецького районного суду від 10 серпня 2011 року (а.с. 6), в забезпечення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 0216/2-363/11), останнього було тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань за договором кредиту від 16 липня 2008 року.
Як слідує із письмових пояснень (а.с. 14) представника АТ КБ «ПриватБанк» адвоката Ткача Юрія Анатолійовича (а.с. 18, 19), а також із поданого ним розрахунку заборгованості за договором від 16.07.2008 (а.с. 15-17), ОСОБА_1 свої зобов'язання за цим договором не виконує з травня 2009 року і станом на сьогоднішній день має непогашену заборгованість.
Щодо аргументів заявника про відсутність на примусовому виконанні виконавчого документа та про закінчення строку пред'явлення такого виконавчого документа до примусового виконання, вони не можуть прийматися судом до уваги, виходячи з наступного:
Обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за кордон застосоване судом не в процесі виконання судового рішення, а як захід забезпечення позову, а тому питання про скасування такого заходу має вирішуватися в судовому засіданні в порядку ст. 158 ЦПК України з доведенням підстав для скасування.
Оскільки обмеження встановлено до виконання зобов'язань за кредитним договором, але таке виконання ОСОБА_1 не вчинено, про що він заявив у суді, відсутні підстави для задоволення заяви про скасування заходу забезпечення позову.
Керуючись: ст.ст. 33, 129-1 Конституції України, ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 158, 260 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 відмовити в задоволенні заяви про скасування заходу забезпечення позову у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, накладеного ухвалою судді Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 10 серпня 2011 року по справі № 0216/2-363/11.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: _____________