09 березня 2010 р. № 34/116пн
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Л.І. Рогач -головуючого,
Н.О. Волковицької, С.В. Бакуліної
за участю представників:
позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належно)
відповідачаБотман О.О., дов. від 30.11.09р. № 031-477
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи - підприємця ОСОБА_5
на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 01.12.2009 року
у справі№ 34/116пн Господарського суду Донецької області
за позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_5
до Маріупольської міської ради
прозобов'язання поновити дію договорів про право тимчасового користування земельними ділянками
13.08.2009р. позивач звернувся до господарського суду з позовом про зобовязання Маріупольської міської ради поновити дію укладеного сторонами договору від 30.10.2003р. про право тимчасового користування земельною ділянкою площею 0,00195га по АДРЕСА_1, строком з 15.05.2005р. по 15.05.2008р. та з 15.05.2008р. по 15.05.2011р.; про зобовязання Маріупольської міської ради поновити дію укладеного сторонами договору від 02.04.1999р. про право тимчасового користування земельною ділянкою площею 0,004550га по АДРЕСА_1 (на умовах оренди), строком з 03.04.2001р. по 02.04.2004р., з 02.04.2004р. по 02.04.2008р., з 02.04.2008р. по 02.04.2012р., керуючись статтею 124 Земельного кодексу України, статтею 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 02.10.2003р.).
Позивач зазначав про наявність у нього переважного права на переукладання на новий строк попередніх договорів оренди, про намір скористатися яким він повідомив відповідача своєчасно; однак новий договір оренди сторонами не укладено, інформація про результати розгляду поданих позивачем документів відсутня. Також на території даної земельної ділянки знаходяться набуті позивачем у власність об'єкти нерухомості -капітальні будови кафе-чебуречної "Бістро"; внаслідок бездіяльності ради порушуються права позивача.
Відповідач не виклав письмово свою позицію щодо даного спору.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 12.10.2009р. (суддя Кододова О.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Судове рішення вмотивовано відсутністю рішення органу місцевого самоврядування про розпорядження вказаними земельними ділянками, що є його виключною компетенцією.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.12.2009р. (судді: Москальова І.В.- головуючий, Алеєва І.В., Величко Н.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на його законність, відповідність обставинам та матеріалам справи.
Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову в даній справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, неналежну оцінку обставин справи,.
Скаржник вважає, що суд в порушення статті 77 Господарського процесуального кодексу України не оголосив перерву для надання необхідних документів, що спричинило неповноту судового рішення; судом не застосовано належним чином норми, що підлягали застосуванню у даних правовідносинах, а саме статтю 33 Закону України "Про оренду землі".
Відповідач усно в судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів, вказавши на законність та обґрунтованість судових рішень; також повідомив про звільнення земельних ділянок, щодо яких йде спір, як самовільно зайнятих на підставі судових рішень.
Позивач не скористався правом на участь представника в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 238/4 від 17.09.1998р. приватному підприємцю ОСОБА_5 надано у тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 45,5кв.м. строком на 3 роки для експлуатації та обслуговування торгового павільйону АДРЕСА_1
02.04.1999р. Маріупольською міською радою народних депутатів та Приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), за яким міська рада надає, а підприємець приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,004550га на умовах оренди строком на три роки.
03.07.2000р. Маріупольською міською радою та Приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) згідно якого Маріупольська міська рада надає, а приватний підприємець приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 0,001950га, що надається строком на 3 роки для експлуатації та обслуговування торгового павільйону по АДРЕСА_1.
30.10.2003р. Маріупольською міською радою (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться на АДРЕСА_1 площею 0,001950га. до 15.05.2005р.
За пунктом 2.1 договору земельна ділянка передається в оренду для роздрібної торгівлі в неспеціалізованому магазині (експлуатація та обслуговування торгових павільйонів).
Також судами встановлено, що 13.01.2005р. позивач звернувся до відповідача з клопотанням про продовження договору оренди земельної ділянки для експлуатації та обслуговування торгового павільйону за адресою АДРЕСА_1 (отримано відповідачем 17.01.2005р.); протягом 2005 року розроблено технічну документацію із землеустрою, узгоджено місце розташування земельної ділянки.
15.05.2006р. позивач подав заяву щодо надання в оренду земельних ділянок; рішення щодо надання земельних ділянок в оренду відповідачем не приймалось.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд застосував положення статті 33 Закону України "Про оренду землі", вказавши, що ця норма не передбачає автоматичного поновлення договору земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а вимагає відповідного волевиявлення органу місцевого самоврядування через прийняття сесією рішення; позивач не оскаржив бездіяльність ради, що полягала у неприйнятті рішення за результатами його звернень.
Переглядаючи справу за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд встановив, що розділом 4 договору оренди від 30.10.2003р. передбачено внесення будь-яких змін та доповнень до договору оренди лише в письмовій формі; будь-яких доказів внесення в договір змін, а також прийняття рішення органом місцевого самоврядування про продовження строку надання земельної ділянки в оренду не надано; згідно пункту 4 рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 21.08.2002р. № 375/7 (на підставі якого продовжено договори оренди земельних ділянок) по закінченні терміну тимчасового користування земельними ділянками правовстановлюючі документи на земельні ділянки визнаються такими, що втратили чинність.
Апеляційним господарським судом відхилено посилання позивача на статтю 777 Цивільного кодексу України, статтю 285 Господарського кодексу України, як такі, що не можуть застосовуватися при наявності спеціальних норм, що регулюють спірні правовідносини.
Судова колегія Вищого господарського суду України приймає до уваги таке.
За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; за статтями 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
За статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
За статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; підставою для набуття права користування земельною ділянкою (в тому числі на умовах оренди) є відповідне рішення уповноваженого органу (стаття 116 Земельного кодексу України).
Розділ ІІІ Земельного кодексу України містить перелік прав на землю; такими правами, зокрема, є право власності на землю, право користування землею (в тому числі право на оренду земельної ділянки).
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, зміст яких (прав) визначається з врахуванням розділу ІІІ Земельного кодексу України.
За загальним правилом (виходячи з аналізу статей 15, 16, частин 1, 2, 5 статті 11 Цивільного кодексу України, статті 1 Господарського процесуального кодексу України), особа звертається до господарського суду за захистом уже існуючого в неї права, що захищається та поновлюється, а не виникає в силу прийняття відповідного судового рішення (адже цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду тільки у випадках, прямо встановлених актами цивільного законодавства).
Враховуючи викладене, слід вказати на невідповідність обраного позивачем способу захисту свого права положенням статті 16 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України; позовні вимоги взагалі не зазначають про порушене право позивача, що підлягає захисту.
Також судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що положення статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачають не автоматичну пролонгацію договору оренди, а його поновлення, що здійснюється в порядку укладення нового документу за волевиявленням власника землі, в особі уповноваженого органу; матеріали справи не містять доказів волевиявлення відповідача у встановленому порядку на поновлення договору оренди земельної ділянки.
Господарські суди не можуть приймати рішення з тих питань реалізації прав власності на землю від імені Українського народу, які мають здійснюватися виключно відповідними органами державної влади або місцевого самоврядування.
Доводи касаційної скарги є помилковим та засновані на помилковому застосуванні норм законодавства; порушенні співвідношення загальних та спеціальних норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Оскарження бездіяльності органу місцевого самоврядування не є тотожнім спору про право та не може розглядатися в порядку господарського судочинства шляхом зобовязання до поновлення договору оренди за відсутності волевиявлення ради всупереч виключних повноважень органу місцевого самоврядування, про що правомірно вказано судами у рішенні та постанові.
Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, з'ясували у судовому процесі всебічно, повно та об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, відтак їх висновок за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законним та обґрунтованим.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 "Про судове рішення" зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржені судові рішення відповідають вказаним вище вимогам, підстав для їх скасування не вбачається; доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.12.2009р. у справі № 34/116пн Господарського суду Донецької області та рішення Господарського суду Донецької області від 12.10.2009 року залишити без змін.
Головуючий Л. Рогач
Судді: Н. Волковицька
С. Бакуліна