01 серпня 2019 року м. Житомир справа №240/8065/19
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Попової О. Г.,
секретар судового засідання Бойко Т.О.,
за участю:
представника позивача Хоптюка В. С . ,
представника відповідача Петрушевської О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України до Житомирської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась Новоград-Волинська квартирно-експлуатаційна частина району Міністерства оборони України з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Житомирської обласної державної адміністрації щодо розгляду звернення Новоград-Волинської КЕЧ району від 05 квітня 2019 року за № 775 про надання дозволу па розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки Міністерству оброни України в особі Новоград-Волинської КЕЧ району для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району (поза межами населеного пункту), орієнтованою площею 1899,0200 га, викладені в листі Житомирської обласної державної адміністрації від 06 травня 2019 року № 2764/2-19/4;
- зобов'язати Житомирську обласну державну адміністрацію розглянути звернення Новоград-Волинської КЕЧ району від 05 квітня 2019 року за №775 про надання дозволу па розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки Міністерству оброни України в особі Новоград-Волинської КЕЧ району для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України на території Чижівської сільської ради Новоград-Волинського району (поза межами населеного пункту), орієнтованою площею 1899,0200 га.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернення позивача від 05 квітня 2019 року не було розглянуто у відповідності до вимог чинного законодавства, а за наслідками розгляду лише винесено лист інформаційного характеру.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із проведенням підготовчого засідання та викликом (повідомленням) учасників справи).
18 червня 2019 року до відділу документального забезпечення суду у строк та в порядку, визначеному статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого Житомирська обласна державна адміністрація позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Вказує, що заява позивача була розглянута у встановленому порядку та за результатами розгляду надано вичерпну відповідь, оформлену листом вих. №2764/2-19-4 від 06 травня 2019 року, а тому відповідач у межах спірних правовідносин діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (а.с. 26-30).
Підготовче засідання, призначене на 24 червня 2019 року о 10:00 було відкладено на 03 липня 2019 року о 10:00 у зв'язку із перебуванням головуючого судді у щорічній оплачуваній відпустці (а.с. 23).
25 червня 2019 року до відділу документального забезпечення суду надійшла заява представника Новоград-Волинської КЕЧ району Міністерства оборони України про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням представника позивача у відпустці (а.с. 41), у зв'язку із чим підготовче засідання, призначене на 03 липня 2019 року о 10:00, було відкладено на 18 липня 2019 року о 10:00 (а.с. 49).
В підготовчому засіданні, призначеному на 18 липня 2019 року о 10:00, судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 23 липня 2019 року о 12:00, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 18 липня 2019 року.
В судовому засіданні, призначеному на 23 липня 2019 року о 12:00, судом в порядку статті 243 КАС України без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні до 01 серпня 2019 року об 11:00 з метою надання сторонам часу для підготовки до участі в судових дебатах, що занесено секретарем судового засідання до протоколу судового засідання від 23 липня 2019 року.
В судове засідання, призначене на 01 серпня 2019 року об 11:00, прибули представник позивача та представник відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Положеннями частини третьої статті 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Позивач як у строк та в порядку, визначеному статтею 163 КАС України та встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, так і станом на 30 липня 2019 року правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.
У відповідності до положень частини третьої статті 243 КАС України та зважаючи на складність справи, складення рішення у повному обсязі може бути відкладено на строк до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Встановлено та не заперечується сторонами, що начальник Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України звертався до голови Житомирської обласної державної адміністрації із заявою вих. №775 від 05 квітня 2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Міністерства оборони України в особі Новоград-Волинської КЕЧ для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, в Новоград-Волинському районі на земельну ділянку на території Чижівської сільської ради, орієнтовною площею 1899,0200 га (а.с. 9).
Листом Житомирської обласної державної адміністрації вих. №2764/2-19-4 від 06 травня 2019 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою та запропоновано звернутися до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (а.с. 13 та зворот).
Не погоджуючись із наданою відмовою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 13 Основного Закону проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно із статтею 118 Основного Закону виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.
Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначено Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 09 квітня 1999 року №586-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №586-XIV).
Статтею 2 Закону №586-XIV визначено, що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; підготовку та виконання відповідних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; взаємодію з органами місцевого самоврядування; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Положеннями статті 6 Закону №586-XIV встановлено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Пунктом сьомим частини першої статті 13 Закону №586-XIV закріплено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.
Згідно з пунктами 7, 11 статті 21 Закону №586-XIV місцева державна адміністрація, зокрема: розпоряджається землями державної власності відповідно до закону, погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відповідно до пункту 4 статті 28 Закону №586-XIV для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації, зокрема, мають право: давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань.
Положеннями статті 41 Закону №586-XIV визначено, що голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.
Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (в редакції, чинній на момент винесення спірних розпоряджень, далі - Земельний кодекс України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Положеннями статті 17 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Положеннями статті 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частиною другою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з частиною п'ятою статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені статтею 122 Земельного кодексу України.
Так, положеннями статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.
Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідно до частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України врегульовано, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з частиною десятою статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Приписами частини десятої статті 118 Земельного кодексу України закріплено, що у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
У Рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (Беєлер проти Італії, Онер'їлдіз проти Туреччини, Megadat.com S.r.l. проти Молдови, Москаль проти Польщі).
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20 травня 2010 року, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії").
Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Відповідно до судової практики ЄСПЛ (Olsson v. Sweden (no. 1), 24 March 1988, Series A no. 130), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.
Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України вих. №775 від 05 квітня 2019 року (а.с. 9), відповідачем було надано відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлену листом Житомирської обласної державної адміністрації вих. №2764/2-19-4 від 06 травня 2019 року (а.с. 13 та зворот).
Суд критично ставиться до доводів відповідача в частині належного розгляду заяви та зазначає, що надсилання за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою листів рекомендаційного характеру із пропозиціями щодо усунення недоліків та повторного звернення до інших органів, без фактичного прийняття рішення за результатами розгляду звернення не є належним розглядом такої заяви.
Відповідачем були залишення поза увагою положення статей 6, 41 Закону №586-XIV, відповідно до яких голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження. Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що відповідно до контексту спірних правовідносин, порушення полягає саме у неналежному розгляді звернення Новоград-Волинської КЕЧ району Міністерства оборони України від 05 квітня 2019 року за №775 шляхом винесення листа Житомирської обласної державної адміністрації вих. №2764/2-19-4 від 06 травня 2019 року, а не у діях Житомирської обласної державної адміністрації щодо розгляду звернення, як то зазначає позивач у прохальній частині позовної заяви.
Враховуючи вищевикладене та керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 9, частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Житомирської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України від 05 квітня 2019 року за №775 шляхом винесення листа Житомирської обласної державної адміністрації вих. №2764/2-19-4 від 06 травня 2019 року.
Суд також критично ставиться до зазначеної відповідачем обумовленої юридичної природи дискреційних повноважень та зазначає, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16 червня 2015 року у справі №К/800/6863/15, від 29 листопада 2016 року у справі №К/800/17306/16, від 29 вересня 2016 року у справі №К/800/17393/16, від 17 грудня 2015 року №К/800/32134/15).
Також поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Так, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2015 року у справі №К/31204/15). Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі Житомирська обласна державна адміністрація не наділена повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, затвердити надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, або ні, самочинно обирати форму оформлення вказаного рішення. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин, а тому повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Вказана правова позиція щодо дискреційних повноважень суб'єктів владних повноважень узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року №К/9901/4844/18 та постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №806/1316/18 (адміністративне провадження №К/9901/58147/1).
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" ЄСПЛ зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Так, у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ЄСПЛ вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 липня 2008 року у справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Держава несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі №815/1048/16 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Враховуючи наявність порушеного права та необхідність застосування судом ефективного механізму для його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Житомирську обласну державну адміністрацію належним чином розглянути звернення Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України від 05 квітня 2019 року за №775 та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення у відповідності до вимог чинного законодавства та з урахуванням встановлених обставин справи.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Позиція суду щодо застосування ефективного механізму захисту порушеного права також узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31 січня 2019 року у справі №815/2488/17 (адміністративне провадження №К/9901/2409/18).
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність дій Житомирської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України від 05 квітня 2019 року за №775 шляхом винесення листа Житомирської обласної державної адміністрації вих. №2764/2-19-4 від 06 травня 2019 року, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Адміністративний позов Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України (вул. Волі, 39, м. Новоград-Волинський, Житомирська область, 11706. РНОКПП/ЄДРПОУ: 07760151) до Житомирської обласної державної адміністрації (майдан С.П. Корольова, 1, м. Житомир, 10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13576948) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Житомирської обласної державної адміністрації щодо неналежного розгляду звернення Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України від 05 квітня 2019 року за №775 шляхом винесення листа Житомирської обласної державної адміністрації вих. №2764/2-19-4 від 06 травня 2019 року.
Зобов'язати Житомирську обласну державну адміністрацію належним чином розглянути звернення Новоград-Волинської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України від 05 квітня 2019 року за №775 та за результатами розгляду прийняти відповідне рішення у відповідності до вимог чинного законодавства та з урахуванням встановлених обставин справи.
У решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду складено у повному обсязі: 12 серпня 2019 року.
Головуючий суддя О.Г. Попова