Провадження № 2-к/537/4/2019
Справа № 537/1663/19
12.08.2019 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Дядечко І.І., за участі секретаря Головньової Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці Полтавської області клопотання Забайкальського територіального центру фірмового транспортного обслуговування Центру фірмового транспортного обслуговування філіалу ВАТ «РЖД» про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення російського суду відносно ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», -
встановив:
Представник Забайкальського територіального центру фірмового транспортного обслуговування Центру фірмового транспортного обслуговування філіалу ВАТ «РЖД» звернувся до Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області з клопотанням, відповідно до якого просить визнати та надати дозвіл на примусове виконання рішення Арбітражного суду Забайкальського краю РФ від 08.12.2017 року по справі №А78 - 7517/2017 про стягнення з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ВАТ «Російські залізниці» збитків у розмірі 44 790 рублі 44 копійки та державного мита у розмірі 2 000 рублів 00 копійок.
Клопотання обґрунтовує тим, що рішенням Арбітражного суду Забайкальського краю по справі №А78-7517/2017 від 08 грудня 2017 року стягнуто з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ВАТ «Російські залізниці» збитків у розмірі 44 790 рублі 44 копійки та державного мита у розмірі 2 000 рублів 00 копійок. Вказане рішення суду набрало законної сили 10.01.2018 року. Оскільки рішення суду не виконане, просить визнати та надати дозвіл на його примусове виконання.
Представник заявника в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоч належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи.
Представник ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» до судового засідання не з'явився, подав до суду клопотання, відповідно до якого просить розглядати справу у його відсутність та у задоволенні клопотання відмовити з підстав, що вказані у поданих письмових запереченнях.
Згідно поданих до суду представником ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» письмових заперечень, останній у задоволенні клопотання просить відмовити, в зв'язку з його безпідставністю. Вказав, що підставою звернення до суду з даним клопотанням визначено Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, яка ратифікована Україною Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994 року. Проте, на його думку, така підстава не може бути покладена судом в основу ухвали про надання згоди на примусове виконання рішення іноземного суду, так як зазначена Конвенція до правовідносин сторін у даному випадку не застосовується. Правовідносини, які виникли між Заявником та Стягувачем по визнанню та виконанню рішення Арбітражного суду Забайкальського краю Російської Федерації від 08.12.2017 року по справі № А78-7517/2017 не відносяться до предмету регулювання цивільного, сімейного чи кримінального права ні за правом країни Заявника, ні за правом України. Дані правовідносини, які були предметом судового розгляду у країні Стягувача в межах справи № А78-7517/2017 за своїм правосуб'єктним складом є господарськими і регулюються відповідними нормами Цивільного і Господарського права України та Цивільного права РФ за правилами розгляду спору в порядку арбітражного судочинства. Враховуючи, що рішення виконання якого запитується Стягувачем, прийнято постійно діючою Арбітражною установою - Арбітражним судом Забайкальського краю Російської Федерації, то і питання його визнання та виконання на території України має розглядатися за правилами встановленими Конвенцією про визнання й виконання іноземних арбітражних рішень, укладеною у м. Нью-Йорку в 1958 році і ратифікованою Україною 10.10.1960 року. Прийняття ухвали про надання згоди на примусове виконання рішення на підставі Конвенції 1993 року буде суперечити публічному порядку, оскільки дана Конвенція до відносин, які виникли між Заявником і Боржником не застосовується, а можливість зміни підстави звернення діючим цивільно-процесуальним кодексом України в межах розгляду клопотання про надання згоди на виконання рішення іноземного суду не передбачена. В той же час, виконання рішення Арбітражного суду посягає на публічний порядок України не тільки безпідставністю звернення, а і загрозою національним інтересам у розумінні Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 06.05.2015 року «Про стратегію національної безпеки України», яке введено в дію Указом Президента України № 287/2015 від 26.05.2015 року. Так, на його думку, у разі надання згоди на примусове виконання рішення суду наслідком стане збільшення збитків вітчизняного підприємства Боржника та отримання неправомірної вигоди стратегічним підприємством країни агресора, в особі заявника.
Враховуючи вимоги ч. 5 ст. 467 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника ВАТ «Російські залізниці» та представника ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод».
Розглянувши клопотання, дослідивши подані сторонами документи, суд приходить до наступних висновків.
Як достовірно встановлено в судовому засіданні та зокрема вбачається з матеріалів клопотання, в провадженні Арбітражного суду Забайкальського краю перебувала справа №А78 - 7517/2017 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Російські залізниці» до Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» про стягнення з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» 44 790,44 рублів збитків, завданих в результаті сходу вагонів вантажного поїзду № 2522 внаслідок зламу бокової рами першої по ходу руху візка вагона № 52095346.
08 грудня 2017 року рішенням Арбітражного суду Забайкальського краю по справі №А78 - 7517/2017 стягнуто з ВАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь ВАТ «Російські залізниці» 44 790 руб. збитків та 2 000 руб. державного мита, всього 46 790 руб. 44 коп. Рішення набрало законної сили 10.01.2018 року.
Постановою четвертого Арбітражного апеляційного суду від 28.02.2018 року рішення Арбітражного суду Забайкальського краю від 08.12.2017 року по справі № А78-7517/2017 залишено без змін.
11.07.2018 року постановою Арбітражного суду Східно - Сибірського округу рішення Арбітражного суду Забайкальського краю від 08.12.2017 року по справі № А78-7517/2017 та постанову четвертого Арбітражного апеляційного суду від 28.02.2018 року залишено без змін.
Визнання та примусове виконання рішення іноземного суду - це поширення законної сили такого рішення на територію України й застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.
Відповідно до ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
За правилами ст. 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
Розгляд судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів є особливою формою взаємної правової допомоги, яка надається Україною та іншими державами-учасницями відповідних міжнародних договорів.
При їх вирішенні суди повинні виходити з положень ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження», статей 35, 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» і відповідних міжнародних договорів України, що передбачають порядок визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів, і враховувати, що згідно зі ст. 9 Конституції України міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, входять до національного законодавства України та відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» такі договори застосовуються в Україні в порядку, передбаченому для норм цього законодавства.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею ІІІ Конвенції про визнання та приведення до виконання іноземних арбітражних рішень, прийнятої 10 червня 1958 року в м. Нью-Йорку, ратифікованої Україною 10 жовтня 1960 року, яка набрала чинності для України 08 січня 1961 року (далі - Нью-Йоркська конвенція), передбачено, що кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення обов'язковими та приводить їх до виконання відповідно до процесуальних норм тієї території, де запитується визнання та приведення до виконання цих рішень, на умовах, викладених у цій Конвенції.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та ст. 36 вказаного Закону.
У Нью-Йоркській конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, передбачено вичерпний, що не підлягає розширеному тлумаченню, перелік підстав, за яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення.
Цей перелік міститься у ст. 5 Нью-Йоркської конвенції, а також вони перелічені у ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та у ст. 468 ЦПК України.
Так, відповідно до п. d) ч. 1 ст. 5 Нью-Йоркської Конвенції у визнанні та виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено лише на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, який розглядає клопотання про визнання і виконання, доказ того, що склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами, або за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж.
Згідно ст. 468 ЦПК України клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено: 1) якщо рішення іноземного суду за законодавством держави, на території якої воно постановлено, не набрало законної сили; 2) якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи; 3) якщо рішення ухвалене у справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України; 4) якщо раніше ухвалене рішення суду України у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що набрало законної сили, або якщо у провадженні суду України є справа у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, яка порушена до часу відкриття провадження у справі в іноземному суді; 5) якщо пропущено встановлений міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цим Кодексом строк пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні; 6) якщо предмет спору за законами України не підлягає судовому розгляду; 7) якщо виконання рішення загрожувало б інтересам України; 8) якщо раніше в Україні було визнано та надано дозвіл на виконання рішення суду іноземної держави у спорі між тими самими сторонами, з того самого предмета і на тих самих підставах, що і рішення, що запитується до виконання; 9) в інших випадках, встановлених законами України.
Відповідно ч. 1 до ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що: одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.
Згідно аудиторського звіту про виконання аудитором узгоджених процедур від 05.04.2017 року, виконаного ТОВ «Січень-Аудит» на замовлення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», основними споживачами продукції, що виробляється підприємством є підприємства залізничного господарства та за обсягами споживання діяльність ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» орієнтована на споживачів - підприємства залізничного господарства Російської Федерації і країн Митного союзу. Чинниками, які впливають на фінансово-господарську діяльність підприємства є зниження показників виробництва до мінімально можливих та адміністрування органами по сертифікації Російської Федерації обсягів споживання і, як наслідок, усунення ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» від можливості вести господарську діяльність на ринку залізничних вантажних вагонів Російської Федерації та країн Митного союзу.
Тобто, за висновком вищезазначеного аудиторського звіту відмова основних споживачів - Російської Федерації, резидентів країн митного союзу, в зв'язку з політичною ситуацією в Україні (зміна курсу політико-економічного розвитку) стала однією із основних причин спаду виробництва власної продукції ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод». Підприємства України змушені були призупинити виробництво своєї продукції, так як її реалізація в найближчому майбутньому була не прогнозована.
За висновком аудитора у разі надання судом згоди на примусове виконання, в тому числі іноземного суду, вітчизняна галузь залізничного машинобудування зазнає неспівмірних втрат, аж до ліквідації майнового комплексу підприємства ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод». Окрім того, важкий фінансовий стан підприємства унеможливлює здійснювати погашення заборгованості з періодом виникнення 2014-2016 роки.
Дії по зупинці сертифікатів ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» через систему органів по сертифікації Російської Федерації, що мають наслідком зменшення обсягів виробництва і продажу продукції в сукупності із спробами Російських судових інстанцій покласти на підприємство відповідальність за збитки є проявами торговельно-економічної війни.
Відповідно до п. 3.1. ст. 3 Стратегії Національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України від 26 травня 2015 року № 287/2015, торговельно-економічна війна є актуальною загрозою національної безпеки України.
Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року № 129-VII затверджено звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
Від початку агресії Російська Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян, які стали заручниками терористів на окупованих територіях Донбасу та Кримського півострову.
Постановою від 21.04.2015 року № 337-VII Законодавчим органом України затверджено Заяву про відсіч збройної агресії Росії, згідно з якою силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є атаками збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «с», «d» та «q» статті 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.
У заяві Верховною Радою України зазначено, що вчинивши збройну агресію проти України, Російська Федерація грубо порушила свої зобов'язання, встановлені наступними міжнародними актами:
Статут ООН, відповідно до якого держави-члени повинні розв'язувати будь-які спори мирними засобами та утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування (частини 3 і 4 статті 2);
Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі, підписаний 1 серпня 1975 року, відповідно до якого її держави-учасники визнають непорушними кордони всіх держав у Європі та утримуються від будь-яких дій, спрямованих на захоплення частини або всієї території будь-якої держави-учасника (частина 1, розділ ІІІ);
Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, який зафіксував зобов'язання Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучених Штатів Америки:
-поважати незалежність і суверенітет та чинні кордони України;
-утримуватися від погрози силою чи застосування сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України;
-ніколи не використовувати жодну їхню зброю проти України, крім цілей самооборони або в будь-який інший спосіб згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй;
-договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікований обома сторонами 14 січня 1998 року, згідно з яким Україна та Російська Федерація відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність кордонів, що існують між ними (стаття 2).
У пункті 3 заяви Верховної Ради України до наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України віднесено шкоду, яку заподіяла Російська Федерація внаслідок незаконної анексії та агресії, що також полягає у не отриманих Україною та українськими підприємствами прибутках. Про економічний тиск на ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» та зниження його прибутків через рішення системи органів та сертифікації Російської Федерації свідчить листування та звіт аудитора , які містяться в матеріалах справи.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що надання дозволу на виконання рішення Арбітражного суду Забайкальського краю від 08 грудня 2017 року по справі №А78 - 7517/2017 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь Відкритого акціонерного товариства «Російські залізниці» коштів у розмірі 44 790 рублів, 44 коп. яке використовується Російської Федерацією як засіб торговельно-економічної війни порушує публічний порядок та суперечить інтересам України, викладеним у стратегії національної безпеки, що затверджена рішенням РНБО, введеним в дію Указом Президента України № 287/2015 від 26 травня 2015 року, що підпадає під положення п. 7 ч. 2 ст. 468 ЦПК України в задоволенні клопотання Забайкальського територіального центру фірмового транспортного обслуговування Центру фірмового транспортного обслуговування філіалу ВАТ «РЖД» про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення Арбітражного суду Забайкальського краю від 08 грудня 2017 року по справі №А78 - 7517/2017 слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 467, 468 ЦПК України, суд, -
постановив:
В задоволенні клопотання Забайкальського територіального центру фірмового транспортного обслуговування Центру фірмового транспортного обслуговування філіалу ВАТ «РЖД» про визнання та надання дозволу на виконання на території України рішення Арбітражного суду Забайкальського краю від 08 грудня 2017 року по справі №А78 -7517/2017 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» на користь Відкритого акціонерного товариства «Російські залізниці» збитків у розмірі 44 790 рублів 44 копійки та 2 000 рублів 00 копійок державного мита - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області, яка подається протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повна ухвала суду складена 12 серпня 2019 року.
Суддя: І.І.Дядечко