Справа № 495/5365/19
№ провадження 1-кс/495/3375/2019
05 липня 2019 року м. Білгород - Дністровський
Слідчий суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області ОСОБА_1 при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Білгород-Дністровському клопотання прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_3 про тимчасовий доступ до речей і документів, -
Прокурор Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з клопотанням про накладення арешту на майно, у якому просить:
-накласти арешт на майно у вигляді заборони відчуження, користування та розпорядження на об'єкт незавершеного будівництва, який розташований на території пляжу Чорного за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, розташований на відстані 26,75 м. в сторону моря від кам'яної чотирьохповерхової будівлі бази відпочинку «Загар», на перетині головної алеї та набережної, координати геолокації: 46.12901959197744796, 30.51831465214491, розміром 6,5 м на 11 м., загальною площею 71, 5 м.кв.
В судове засідання прокурор не з'явився про час та місце розгулу справи повідомлявся.
Вивчивши матеріали клопотання, вважаю, що у його задоволенні необхідно відмовити виходячи с з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати.
Відповідно до ч.1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала не доведе необхідність такого арешту, а згідно ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
З матеріалів клопотання вбачається, що в провадженні СВ Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження №42019161240000053 від 03.06.2019 за фактом самовільного будівництва на самовільно захопленій земельній ділянці, розташовані на пляжі біля Чорного моря в районі станції «Лиманська» смт. Затока м. Білгород-Дністровський, навпроти бази відпочинку «Загар».
В обґрунтування звернення з відповідним клопотанням до слідчого судді, прокурор зазначає, що метою накладення арешту є забезпечення доказової бази у кримінальному провадженні №42019161240000053 від 03.06.2019 року, задля збереження цього майна як речового доказу, проте всупереч вимогам ст. 171 КПК України, прокурором не додано до клопотання у якості обґрунтування постанови про визнання майна речовим доказом.
Дослідивши матеріали поданого клопотання, слідчий суддя не знаходить підстав для задоволення поданого клопотання, виходячи з наступного.
Як вже зазначалося раніше, згідно ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Разом з цим, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173, 174 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб, необхідність подальшого перебування майна під арештом.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Необхідність арешту майна зумовлюється обґрунтованою підозрою вважати, що незастосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок чого, що таке майно може бути приховане, відчужене чи пошкоджене.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 167 КПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом;
4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Звертаючись з клопотанням, прокурор зазначене, що зазначене майно є самовільно збудованим, однак належних доказів клопотання не містить.
Також необхідно зазначити, що у клопотанні відсутня адреса знаходження нерухомого майна, на яке просить накласти арешт прокурор, а зазначені лише координати, дані яких не є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна. Однак, такі обставини судом не встановлено та досудовими органами не доведено.
Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності є непорушним.
За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку, що доводи прокурора про необхідність арешту зазначеного майна містять припущення та не підтверджені відповідними доказами.
Враховуючи вищевказане, вважаю, що клопотання є необґрунтованим та передчасним, так як у даному кримінальному провадженні відсутня особа, якій повідомлено про підозру, а також відсутні докази того, що зазначене вище майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, є речовим доказом, та у даному кримінальному провадженні заявлено цивільний позов, тому арешт зазначеного майна може призвести до необґрунтованого порушення конституційних прав його власника, що є неприпустимим, у заявку з чим у клопотанні необхідно відмовити.
Керуючись ст. ст. 159-164 КПК України, суд,-
У задоволенні клопотання прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_3 про тимчасовий доступ до речей і документів - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя