Справа №2-а-613
2009 року
22 червня 2009 року. Солом'янський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді Лазаренко В.В.
при секретарі Брусліновській Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва про поновлення пропущеного строку для звернення до Солом'янського районного суду та про зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати та виплатити надбавку до пенсії як дитині війни,
Позивач звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом її порушених прав за період з 01.01.2006 року по теперішній час, визнати діяння (бездіяльність та відмову в перерахунку) управління пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої державної соціальної допомоги з 01.01.2006 року по теперішній час протиправними, зобов'язати відповідача протягом (п'яти) календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності нарахувати їй до виплати у повному обсязі недоплачену як дитині війни щомісячну державну соціальну 30% надбавку з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року загальною сумою 3891 грн. 90 коп., проіндексувавши її з урахуванням інфляції, що мала місце протягом вказаного періоду та стягнути на її користь судові витрати.
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначила, що є "дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивач зазначила, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач також вказала, що бездіяльність відповідача грубо порушила її законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.
В судовому засіданні позивач підтримала свої позовні вимоги і просила їх задовольнити.
Відповідач у судове засідання свого представника не направив, про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи.
Суд відповідно до ч.4 ст. 128 КАС України вважає за можливе розглянути справу у його відсутність на підставі наявних у ній доказів, оскільки у разі неприбуття відповідача суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких грунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві Солом'янського району і отримує пенсію за віком.
На момент звернення позивача до суду, нарахування позивачу доплати до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.
Згідно зі статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що не заперечується відповідачем, а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 09.07.2007) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У зв'язку з такими нормами матеріального права та не підвищенням пенсії позивач просив визнати бездіяльність відповідачів протиправною та зобов'язати відповідача провести відповідне підвищення пенсії за 2006, 2007 та 2008 роки відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Судом встановлено, що в 2006 році позивач не отримувала 30% надбавку до пенсії відповідно до зазначеного вище Закону, проте, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині визнання дій відповідача неправомірними щодо відмови в нарахуванні та виплаті 30% надбавки до пенсії в 2006 року, оскільки в той період не настали встановлені законодавством умови такого підвищення.
Так, п.17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Однак, Законом України від 19 січня 2006 року №3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» п.17 ст. 77 виключено та ст. 110 (викладеною цим Законом у новій редакції") установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6-у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради з питань бюджету. Цей Закон був опублікований 22 березня 2006 року, а тому набрав чинності 2 квітня 2006 року.
Таким чином з 2 квітня 206 року ст. 6 Закону про соціальний захист дітей війни знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватися лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Судом встановлено, що такі умови не настали, тому суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову щодо підвищення пенсії за 2006 рік.
Законом України від 19 грудня 2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема пунктом 12 статті 71, знову було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ст. 111 установлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих на яких поширюється дія Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення п.12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії на 2007 рік статті 6 Закону.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову щодо підвищення пенсії за період з 1 січня по 9 липня 2007 року, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було зупинено, а суд не може застосувати недіючу норму. Також протягом вказаного терміну діяли приписи ст. 111 Закону України від 19 грудня 2006 року №489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яка по іншому регулювала ці правовідносини, та оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення знову почали діяти положення статті 6 Закону України про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилося право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача.
Таким чином суд дійшов до висновку про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії в період з 09 липня по 31 грудня 2007 року.
За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позов в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача в період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та зобов'язання здійснити підвищення пенсії позивачу в цей період на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позовні вимоги позивача щодо підвищення пенсії за 2008 рік також підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне.
Закон України №107-VI від 28.12.2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік» встановив надбавку до пенсії дітям війни в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, чим обмежив право позивача отримувати надбавку до пенсії у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Проте, згідно п.5.4 Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.
Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.
Таким чином Конституційний Суд України вирішив, визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пунктів 36-100 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
За таких обставин, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позову щодо підвищення пенсії за період з 1 січня по 22 травня 2008 року, оскільки в цей період дію норми, яка визначала право позивача на зазначене підвищення пенсії, було змінено, а оскільки ця норма прийнята пізніше в часі, то вона мала пріоритет над статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення в 2008 році знову почали діяти положення статті 6 Закону України про соціальний захист дітей війни. Тобто з часу прийняття цього рішення у позивача відновилося право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Однак, відповідач, ігноруючи зазначені норми матеріального права, не здійснив це підвищення пенсії, чим порушив указане право позивача.
Таким чином суд дійшов до висновку про те, що протиправною є бездіяльність відповідача щодо нездійснення підвищення пенсії в період з 22 травня по 31 грудня 2008 року.
Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Статтею 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Враховуючи викладене, в контексті положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 09.07.2007) та частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Поряд з цим, частина 1 статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", набирає чинності з 01.01.2008.
Враховуючи викладене вище, надбавка, передбачена статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 9 липня 2007 року), підлягала виплаті у період з 22.05.2008 року до 31 грудня 2008 року.
За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити позов в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача в період з 22 травня по 31 грудня 2008 року та зобов'язання здійснити підвищення пенсії позивачу в цей період на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.
Поряд з цим, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Що стосується позовної вимоги щодо зобов'язання управління пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва протягом 5 календарних днів з дня набрання судовим рішенням чинності нарахувати позивачу до виплати та виплати у повному обсязі недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну 30% набавку, з урахуванням індексу інфляції, то слід зазначити наступне.
Згідно п.2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 року №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії.
Згідно ч.6 п.3 цієї ж постанови, до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема: соціальні виплати, які визначають залежно від прожиткового мінімуму (надбавки та інші доплати до пенсії, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку про відмову в цій частині позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково за періоди з 09.07.07 по 31.12.07 та з 22.05.08 по 31.12.08 за виключенням виплат здійснених Управлінням Пенсійного Фонду України в м. Києві Солом'янського району за ці роки.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України, ст.ст. 1, 6, 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст. 2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рн/2007, п.п. 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17.07.2003 року №1078, ст. 28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне. пенсійне страхування», ст.ст. 9, 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України у Солом'янському районі м. Києва про поновлення пропущеного строку для звернення до Солом'янського районного суду та про зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати несплачену державну соціальну
допомогу як дитині війни задовольнити частково.
Визнати дії (бездіяльність та відмову в перерахунку) Управління пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої ОСОБА_1 державної соціальної допомоги протиправними.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" за період часу з 09.07.07 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 по 31.12.2008 року, за виключенням виплат здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва за вказані періоди.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі - 08, 50 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови.