27 січня 2010 р. № 15/117
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:Н. Дунаєвської,
І. Воліка (доповідача),
Н. Капацин,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуЗакритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт"
на постанову від 24.09.2009
Львівського апеляційного господарського суду
у справі№ 15/117
за позовомЗакритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт"
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
простягнення 10 449,75 грн.
В судове засідання представники сторін не прибули.
Відповідно до Розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України від 26.01.2010, у зв'язку з знаходженням судді Мележик Н.І. на лікарняному, розгляд справи здійснюється колегією суддів у наступному складі: головуючий -Дунаєвська Н.Г., судді: Волік І.М. (доповідач), Капацин Н.В.
У травні 2009 року позивач - Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" (надалі -ЗАТ ЛОЗ "Трускавецькурорт") звернувся до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі -ФОП ОСОБА_4) про стягнення орендної плати у сумі 10 449, 75 грн.
Рішенням господарського суду Львівської області від 09.06.2009 у справі № 15/117 (суддя Костів Т.С.) позов задоволено частково.
Постановлено стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" 2417,87 грн. боргу, 254,97 грн. пені, 26,76 грн. державного мита та 80,03 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2009 (колегія суддів: головуючий -Орищук Г.В., судді -Галушко Н.А., Краєвська М.В.) рішення господарського суду Львівської області від 09.06.2009 у справі № 15/117 залишено без змін.
Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач -ЗАТ ЛОЗ "Трускавецькурорт" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині відмови у задоволенні позивних вимог про стягнення пені, та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 551, 627, 629 Цивільного кодексу України, частини 2 ст. 67, частини 4 ст. 179, частини 6 ст. 231, частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України та порушення процесуальних норм, що призвело до прийняття незаконних судових актів.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю -доповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 01.01.2008 між ЗАТ ЛОЗ "Трускавецькурорт" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) укладений договір оренди № 167-01, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 23 кв.м, яке розташоване в приміщенні першого поверху санаторію "Берізка" за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно акту приймання-передачі майна від 01.01.2008, орендоване приміщення передано орендарю без претензій та зауважень.
Відповідно до пункту 2.2. Договору плата за користування об'єктом оренди становить 1 196, 00 грн. без ПДВ. На суму плати за користування майном проводиться нарахування ПДВ. Орендна плата із врахуванням ПДВ становить 1 435, 20 грн. В плату за користування майном не входять витрати орендаря на оплату комунальних послуг та інших експлуатаційних витрат.
Зобов'язання орендаря зі сплати за користування майном виконуються шляхом щомісячної, до десятого числа поточного місяця, авансової оплати в розмірі не менше розміру плати за користування майном, вказаного у п. 2.2. Договору (п. 2.7. Договору).
Відповідно до Угоди № 075-12 від 31.11.2008 сторонами розірвано Договір оренди № 167-01 від 01.01.2008.
За Актом приймання-передачі майна від 31.11.2008 орендар передав, а орендодавець прийняв зі строкового платного користування об'єкт оренди.
Судами встановлено, що відповідачем не в повному обсязі виконано зобов'язання щодо сплати орендних платежів, у зв'язку з чим утворилась заборгованість в сумі 2 417, 87 грн.
Пунктом 2.4. Договору сторони погодили, що плата за користування майном, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та сплаті позивачу відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі 2% від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Виходячи з умов договору оренди, позивачем здійснено розрахунок пеня, який становить 8 031, 88 грн. та підлягає стягненню з відповідача.
Згідно частини 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За таких обставин суди попередніх інстанції, керуючись ст. ст. 526, 759 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, дійшли обґрунтованого висновку про правомірність вимог позивача в частині стягнення з відповідача боргу по орендній платі в сумі 2 417, 87 грн.
Відповідно до частини 1 ст. 230 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, невиконання або неналежного його виконання.
Згідно з пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", передбачено, що розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу пункту 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом, або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З урахуванням законодавчих приписів, судом першої інстанції здійснено перерахунок пені виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у спірний період та задоволено до стягнення пеню у розмірі 254,97 грн.
Відповідно до частини 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки відносини, які виникли між сторонами, мають господарський характер і відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України є предметом регулювання останнього, має місце правильного застосування судом першої та апеляційної інстанцій положень щодо застосування строків і розміру нарахування та стягнення пені за невиконання господарського зобов'язання згідно пункту 6 ст. 231, пункту 6 ст. 232 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Отже, доводи скаржника щодо обрахування пені за період, який визначено пунктом 2.4. Договору не відповідають вимогам законодавства. Відтак, судові рішення ухвалені по справі є законними й обґрунтованими, що дає підстави для відхилення касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів "Трускавецькурорт" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2009 у справі № 15/117 залишити без змін.
Головуючий, суддя Н. Дунаєвська
Судді : І. Волік
Н. Капацин