12 серпня 2019 р. Справа № 120/2004/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в письмовому провадженні) у м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області, Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
21.06.2019 позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 , а позивачка ОСОБА_4 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (відповідач 1) та Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області (відповідач 2), в якому просять:
- визнати протиправними дії відповідача 2 щодо не оформлення паспорта неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки, що передбачено Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача 1 організувати роботу з оформлення та видачі, а відповідача 2 - оформити та видати бланк паспорта громадянина України неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у формі паспортної книжечки, з проставленою відміткою місця проживання і без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних;
- зобов'язати відповідачів вести паспортний облік щодо неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_5 за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та місцем реєстрації без використання цифрового ідентифікатора особи (в тому числі за серією та номером паспорту), без внесення інформації про них до Єдиного Демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі персональних даних.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачі звернулись до відповідача 2 щодо оформлення їхнім неповнолітнім дітям паспортів громадянина України у формі паспортної книжки на підставі Закону України «Про громадянство України» та Постанови Верховної Ради від 26.06.1992 № 2503-ХІІ «Про затвердження Положення про паспорт громадянина України». Однак відповідач 2 повідомив, що паспорт зразка 1994 року у вигляді книжечки вже не видається та запропонував позивачам отримати паспорт у вигляді ID-картки. Позивачі відмовились від отримання паспорта у вигляді ID-картки, а тому 28.05.2019 звернулись із заявою до начальника Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про прийняття заяв щодо видачі їхнім дітям паспорта у формі паспортної книжечки, оформлення та видачу паспорта у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. В заяві позивачі зазначили, що їхні вимоги ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі від 19.09.2018 за № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18). Крім того, в заяві позивачі просили відповідача 2 видати їм бланк паспорта громадянина України з проставленими відмітками реєстрації місця проживання та провести реєстрацію громадянства України, а саме внести спеціально уповноваженим на те органом записи про набуття особою громадянства України. Однак листами № Б-12/6/0521-19/0521/148-19 від 07.06.2019 відповідач 2 повідомив позивачів про те, що правові підстави для видачі їхнім дітям паспорта у формі паспортної книжечки відсутні.
Позивачі зазначають, що на сьогоднішній день продовжує діяти порядок щодо видачі паспорта старого зразка у вигляді книжечки та є чинним Закон України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ «Про громадянство України», який регулює підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішення питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Крім того, згідно з п. 2 Положення про паспорт № 2503-ХІІ паспорт громадянина України видається кожному громадянину України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Разом з тим, відповідно до п. 3 Положення бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Це, зокрема, підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, згідно з якою при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Таким чином, позивачі вважають, що оформлення паспорта старого взірця не порушує чинне законодавство України та не суперечить йому. Натомість законодавцем визначено два альтернативні варіанти оформлення документу, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянства України, а саме паспорт у вигляді паспортної книжечки або паспортна картка. Відтак позивачі просять суд врахувати право їхніх дітей на отримання паспорта старого (паперового) зразка, форма якого є діючою, без використання цифрового ідентифікатора та автоматизованої обробки персональних даних.
Ухвалою суду від 26.06.2019 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та відповідно до ст. 263 КАС України вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачам встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
26.07.2019 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. При цьому відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належать розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Згідно із ст. 20 вказаного Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивченні, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Відтак, враховуючи зазначені норми, відповідач розглянув заяви-звернення позивачів, за результатами яких надіслав листи-відповіді, якими роз'яснив порядок оформлення громадянства України. Отже, на думку відповідача, в рамках спірних правовідносин вимоги законодавства про звернення громадян були дотримані в повному обсязі.
Крім того, відповідач зазначає, що правовідносини щодо порядку видачі паспорта громадянина України регулюється Законом України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 за № 784 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації». Положенням абз. 3 ч. 1 ст. 4 Закону України № 5492-VI визначено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України. В цьому зв'язку відповідач зауважує, що заяву позивачів було розглянуто, порядок оформлення громадянства України та отримання паспорта громадянина України позивачам роз'яснено, а тому їх права не порушено.
Також відповідач зазначає, що паспорт громадянина України у формі ID-картки є необхідним документом для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою та інших дій. Водночас Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України» встановлено форму надання документів для отримання паспорта громадянина України. Відтак відповідач вважає, що лист-відповідь позивачам не є рішенням суб'єкта владних повноважень відповідно до положень КАС України. До того ж Законом України «Про адміністративні послуги» не передбачено надання послуги, а саме паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до вимог Положення про паспорт № 2503-ХІІ, адже цей нормативно-правовий акт прийнято на виконання вимог ст. 5 Закону України від 08.10.1991 № 1636-ХІІ «Про громадянство», який втратив чинність на підставі Закону України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ. Відповідач зазначає, що концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15.02.2006 за № 90, положення якої визначають адміністративну послугу як результат здійснення владних повноважень уповноваженим суб'єктом, що відповідно до закону забезпечує юридичне оформлення умов реалізації фізичними особами, юридичними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою про надання послуги, які позивачі в інтересах своїх неповнолітніх дітей не подавали. Водночас позивачами подано заяву відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
На думку відповідача, рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) не може бути підставою для обміну/видачі паспорта громадянина України зразка, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, оскільки є індивідуальним актом та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи, а саме позивача у зразковій справі.
Крім того, відповідач вказує на те, що видача документу, що посвідчує особу, незалежно від його вигляду - книжка чи карта, що містить безконтактний електронний носій, неможлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорта підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних», оформлені засобами Єдиного державного демографічного реєстру документи забезпечують більш надійний ступінь захисту від втручання, пошкодження чи втрати інформації у порівняні з документами на паперових носіях.
Таким чином, відповідач вважає, що діяв на підставі та в спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
01.08.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивачі просять відхилити заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву. Наголошують на тому, що під час особистого звернення позивачів та їх дітей до відповідача 2, їм було відмовлено у вчиненні будь-яких дій щодо видачі паспорта неповнолітнім у формі паспортної книжечки. Крім того, позивачі зазначають, що на письмове звернення з приводу оформлення та видачі паперового паспорта відповідач 2 надав письмову відповідь, якою відмовив у цьому, посилаючись на відсутність чинних форм заяви, процедури видачі, порядку дій працівників ДМС та бланків паспортів у формі паспортної книжечки. Також позивачі вказують на те, що рішення Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі не є індивідуальним правовим актом, а правовою позицією Верховного Суду зі спірного питання та підлягає застосуванню у відповідних типових справах. При вирішенні справи позивачі просять суд врахувати подані ними письмові докази на підтримку заявлених позовних вимог.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.
Встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 11.03.2003. Також судом встановлено, що позивачка ОСОБА_4 є матір'ю неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 05.06.2003 серії НОМЕР_2 .
28.05.2019 позивачі в інтересах своїх неповнолітніх дітей звернулись до начальника Калинівського районного сектору Державної міграційної служби України у Вінницькій області із заявою про оформлення та видачу їхнім дітям паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. В заяві позивачі зазначили, що отримання пластикової картки типу ID є правом, а не обов'язком громадянина. Водночас форма паспорта у вигляді паспортної книжечки не скасована та є діючою. Крім того, у заяві позивачі зазначили, що категорично відмовляються від присвоєння будь-яких ідентифікаторів особистості. Повідомили, що будь-які цифрові ідентифікатори їх особистості, що містяться у реєстрах та/або автоматизованих інформаційних системах, розміщені там без їх згоди, підлягають знищенню як недостовірна інформація. Також у заяві позивачі просили вести паспортний облік щодо їхніх неповнолітніх дітей за раніше встановленими формами виключно за іменем, прізвищем, по батькові, а при необхідності використовувати інформацію про них з обмеженого переліку, а саме: місця фактичного проживання, року народження, місця роботи/навчання/служби без внесення інформації про них до Державного демографічного реєстру, будь-яких баз даних і реєстрів, без їх обробки.
Обставини справи також вказують на те, що перед цим позивачі та їхні діти особисто звертались до посадових осіб відповідача 2 з приводу оформлення та видачі паспорта у формі книжечки, однак отримали усну відмову.
Листами № Б-12/6/0521-19/0521/148-19 від 07.06.2019 відповідач 2 повідомив позивачів про те, що Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ від 13.04.2012 № 320, який встановлював зразки печаток, штампів і бланків документів, які застосовувались для виконання Положення про паспорт громадянина України, втратив чинність на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ № 161 від 01.03.2018, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.03.2018 за № 352/31804. Крім того, відповідач 2 повідомив, що на сьогодні відсутні затверджені у встановленому порядку: форма заяви, що подається для одержання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки; порядок реєстрації такої заяви; порядок оформлення паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжки; порядок дій працівників уповноважених органів під час приймання документів, перевірки поданих документів, перевірки та підтвердження тотожності особи, яка подає заяву та особи, зображеної на фотокартці, заходи з ідентифікації; форма бланку паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Також у листах відповідач зазначив, що відповідно до ч. 1-5 ст. 21 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Водночас паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, його оформлення здійснюється розпорядником Реєстру, а прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими п. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону. Відповідач повідомив позивачів, що згідно з Законом № 5492-VI обов'язок щодо отримання паспорта громадянина України покладається саме на громадян України, а тому не може розцінюватись як право людини обирати на свій розсуд, яким документом вона може посвідчити свою особу та підтвердити громадянство України.
Позивачі вважають, що відповідачі порушили права їхніх неповнолітніх дітей на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, а тому за захистом таких прав звертаються до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає, що 19.09.2018 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18) за позовом фізичної особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Вказаною постановою визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі позивачу (фізичній особі) паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати позивачу (фізичній особі) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.
Згідно з пунктами 21, 22 частини першої статті 4 КАС України:
типові адміністративні справи - це адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги;
зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
В силу вимог ч. 10 ст. 290 КАС України в рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: а) ознаки типових справ; б) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; в) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
На виконання зазначених вимог у постанові від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду навела такі ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорта у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Крім того, у вказаному рішенні Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що висновки у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Таким чином, обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору між сторонами та заявлені позовні вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Правило подібного змісту містить також частина шоста статті 13 Закону № 1402-VIII, відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Крім того, згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Отже, в силу вимог чинного законодавства обов'язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, тим паче за результатами розгляду зразкових справ.
При цьому необхідно зважати на те, що згідно з п. 1 ч. 5 ст. 291 КАС України рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку, зокрема, якщо суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи.
В цьому контексті суд зазначає, що завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумереску проти Румунії» (Judgment in the case of Brumarescu v. Romania) принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права. Для того, щоб судове тлумачення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод необхідно, щоб судові рішення були розумно передбачуваними.
Єдність судової практики є запорукою довіри громадян до судової влади, якщо суди у одних і тих самих правовідносини застосовуватимуть одні і ті самі норми законодавства, не інтерпретуючи їх на власний розсуд. Завдяки забезпеченню єдності судової практики реалізується конституційний принцип рівності всіх громадян перед законом і судом, гарантуватиметься стабільність правопорядку, об'єктивність та прогнозованість правосуддя.
Отже, беручи до уваги суб'єктний склад учасників цієї справи, зміст позовних вимог та підстави позову, зокрема те, що позивачі за своїми переконаннями відмовляються від обробки персональних даних та просять видати їм паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ, враховуючи правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, а тому визнається судом типовою справою.
Відтак при вирішенні цієї типової справи суд, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242, ч. 3 ст. 291 КАС України, враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17.
Так, вирішуючи зазначену зразкову справу, Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних відмова територіальних органів ДМС України у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, є протиправною.
Судом встановлено, що позивачі усно та письмово звертались до Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області з приводу оформлення їхнім неповнолітнім дітям паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, однак у цьому їм було відмовлено.
Зокрема, зміст заяв позивачів від 28.05.2019 щодо видачі таких паспортів та на відповідей на такі листи відповідача 2 за №№ Б-12/6/0521-19/0521/148-19 від 07.06.2019 вказує на те, що позивачам відмовлено у видачі їхнім неповнолітнім дітям паспорта громадянина України у формі книжечки.
Крім того, факт відмови додатково підтверджується відзивом на позовну заяву, з якого видно, що відповідачі заперечують можливість оформлення та видачі позивачам паспорта відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Поряд з цим, суд ще раз наголошує на тому, що право особи на отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, а не у вигляді ID-картки, підтверджене постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.
Водночас висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, не лише повинні враховуватись судами нижчих інстанцій, але є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Про це безпосередньо зазначено у ч. 5 ст. 13 Закон № 1402-VIII.
З огляду на викладене та беручи до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 806/3265/17, суд визнає протиправними дії відповідача, що полягають у відмові неповнолітнім дітям позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав вказаних осіб, суд також враховує вищезазначене рішення суду касаційної інстанції.
Так, у відповідній зразковій справі позивач просив суд визнати протиправною відмову Відділу УДМС у видачі йому паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, та зобов'язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до цього Положення, без передачі будь-яких даних про позивача до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Водночас за результатами розгляду справи Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов'язання територіального органу УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-XII.
Відтак суд не вбачає підстав для прийняття іншого рішення у цій справі.
Поряд з цим, враховуючи те, що відповідач 2 не має статусу юридичної особи, з метою забезпечення виконання судового рішення у разі набрання ним законної сили, суд доходить висновку про необхідність покладення обов'язку з видачі неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_5 паспорта України у формі паспортної книжечки на Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області.
При цьому не підлягають задоволенню як безпідставні та передчасні позовні вимоги про зобов'язання відповідачів видати паспорт з проставленою відміткою місця проживання і без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних, вести паспортний облік за раніше встановленими формами (за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації), без використання будь-якого цифрового ідентифікатора особи (у тому числі за серією та номером паспорта), без внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру чи будь-яких баз даних і реєстрів та без автоматизованої обробки та передачі його персональних даних.
Суд зазначає, що порядок видачі паспорта у формі паспортної книжечки, інформація, що вноситься до паспорта, порядок її внесення визначаються Положенням про паспорт № 2503-XII і суд своїм рішенням не може встановлювати щось інше, ніж те, що передбачено цим Положенням. Крім того, оскільки процедура ведення паспортного обліку ще не відбулась, вимоги позивачів до вчинення відповідачами дій у майбутньому, не відповідатиме завданню адміністративного судочинства, яке полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, а не у захисті можливого порушення такого права в майбутньому. Також суд враховує, що при видачі паспорта у формі, визначеній Положенням № 2503-ХІІ, не передбачено внесення даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру, що додатково вказує на безпідставність позовних вимог в цій частині.
Зазначені висновки суду також підтверджуються постановою Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки суд касаційної інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог про зобов'язання органів ДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки без передачі будь-яких даних про неї до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номера запису в Реєстрі та без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а також у подальшому здійснювати паспортний облік позивача згідно з Положенням про паспорт № 2503-XII виключно за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та місцем реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позову, а саме в частині визнання протиправними дій територіального органу ДМС України щодо відмови в оформленні неповнолітнім дітям позивачів паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки та зобов'язання відповідного державного органу оформити та видати вказаним особам такий паспорт у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. В решті позовних вимог належить відмовити.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, про що у позовній заяві просять позивачі, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (ч. 3 ст. 14 КАС України).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
З огляду на викладене та виходячи з принципу обов'язковості судових рішень суд доходить висновку, що обставини цієї справи не вказують на необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі.
Поряд з цим, суд роз'яснює позивачам, що відповідно до ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Оскільки позивачі звільнені від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295, 382 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної у Вінницькій області щодо відмови у видачі неповнолітнім ОСОБА_3 та ОСОБА_5 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області в особі Калинівського районного відділу Управління Державної міграційної у Вінницькій області оформити та видати неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивачі: ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_5
2) відповідач 1: Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37836770, місцезнаходження: вул. Пирогова, 4, м. Вінниця, 21050);
3) відповідач 2: Калинівський районний відділ Управління Державної міграційної служби у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. В. Нестерука, 64, м. Калинівка, Вінницька область, 22400)
Повне судове рішення складено та підписано суддею 12.08.2019.
Суддя Сало Павло Ігорович