12 серпня 2019 року Справа № 915/1547/19
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Берко О.В.
представника позивача: ОСОБА_1 .О. - договір б/н від 31.05.2019 (участь в судовому засіданні 24.07.2019 в режимі відеоконференції);
представника відповідача: П'ятник С.Г. - довіреність №17/1-4502 від 19.06.2019 (участь в судовому засіданні 24.07.2019 в режимі відеоконференції);
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО”
(49008, м.Дніпро, вул.Робоча, буд.166 А, код ЄДРПОУ 40363742; адреса представника -
Мухіна В.О.: 53200, Дніпропетровська обл., м.Нікополь, вул.Херсонська, буд.97);
до відповідача: Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс
газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект”
(54018, м.Миколаїв, просп.Богоявленський, буд.42А, код ЄДРПОУ 31821381)
про: стягнення заборгованості у розмірі 3770,97 грн, -
06.06.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО” звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект” заборгованість у розмірі 3770,97 грн, з яких: 2700,0 грн - основний борг за Договором поставки №3419 від 15.06.2018, 749,77 грн - пеня, 258,40 грн - інфляційні втрати, 62,80 грн - 3% річних.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що в порушення приписів чинного законодавства та умов Договору поставки №3419 від 15.06.2018 відповідач повністю не розрахувався за поставлений товар. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору позивачем нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних.
Ухвалою суду від 11.06.2019 було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. З ініціативи суду розгляд справи проводився в судовому засіданні з повідомленням сторін. Розгляд справи призначено на 02.07.2019.
27.06.2019 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву №17/1-4679 від 26.06.2019, в якому він повідомив суд про сплату ним згідно платіжного доручення №5578 від 24.06.2019 основного боргу у сумі 2700,0 грн та просить врахувати його майнові та немайнові інтереси, відсутність завданих збитків позивачу та іншим учасникам господарських відносин та зменшити розмір штрафних санкцій, передбачених позовними вимогами ТОВ “АДФ ДНІПРО” до мінімальної суми. Просить відмовити у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі. Крім того, відповідачем у відзиві подано контррозрахунок щодо нарахування позивачем пені та 3% річних.
02.07.2019 суд ухвалив відкласти розгляд справи на 24.07.2019.
24.07.2019 в судовому засіданні судом оголошено, що рішення буде ним прийняте в межах строку розгляду справ в порядку спрощеного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
15.06.2018 між Державним підприємством “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект” (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО” (далі - постачальник, позивач) було укладено Договір поставки №3419 (надалі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцю електротехнічні товари, надалі - товар, зазначений в Специфікації №1 (Специфікаціях), що є Додатком №1 (Додатками) до цього договору, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним договором (п.1.1. Договору).
Загальна кількість товару, що підлягає поставці, по сортам, групам, підгрупам, видам, маркам, типам, розмірам визначаються Специфікацією №1 та іншими Специфікаціями, які в подальшому, при виробничій необхідності, можуть бути оформлені та підписані сторонами (п.1.2. Договору).
На виконання зобов'язань по Договору за підписаною сторонами Специфікацією №1 (а.с.20) 25.07.2018 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2700,0 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №12 від 25.07.2018 (а.с.21).
Пунктом 5.2. Договору визначено, що оплата по даному договору здійснюється наступним чином: - розрахунок за поставлений товар згідно отриманого рахунку здійснюється покупцем не пізніше 30 календарних днів від дати поставки товару на склад покупця і здійснення постачальником реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до п.5.3. Договору датою оплати товару вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.
Весь товар, що підлягав передачі покупцеві, був фактично отриманий від імені відповідача уповноваженою на те особою - інженером 2 категорії ОСОБА_2 відповідно до довіреності на отримання цінностей Серія ААЕ №909702/1517 від 24.07.2018 (а.с.22).
Факт отримання товару на вище зазначену суму відповідачем не заперечується.
Претензій щодо якості поставлених товарів на адресу позивача від відповідача не надходило.
Відповідач, у визначений Договором поставки та Специфікацією №1, оплату поставленого йому позивачем товару не здійснив.
В матеріалах справи міститься також Акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.11.2018 підписаний та скріплений печатками сторін, згідно якого борг відповідача перед позивачем становить 2700,0 грн (а.с.24).
22.04.2019 позивачем було направлено відповідачу претензію №22/2019 від 22.04.2019 з вимогою про погашення основного боргу в сумі 2700,0 грн на розрахунковий рахунок позивача у 5-ти денний термін з моменту отримання претензії (а.с.25, 26). В матеріалах справи містяться докази направлення вказаної претензії відповідачу (а.с.27, 28). Вказана претензія залишена відповідачем без виконання.
Оскільки відповідач оплату поставленого йому товару не здійснив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка станом на день подання позову до суду становила 2700,0 грн.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ч.1 ст.662, ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до п.1) ч.1 ст.664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до ст.11 ЦК України є, зокрема, договори.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст.691, ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч.2 ст.16 ЦК України.
Згідно приписів ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено господарським судом, відповідачем неналежним чином виконувались зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача, станом на дату подання позову, існував борг в розмірі 2700,0 грн, який сплачений ним після звернення позивача до суду з даним позовом, що підтверджується платіжним дорученням №5578 від 24.06.2019 на суму 2700,0 грн.
За вказаних обставин, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині стягнення 2700,0 грн у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення стороною зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.2 ст.193 ГК України, ст.611 ЦК України). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6. ст.231 ГК України).
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Укладеним між сторонами Договором передбачено, що у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати за отриманий товар, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати (п.7.2. Договору).
Позивачем нараховано пеню за період з 25.08.2018 по 03.06.2019 у розмірі 749,77 грн. В свою чергу відповідач разом із відзивом на позовну заяву №17/1-4679 від 26.06.2019 (вх.№10758/19 від 27.06.2019) надав контррозрахунок щодо стягнення з нього пені у сумі 487,33 грн, який позивачем не заперечений, та з яким останній погодився у судовому засіданні 24.07.2019.
Перевіривши контррозрахунок відповідача, суд дійшов висновку про його обґрунтованість.
Враховуючи викладене, суд вважає, що стягненню підлягають пеня у загальній сумі 487,33 грн.
В частині стягнення пені у сумі 262,44 грн слід відмовити.
Розглянувши клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій, враховуючи те, що відповідно до ст.233 ГК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати розмір санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд вважає, що клопотання відповідача задоволенню не підлягає, оскільки нарахування пені передбачено умовами договору, а її розмір не можна вважати надмірним.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення, якщо договором не встановлений інший розмір процентів.
На підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача 258,40 грн збитків від інфляції за період з вересня 2018 року по квітень 2019 року та 62,80 грн - 3% річних за період з 25.08.2018 по 03.06.2019, які нараховані на суму основного боргу за видатковою накладною №12 від 25.07.2018.
Щодо стягнення збитків від інфляції відповідач у контррозрахунку та погодився у судовому засіданні 24.07.2019 з нарахованою сумою позивача у розрахунку.
Перевіривши розрахунки збитків від інфляції, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно нарахованих позивачем 3% річних у 62,80 грн відповідач надав контррозрахунок щодо стягнення з нього 3% річних у сумі 59,92 грн за період 07.09.2018 по 03.06.2019.
Перевіривши контррозрахунок відповідача, суд дійшов висновку про його обґрунтованість.
Враховуючи викладене, суд вважає, що стягненню підлягають 3% річних у загальній сумі 59,92 грн.
В частині стягнення 3% річних у сумі 2,88 грн слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково.
Крім того, разом із позовом від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО” адвоката Мухіна В.О. заявлене клопотання про стягнення з ДП “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект” судових витрат понесених на правничу допомогу в розмірі 5000,0 грн.
Розглядаючи клопотання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,0 грн суд дійшов наступних висновків.
Згідно п.1) ч.3 ст.123 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частинами 1 та 2 ст.126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до ч.ч.3, 4 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Через недотримання норм ч.4 ст.126 ГПК України за змістом ч.5 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповідності до ст.16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п.4) ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як вказує Товариство з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО”, у зв'язку із розглядом у Господарському суді Миколаївської області справи №915/1547/19, ним були понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,0 грн.
В обґрунтування заявленого розміру витрат на правову допомогу представником позивача подано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія РН №1634, виданого 21.05.2019, копію посвідчення адвоката Мухіна В.О. та Договору про надання правової допомоги б/н від 31.05.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО” (клієнт) та адвокатом Мухіним Віталієм Олеговичем (захисник) (а.с.29-32), за умовами якого адвокат зобов'язався надати клієнту правову допомогу, а клієнт зобов'язується оплачувати таку допомогу. Також надано копію Акту виконаних робіт від 03.06.2019 до Договору про надання правової допомоги від 31.05.2019 на суму 3000,0 грн (а.с.33).
Згідно п.п.1.2.6. Договору представництво інтересів юридичної особи у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
У відповідності до п.4.2. Договору сторони досягли згоди, що за надання правової допомоги за цим договором, що вказана в п.1.2. цього договору, клієнт зобов'язаний виплатити адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору в розмірі та на умовах визначених договором.
Пунктом 4.4. Договору при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвокатів, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У відповідності п.4.10. Договору за результатами надання правової допомоги складається звіт. В звіті вказується обсяг та термін надання адвокатом правової допомоги. Звіт надається клієнту адвокатом особисто або надсилається засобами поштового зв'язку.
Згідно п.4.12. Договору підставою для сплати гонорару, фактичних, судових та інших витрат є рахунок-фактура, який адвокат передає клієнту разом з актом про приймання наданих послуг.
Відповідно до п.4.13. Договору сторони домовились, що виплата гонорару (винагороди) та оплата фактичних витрат для виконання договору здійснюється в готівковому або безготівковому порядку відповідно до вимог чинного законодавства України на протязі одного року з дня отримання рахунку-фактури.
Окрім того, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014р., заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, однією з необхідних умов відшкодування судових витрат є встановлення такої обставини як їх фактичне понесення заявником.
Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеної в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, в якій зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи, їх розмір складає 5000,0 грн, остаточний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи до матеріалів справи не подано. Також позивачем не долучено до матеріалів справи звіт про надання правової допомоги та рахунок-фактуру, які повинні складені на виконання п.п.4.10., 4.12. Договору про надання правової допомоги б/н від 31.05.2019.
Крім того, матеріали справи не містять платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, ордера, тощо) про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО” адвокату Мухіну Віталію Олеговичу гонорару у розмірі 5000,0 грн та будь-яких інших доказів, які б свідчили про обсяги наданих послуг, часу, витраченого адвокатом за надані правничі послуги.
У відповідності до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладені обставини, витрати на професійну правничу допомогу заявлені позивачем необґрунтовано, оскільки не підтверджені належними доказами, що виключає правові підстави віднесення таких витрат на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО” адвоката Мухіна В.О. про стягнення з ДП “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект” судових витрат понесених на правничу допомогу в розмірі 5000,0 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позову було сплачено до Державного бюджету України судовий збір у сумі 1921,0 грн. Розмір позовних вимог при поданні позову складав 3770,97 грн. Під час розгляду справи відповідач сплатив основний борг у сумі 2700,0 грн, у зв'язку з чим судом в цій частині стягнення провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору.
У відповідності до п.5) ч.1 ст.7 Закону України “Про судовий збір” №3674-VI від 08.07.2011 у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору у даному випадку 1375,44 грн (1921,0 грн - 545,56 грн) може бути повернута ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір, розрахований пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у сумі 410,37 грн (545,56 грн х 75,22 %).
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 126, 129, 210, 220, п.2) ч.1 ст.231, ст.ст.232, 238, 241, 247, 252 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. В частині стягнення 2700,0 грн основного боргу провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект” (54018, м.Миколаїв, пр.Богоявленський, буд.42А, код ЄДРПОУ 31821381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО” (49008, м.Дніпро, вул.Робоча, буд.166 А, код ЄДРПОУ 40363742) 487,33 грн пені, 258,40 грн інфляційних втрат, 59,92 грн - 3% річних та 410,37 грн судового збору.
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. В задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АДФ ДНІПРО” адвоката Мухіна В.О. про стягнення з ДП “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря”-“Машпроект” судових витрат понесених на правничу допомогу в розмірі 5000,0 грн, відмовити.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення складено 12 серпня 2019 року.
Суддя М.В. Мавродієва