про відмову в задоволенні скарги
13 серпня 2019 року Справа № 915/1274/13
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Давченко Т.М.,
за участі секретаря Говоріної А.Е.,
ліквідатора Репченко Ю.А.
та боржника ОСОБА_1 ,
представники Відділу ДВС та інших учасників справи в засідання не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
скаргу ОСОБА_1 ,
АДРЕСА_1 ;
на дії заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Щербатюка А.І. щодо відкриття виконавчого провадження № 58810111 з виконання наказу суду від 26.03.2019 у даній справі та винесення в цьому виконавчому провадженні постанов про стягнення виконавчого збору,
у справі № 915/1274/13, в якій:
кредитори:
1) публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01011;
в особі Миколаївської обласної дирекції,
вул. Артилерійська, 19-а, м. Миколаїв, 54030;
2) публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", вул. Університетська, 2-А, м. Донецьк, 83001;
адреса для листування: вул. Чкалова, 20/8, м. Миколаїв, 54017;
3) Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області,
вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030;
банкрут: товариство з обмеженою відповідальністю "Лінія Стилю",
вул. Образцова, буд. 4-Б, м. Миколаїв, 54020;
ліквідатор: Репченко Юлія Анатоліївна,
АДРЕСА_2 ;
Заводський відділ державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області,
вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54000;
суть спору: банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Лінія Стилю"
У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа № 915/1274/13 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Лінія Стилю".
ОСОБА_1 звернулася зі скаргою від 17.04.2019, зареєстрованою в суді 18.04.2019 за вх. № 6275/19, на дії заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Відділ ДВС) Щербатюка А.І., допущені останнім у виконавчому провадженні ВП № 58810111 з примусового виконання наказу від 26.03.2019, виданого на підставі ухвал Господарського суду Миколаївської області від 27.09.2016 та 26.03.2019 у даній справі, в якій просить суд про наступне:
"1. Визнати неправомірними дії заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Щербатюка Антона Ігоровича у виконавчому провадженні № 58810111 щодо відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
2. Визнати протиправними та скасувати постанови заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Щербатюка Антона Ігоровича ВП № 58810111 від 05.04.2019 року про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Миколаївської області від 26.03.2019 року № 915/1274/13 та постанови ВП № 5810111 від 05.04.2019 року про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 8346,00 грн.
3. Зобов'язати заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Щербатюка Антона Ігоровича повернути стягувачу наказ № 915/1274/13, виданий Господарським судом Миколаївської області від 26.03.2019 р. про зобов'язання ОСОБА_1 повернути на рахунок ТОВ "Лінія Стилю" 134332,17 грн. - без виконання".
Скаргу обґрунтовано тим, що спірні постанови прийняті державним виконавцем без дотримання приписів законодавства, зокрема, ч. 2 розділу 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція); ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).
Після прийняття ухвалою суду від 22.04.2019 даної скарги до розгляду Кияновською Л .В. подано суду доповнення від 25.04.2019 до скарги, зареєстровані в суді 25.04.2019 за № 6902/19; доповнення від 16.05.2019 до скарги, зареєстровані в суді 16.05.2019 за вх. № 8082/19, та доповнення від 12.08.2019 до скарги, зареєстровані в суді 13.08.2019 за вх. № 13202/19, в яких викладені вимоги, про які не зазначалося у первісній скарзі, а саме, відповідно:
1) "… визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Щербатюка Антона Ігоровича ВП № 58810111 від 23.04.2019 року про накладення на мене штрафу в розмірі 1700,00 грн. за невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії";
2) "… визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Заводського відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ у Миколаївській області Щербатюка А.І. ВП № 58810111 від 11.05.19 р. про накладення на мене штрафу в розмірі 3400,00 грн. за невиконання рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії";
3) "… визнати протиправним та скасувати Повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за вих. № 32974/14.23-36/1 від 06.08.2019р.".
Зазначені заяви за своїм змістом є не доповненнями до скарги, а самостійними скаргами на дії державного виконавця, у зв'язку з чим не можуть бути розглянутими сумісно зі скаргою від 17.04.2019; суд роз'яснює, що скаржника не позбавлено права звернення до суду з відповідними скаргами в порядку ст.ст. 339-341 ГПК України.
З урахуванням викладеного, судом розглядаються лише первісні вимоги скаржника.
Відділ ДВС у поясненнях від 23.07.2019 № 31350/14.23-36/1 скаргу не визнав, вважаючи, що державним виконавцем винесено оскаржувані постанови за наявності достатніх правових підстав.
Від кредиторів та Відділу ДВС, належним чином повідомлених про час та місце розгляду скарги, представники в засідання не явилися.
Вислухавши скаржника, який просив про задоволення скарги, з урахуванням доповнень до неї, з викладених у ній підстав; ліквідатора банкрута, який вважав каргу не підлягаючою задоволенню; дослідивши матеріали скарги та господарської справи № 915/1274/13, суд приходить до такого.
Ухвалою від 27.09.2016 у даній справі, зокрема, частково задоволено скаргу ПАТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" на дії ліквідатора ОСОБА_1.; визнано незаконними дії останньої щодо розподілу коштів, отриманих від продажу майна банкрута; припинено повноваження ліквідатора ОСОБА_1.; зобов'язано: ліквідатора Кияновську Л.В. - повернути на рахунок ТОВ "Лінія Стилю" грошові кошти в сумі 134332 грн. 17 коп.; ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" - повернути на рахунок ТОВ "Лінія Стилю" кошти, отримані від реалізації спірного майна, у сумі 588493 грн. 81 коп.; ПАТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" - повернути на рахунок ТОВ "Лінія Стилю" кошти, отримані від реалізації спірного майна, в сумі 553521 грн. 98 коп.
Новим ліквідатором банкрута ухвалою від 20.07.2017 призначено Репченко Ю .А .
У зв'язку з відкриттям ліквідатором Репченко Ю.А. розрахункового рахунку банкрута для збереження коштів останнього та подальшого погашення за рахунок цих коштів вимог кредиторів, ухвалою від 26.03.2019 зобов'язано ОСОБА_1 , ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ПАТ "ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК" - повернути указані в ухвалі від 27.09.2016 кошти на рахунок ТОВ "Лінія Стилю" р/р НОМЕР_1 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", ЄДРПОУ 14305909, МФО 380805.
Того ж дня на виконання ухвали від 27.09.2016, з урахуванням ухвали від 26.03.2019, судом видані відповідні накази, серед яких і наказ про зобов'язання ОСОБА_1 повернути на рахунок ТОВ "Лінія Стилю" р/р НОМЕР_1 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", ЄДРПОУ 14305909, МФО 380805, грошові кошти в сумі 134332 грн. 17 коп.
Зазначений наказ ліквідатором Репченко Ю.А. пред'явлено до виконання, і постановами заступника начальника Відділу ДВС Щербатюка А.І. від 05.04.2019 відкрито виконавче провадження ВП № 58810111 з виконання ухвали від 26.03.2019 у даній справі та стягнуто з ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 8346 грн.
На думку скаржника, дії заступника начальника Відділу ДВС Щербатюка А.І. щодо відкриття ВП № 58810111 та винесення зазначених вище постанов є незаконними, а ці постанови підлягають скасуванню, так як:
1) заява ліквідатора Репченко Ю.А. про відкриття виконавчого провадження подана з порушенням ч. 3 розділу ІІІ Інструкції та ст. 26 Закону, так як: заява подана на виконання судового рішення від 26.03.2019, а не ухвали від 27.09.2016; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску в розмірі, встановленому законом; до заяви про відкриття виконавчого провадження не додано документ на підтвердження повноважень ліквідатора Репченко Ю.А.; заява містить посилання на ст. 20 Закону, проте державний виконавець не виніс постанову про залучення експерта або спеціаліста; у зв'язку з викладеними обставинами державний виконавець був зобов'язаний повернути наказ стягувачу без прийняття до виконання, в порядку п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону;
2) на момент видачі судом наказу від 26.03.2019 обов'язок боржника за цим наказом був відсутній внаслідок закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання, а тому державний виконавець був зобов'язаний повернути наказ стягувачу без прийняття до виконання, в порядку п. 2 ч. 4 ст. 4 Закону;
3) наказ від 26.03.2019 не відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону, так як неможливо встановити на виконання якого саме документа його видано; він не містить відомостей щодо дати народження боржника; у наказі, всупереч резолютивній частині ухвали суду від 27.09.2016, невірно зазначено боржника, а саме, указано: " ОСОБА_1 " замість "ліквідатор ОСОБА_1 "; резолютивна частина спірного наказу суперечить резолютивній частині ухвали від 27.09.2016, а саме, у наказі зазначено "грошові кошти в сумі 134332,17 грн.", а в ухвалі - просто "134332,17 грн.".
Чинним законодавством визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону).
Примусове виконання рішень покладається на органи, зокрема державної виконавчої служби (державних виконавців) ч. 1 ст. 5 Закону). За приписами ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Рішення підлягають примусовому виконанню на підставі виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).
У виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У разі пред'явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.
Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами. При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок (ч.ч. 1, 3-4 ст. 4 Закону).
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, визначені Інструкцією.
Так, у відповідності до ч.ч. 1-2 розділу ІІІ Інструкції, примусовому виконанню підлягають виконавчі документи, визначені у статті 3 Закону. Виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону. При перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону державний виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; ім'я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати по батькові, мають право записувати в паспорті лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - імена батька та матері; відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду.
Судом при розгляді заяви ОСОБА_1 про визнання наказу від 26.03.2019 у даній справі таким, що не підлягає виконанню, вже надана правова оцінка доводам скаржника про те, що на момент видачі судом наказу від 26.03.2019 обов'язок боржника за цим наказом був відсутній внаслідок закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання; що цей наказ не відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону, так як неможливо встановити на виконання якого саме документа його видано; в наказі, всупереч резолютивній частині ухвали суду від 27.09.2016, невірно зазначено боржника, а саме, указано: " ОСОБА_1 " замість "ліквідатор Кияновська Л. В. "; резолютивна частина наказу суперечить резолютивній частині ухвали від 27.09.2016, а саме, у наказі зазначено "грошові кошти в сумі 134332,17 грн.", а в ухвалі - просто "134332,17 грн.".
Так, ухвалою від 25.04.2019 відмовлено повністю в задоволенні зазначеної заяви ОСОБА_1
Ухвала від 25.04.2019 в даній справі набрала законної сили в порядку, визначеному законодавством, та є судовим рішенням в розумінні ст. 232 ГПК України, а тому встановлені у ній обставини, згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, не підлягають доведенню.
При винесенні цієї ухвали судом встановлено, зокрема, таке.
У відповідності до ст. 12 Закону виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців; строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Частиною шостою цієї ж статті визначено, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
При цьому пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень названого закону передбачено, що і виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
З урахуванням викладених приписів законодавства та інших обставин, досліджених судом при розгляді заяви ОСОБА_1 , детально відображених в ухвалі від 25.04.2019, суд дійшов висновку про те, що накази на виконання ухвали від 27.09.2016 можуть бути пред'явлені до виконання у трирічний строк з дня набрання чинності цією ухвалою - тобто, до 27.09.2019.
Викладеним, з урахуванням пред'явлення ліквідатором Репченко Ю.А. наказу до виконання 04.04.2019, спростовуються доводи скаржника про те, що на момент видачі судом наказу від 26.03.2019 обов'язок боржника за цим наказом був відсутній внаслідок закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Крім того, в ухвалі від 25.04.2019 суд відхилив твердження ОСОБА_1 про неправильне зазначення у спірному наказі боржника, а саме: " ОСОБА_1 " замість "ліквідатор ОСОБА_1 " - так як наказ від 26.03.2019 виданий на виконання ухвали від 27.09.2016, з урахуванням ухвали від 26.03.2019, котра, у зв'язку з припиненням повноважень ОСОБА_1., як ліквідатора ТОВ "Лінія Стилю", містить зазначення ОСОБА_1 як фізичної особи. Названа ухвала від 26.03.2019 набрала законної сили в порядку, визначеному законодавством, та є обов'язковою для виконання в розумінні ч. 1 ст. 326 ГПК України.
Судом відхилені і твердження заявника про існування суперечності між резолютивними частинами ухвали від 27.09.2016 та спірного наказу через зазначення в ухвалі про зобов'язання повернути "134332,17 грн.", а в наказі - "грошові кошти в сумі 134332,17 грн." - так як зміна, з урахуванням ухвали від 26.03.2019, указаного словосполучення ніяким чином не впливає на зміст наказу.
Твердження заявника про неможливість встановлення із змісту спірного наказу документа, на виконання котрого він виданий, - також відхилені судом, оскільки в наказі від 26.03.2019 зазначено: "На виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 27.09.2016, з урахуванням ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.03.2019", а також: "Ухвала набрала законної сили "27" вересня 2016 року". Із викладених тез цілком зрозуміло, що наказ виданий саме на виконання ухвали від 27.09.2016, яка набрала законної сили 27.09.2016, проте з урахуванням змісту ухвали від 26.03.2019 (щодо реквізитів для перерахування коштів).
З таких же підстав, з урахуванням того, що ухвала від 25.04.2019 є преюдиційною при розгляді даної скарги, указані вище доводи скаржника відхиляються судом.
Щодо решти доводів скаржника, суд приходить до такого.
Суд не вбачає порушень ч. 1 ст. 4 Закону через те, що в наказі господарського суду від 26.03.2019 не зазначено дати народження боржника, - так як відомості щодо ОСОБА_1 , як суб'єкта підприємницької діяльності, містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; крім того, наказ від 26.03.2019 містить необхідні ідентифікуючі дані учасників процесу, зокрема, боржника.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Отже, виходячи з наведеного вище, про що прямо вказано у зазначених нормах, які спрямовані на врегулювання питання щодо вимог до оформлення наказу, винесення та виконання виконавчого документа, суд констатує, що резолютивна частина наказу (виконавчого документу) має відтворювати резолютивну частину рішення, на виконання якого цей наказ було видано та містити ідентифікуючі дані учасників процесу, що сприяє швидкому та безпосередньому виконанню наказу саме по відношенню до боржника та стягувача.
З урахуванням викладеного, судом відхиляються твердження скаржника про невідповідність наказу від 26.03.2019 приписам ч. 1 ст. 4 Закону через не зазначення в ньому дати народження боржника.
Суд також відхиляє твердження ОСОБА_1 про подання заяви ліквідатора Репченко Ю.А. про відкриття виконавчого провадження з порушенням ч. 3 розділу ІІІ Інструкції та ст. 26 Закону.
Статтею 26 Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
До заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.
У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
У разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця.
Згідно ч.ч. 3-5 розділу ІІІ Інструкції, заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини. До заяви про примусове виконання рішення, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження. На кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувачем подається окрема заява про примусове виконання рішення.
Виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
У разі наявності підстав, передбачених частиною третьою статті 5 Закону, приватний виконавець має право повернути виконавчий документ без прийняття до виконання, про що зобов'язаний письмово повідомити стягувача із зазначенням підстави повернення та роз'яснити йому право оскаржити рішення про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а також право стягувача подати виконавчий документ на виконання іншого приватного виконавця або до органу державної виконавчої служби. У разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження(ч.ч. 3-5 розділу ІІІ Інструкції).
Судом відхиляються твердження скаржника про подання ліквідатором Репченко Ю.А. заяви на виконання судового рішення від 26.03.2019, а не ухвали від 27.09.2016 - відхиляються - так як ухвала є одним з видів судового рішення в розумінні ст. 232 ГПК України; крім того, із змісту доданого до заяви наказу суду цілком зрозуміло, що його видано "На виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 27.09.2016, з урахуванням ухвали Господарського суду Миколаївської області від 26.03.2019".
Відхиляються судом і доводи ОСОБА_1 про те, що стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску в розмірі, встановленому законом.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.02.2019 у справі № 907/9/17 та висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 02.04.2019 у справі № 917/1540/17, наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову.
Ураховуючи викладене, та що в ухвалі суду від 27.09.2016 йдеться про зобов'язання повернути грошові кошти у чітко визначеній сумі, суд визнає, що це судове рішення носить майновий характер.
До заяви про відкриття виконавчого провадження ліквідатором Репченко Ю.А. додано квитанцію від 04.04.2019 про сплату авансового внеску в сумі 2686 грн. 64 коп., яка дорівнює 2 % від суми, зобов'язання боржника повернути яку є предметом наказу від 26.03.2019 (134332 грн. 17 коп. * 2%); саме в такому розмірі, згідно викладених вище приписів ст. 26 Закону, мав бути сплачений авансовий внесок за пред'явлення до виконання наказу за судовим рішенням майнового характеру.
Суд також відхиляє твердження скаржника про те, що до заяви про відкриття виконавчого провадження не додано документ на підтвердження повноважень ліквідатора Репченко Ю.А. - так як відомості щодо останньої, як ліквідатора стягувача, оприлюднені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Викладене відповідає змісту ч. 4 ст. 16 Закону, згідно якої представником юридичної особи у виконавчому провадженні може бути особа, яка відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань має право вчиняти дії від імені такої юридичної особи без довіреності.
Твердження ОСОБА_1 про невідповідність заяви про безпідставність відкриття виконавчого провадження через те, що заява про відкриття виконавчого провадження містить посилання на ст. 20 Закону, проте державний виконавець не виніс постанову про залучення експерта або спеціаліста - також відхиляються судом.
Так, стаття 20 Закону регулює аспекти участі у виконавчому провадженні експерта, спеціаліста та суб'єкта оціночної діяльності-суб'єкта господарювання, зокрема, цією нормою передбачено, що для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, виконавець виносить постанову про залучення експерта або спеціаліста (кількох експертів або спеціалістів), а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності-суб'єктів господарювання.
Отже, винесення постанови про залучення експерта, спеціаліста, суб'єктів оціночної діяльності-суб'єктів господарювання є правом, а не обов'язком державного виконавця, і винесення або невинесення відповідної постанови в будь-якому разі не може вплинути на наявність або відсутність підстав для відкриття виконавчого провадження.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що скаржником не доведено існування обставин, на які він посилається як на підстави для визнання неправомірними дій державного виконавця щодо відкриття ВП № 58810111 та винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Отже, скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 234, 341, 343 ГПК України, суд
Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії заступника начальника Заводського відділу державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Щербатюка А.І.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Повний текст ухвали складено та підписано 13.08.2019.
Суддя Т.М. Давченко