24 лютого 2010 р. № 11/53
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.,
розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2009
у справі№11/53
за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4
доСуб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_5
простягнення 215 072,61 грн., у т.ч. 208 302,77 грн. основного боргу за поставлений товар, 6 769,84 грн. 3% річних
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача ОСОБА_6 (дов. №755 від 30.06.2009);
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
Встановив:
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.08.2009 у справі №11/53 (суддя Якимчук Л.М.) частково задоволений позов Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4 (надалі позивач/ скаржник) до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_5 (надалі відповідач); за рішенням з відповідача стягнуто 181 302,77 грн. основного боргу, 1 813,00 грн. витрат зі сплати державного мита, 273,96 грн. витрат зі сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 (судді: Краєвська М.В., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) вказане рішення суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості; в решті, рішення суду залишено без змін; витрати зі сплати державного мита та за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладено на позивача.
Позивач, не погоджуючись із винесеною судом апеляційної інстанції постановою, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Під час розгляду справи в суді касаційної інстанції, скаржник подав уточнення до касаційної скарги від 24.02.2010, в яких просить залишити без змін постанову Львівського апеляційного господарського суду в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду щодо відмови у стягненні з відповідача 3% річних, заявлених на підставі ст. 625 ЦК України
Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить вимоги касаційної скарги залишити без задоволення.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 24.02.2010.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Розглядаючи дану справу та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, на підставі усної домовленості з відповідачем, поставив останньому товар на загальну суму 20 223,57 євро, що підтверджується накладною№122 від 09.03.2008 на суму 1 802,45 євро, та накладними б/н від 10.03.2008 на суму 1212,66 євро, 545,76 євро, 92,60 євро, 3019,40 євро, 11 872,35 євро, 1 678,35 євро. В той же час, як встановив суд, відповідач сплатив позивачу в якості авансу за поставлений товар 2 621,36 євро, що еквівалентно 27 000,00 грн.; вартість неоплаченого відповідачем товару становить 17 602,21 євро, що еквівалентно 181 302,77 грн.
Встановивши наведені обставини, керуючись ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 526, 625, 655, 692 ЦК України, суд зазначив, що відповідач був зобов'язаний оплатити за поставлений позивачем товар після його отримання, чого зроблено ним не було, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню.
Відмовляючи позивачу у задоволенні вимоги стосовно стягнення з відповідача 3% річних, заявленої на підставі ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами не визначено терміну оплати, а для стягнення 3% річних має значення встановлення факту прострочення платежу та конкретного періоду прострочення.
Львівський апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача основної заборгованості, виходив із того, що позивачем подано даний позов передчасно, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 261 ГК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом пред'явлення вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Враховуючи, що між сторонами у справі мають місце позадоговірні відносини, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання сторонами не визначався, позивач вимогу про оплату відповідачу не виставляв, у зв'язку з чим, на момент пред'явлення позивачем даного позову права останнього не порушені, а тому слід відмовити у даному позові в повному обсязі.
За змістом статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду в межах касаційної скарги (подання).
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Вищий господарський суд України, враховуючи межі перегляду в суді касаційної інстанції оскаржуваного судового рішення, приходить до висновку про задоволення касаційної скарги позивача та залишення рішення місцевого господарського суду в частині стягнення основної заборгованості без змін, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч. 1 ст. 177 ГК України є договір.
Приписи ст. 207 ЦК України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Укладання господарських договорів, у відповідності з п. 1 ст. 181 ГК України, допускається у спрощений спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а підпис шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення давнього виду договорів.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Отже, як встановлено судом першої інстанції між позивачем та відповідачем в силу ст. ст. 11, 202, 207, 655 ЦК та ст. 181 ГК України виникли зобов'язальні відносини, на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, які свідчать про отримання відповідачем від позивача товару на загальну суму 20 223,57 євро, а саме, накладною №122 від 09.03.2008 на суму 1 802,45 євро, та накладними без номерів від 10.03.2008 на суми: 1212,66 євро, 545,76 євро, 92,60 євро, 3019,40 євро, 11 872,35 євро, 1 678,35 євро; відповідачем сплачено позивачу в якості авансу за поставлений товар 2 621,36 євро, що дорівнює 27 000,00 грн., решта грошових коштів залишились несплаченими, що і стало підставою для звернення із даним позовом.
Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, враховуючи, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, суд касаційної інстанції погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що в такому випадку слід керуватися вищевказаною нормою Цивільного кодексу України -ст. 692 ЦК України, яка передбачає, що покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого, як встановив суд першої інстанції, зроблено не було; тобто, за встановлення судом першої інстанції факту належного отримання товару відповідачем, накладні, за якими відповідач отримав цей товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.
Аналогічної правової позиції стосовно правил оплати товару у договірних відносинах купівлі-продажу та, відповідно, застосування ст. 692 ЦК України дотримується Верховний Суд України у постанові №06/444 від 20.11.2007.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Проте, на момент звернення із даним позовом, відповідач, як встановлено судом першої інстанції, всупереч наведених норм не розрахувався з позивачем за отриманий товар, вартість заборгованості становить 17 602,21 євро (що на момент розгляду справи у суді першої інстанції становило 181 392,77 грн.), у зв'язку з чим, висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача основної заборгованості є правомірним, та таким, з яким погоджується суд касаційної інстанції, адже він зроблений з належним дослідженням матеріалів справи, правильним встановленням правової природи правовідносин, що склалися між сторонами у справі, та з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Вищий господарський суд України не може погодитися із висновком суду апеляційної інстанції, який було покладено в основу винесеної ним постанови та став підосновою для скасування рішення місцевого господарського суду, що обов'язок відповідача, як покупця, оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання -здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, як-то передбачено положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.
Як встановлено судом першої інстанції та про що вказувалося вище, дії сторін, а саме: передача позивачем відповідачу товару за накладними, та прийняття товару відповідачем, свідчить про виникнення між ними правовідносин купівлі-продажу, які регулюються нормами глави 54 ЦК України "Купівля-продаж".
Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права -ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.
Проте, скасовуючи правомірне рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність зобов'язання у відповідача щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України, а непред'явлення позивачем вимоги про оплату не звільняє відповідача від обов'язку своєчасно розрахуватися за отриманий товар.
Отже, при розгляді даної справи в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та скасування юридично правильного рішення господарського суду першої інстанції, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваної постанови в частині скасування рішення суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача заборгованості у сумі 181 302,77 грн. та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.11.2009 у справі № 11/53 скасувати частково в частині скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 05.08.2009 у справі №11/53 в частині задоволення позову та прийняття нового рішення, яким відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
Рішення господарського суду Закарпатської області від 05.08.2009 у справі №11/53 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко