12 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 905/2986/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О, Могил С. К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
на ухвалу Господарського суду Донецької області від 18.02.2019 (суддя Сковородіна О. М.)
і постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 (головуючий - Слободін М. М., судді Сіверін В. І., Терещенко О. І.)
за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"
на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
у справі № 905/2986/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Четвертий лізинговий фонд"
до Державного підприємства "Торезантрацит"
про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу
Короткий зміст позовних вимог
1. Рішенням господарського суду Донецької області від 15.11.2016 у справі № 905/2986/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (далі - позивач, ТОВ "Український лізинговий фонд"), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Четвертий лізинговий фонд", до Державного підприємства "Торезантрацит" (далі - відповідач, ДП "Торезантрацит") про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу від 16.05.2013 №Ш-04/ФЛ (далі - договір) в розмірі 219 019 068,12 грн задоволено у повному обсязі.
2. 02.12.2016 на виконання рішення господарського суду Донецької області від 15.11.2016 виданий відповідний наказ (далі - наказ від 02.12.2016).
3. 07.02.2019 від ТОВ "Український лізинговий фонд" надійшла скарга б/н від 04.02.2019 на бездіяльність державного виконавця, в якій позивач просив:
- визнати незаконною бездіяльності начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, - документів та відомостей, що необхідні для перерахування ТОВ "Український лізинговий фонд" коштів відповідно до наказу від 02.12.2016;
- зобов'язати начальнику відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування ТОВ "Український лізинговий фонд" коштів відповідно до наказу від 02.12.2016;
- зобов'язати начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання положень частини першої статті 345 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) повідомити суд і ТОВ "Український лізинговий фонд" про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду даної скарги не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
4. В обґрунтування скарги позивач посилається на бездіяльність державного виконавця щодо не подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування ТОВ "Український лізинговий фонд" коштів відповідно до наказу від 02.12.2016 на підставі норм частини другої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
5. Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.02.2019 скаргу ТОВ "Український лізинговий фонд" на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено у повному обсязі.
Ухвала суду першої інстанції аргументована тим, що аналіз змісту частин другої та третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" дозволяє дійти висновку про те, що встановлення державним виконавцем факту неможливості виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження" через обмеження встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вуглеводних підприємств" і сплив шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
6. Постановою Східного апеляційного господарського від 15.04.2019 ухвалу суду першої інстанції скасовано в частині задоволення вимог про зобов'язання начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання положень частини першої статті 345 ГПК України повідомити суд і ТОВ "Український лізинговий фонд" про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду даної скарги не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня її одержання. В цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні скарги. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
7. Апеляційний господарський суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для виконання рішення суду у цій справі на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
8. Щодо вимоги про зобов'язання начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на виконання положень частини першої статті 345 ГПК України повідомити суд і ТОВ "Український лізинговий фонд" про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду даної скарги не пізніше, ніж у десятиденний строк з дня її одержання, апеляційний господарський суд зазначив, що вона є такою, що не підлягає задоволенню, оскільки цей обов'язок встановлено законом, а саме положеннями статті 345 ГПК України, тому не потребує додаткового встановлення судовим рішенням.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - скаржник, Департамент ДВС) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду в частині задоволення вимог скарги і ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі, прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги ТОВ "Український лізинговий фонд" відмовити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
10. Скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутні документи і відомості, які б вказували на наявність підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".
11. Скаржник зазначає, що відшкодування заборгованості за рахунок бюджетних коштів є передчасним, оскільки на даний час у державного виконавця немає можливості пересвідчитися у відсутності у боржника майна та коштів, на які можливо звернути стягнення.
12. Також, скаржник посилається на судову практику, зокрема, постанови Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 913/1147/16, від 03.04.2018 у справі № 913/2218/13, від 18.09.2018 у справі № 905/526/13-г і окрему думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В. Я. у справі № 905/3773/14-908/5138/14.
Позиція позивача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
13. Позивач подав відзив, в якому не погоджується з доводами касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
14. Позивач зазначає, що факт невиконання рішення суду понад шість місяців з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, шляхом звернення начальника ДВС до Казначейства.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. У провадженні головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О. В. перебуває виконавче провадження № 54866683 з примусового виконання наказу від 02.12.2016 про стягнення з ДП "Торезантрацит" на користь ТОВ "Український лізинговий фонд" заборгованості за договором фінансового лізингу від 16.05.2013 № Ш-04/ФЛ в розмірі 219 019 068,12 грн, судовий збір в розмірі 206 700,00 грн.
16. 10.10.2017 державним виконавцем відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу від 02.12.2016.
17. 13.09.2018 головним державним виконавцем відділу винесена постанова про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", відповідно до якої тимчасово, до 01 січня 2019 року підлягали зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
18. 16.01.2019 постановою державного виконавця вчинення виконавчих дій поновлено.
19. 13.02.2019 вчинення виконавчих дій зупинено, про що винесена відповідна постанова, з підстав набуття чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо створення умов для забезпечення державної політики у вугільній галузі", яким продовжено заходи по відновленню платоспроможності державних вугледобувних підприємств до 01.01.2022.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
20. Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.
21. При цьому держава Україна на своїй території повинна забезпечити реалізацію всіх прав, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі й права на справедливий суд.
22. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
23. Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у зазначеній статті 1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011 у справі "Агрокомплекс проти України").
24. У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
25. Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.
26. У справі "Фуклев проти України" (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.
27. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
28. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
29. Із моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.
30. Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за приписами частини першої якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
31. У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").
32. Разом з тим, частиною третьою статті 4 вказаного Закону передбачено, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті (тобто до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.
33. Водночас, 24.05.2017 набрав чинності Закон України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" положеннями статті 1 якого (з урахуванням змін внесених Законом України від 18 грудня 2018 року N 2658-VIII) передбачається, що тимчасово, до 1 січня 2022 року, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
34. Наведене свідчить, що стягувач через законодавчі обмеження не має можливості домогтися виконання рішення у порядку, який встановлений Законом України "Про виконавче провадження". У цьому випадку таке виконання можливе лише на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
35. Крім того, надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження", але й відповідно до пункту 9 частини першої статті 34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.
36. Таке тимчасове зупинення державою лише захищає саме боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов'язків самої держави перед стягувачем - особою приватного права, які (обов'язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями.
37. У даній ситуації слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна, як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети - виконання судового рішення, як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції.
38. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14 і колегія суддів не вважає за необхідне відступити від нього.
39. Встановивши, що стягувач, з огляду на обмеження встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" не має можливості домогтися виконання судового рішення і наказ від 02.12.2016 не виконується більше ніж шість місяців з моменту відкриття виконавчого провадження, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що виконання рішення Господарського суду Донецької області від 15.11.2016 у справі №905/2986/16 слід здійснювати у порядку, який встановлений Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
40. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, викладені у пункті 10 постанови, з огляду на таке.
41. Відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
42. Частина друга статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачає, що виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі якщо дане рішення не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
43. Ніяких інших умов для застосування, в т.ч. визначених частиною третьою статті 4 вказаного Закону, крім спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, вказана частина друга статті 4 Закону не вимагає та не передбачає.
44. Тобто, частина друга статті 4 Закону підлягає застосуванню саме після спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
45. Разом з тим, частина третя статті 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій), керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.
46. Підстави, передбачені пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", свідчать про неможливість виконання судового рішення, в зв'язку з чим положення частини третьої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" вимагають не чекати спливу вищевказаного шестимісячного строку, оскільки це не має сенсу, рішення все одно не буде виконане, а протягом десяти днів з дня встановлення факту наявності однієї з таких підстав одразу передавати виконавчий документ на виконання до органів державної виконавчої служби, тобто, дана норма направлена на прискорення зміни процедури виконання та отримання реального результату стягувачем, а не на їх сповільнення.
47. Зазначене свідчить, що підстави, передбачені частиною другою і частиною третьою статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" є окремими та самостійними підставами для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, а саме:
- частина друга статті 4 зазначеного Закону передбачає нічим необумовлений перехід до цієї процедури лише по факту спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто, після закінчення цього строку;
- частина третя статті 4 вказаного Закону передбачає, що в разі встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, передбачених пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій) керівник органу ДВС протягом десяти днів з дня встановлення такого факту, але не пізніше, тобто, до, а не після, спливу шестимісячного строку з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, переходить до вказаної процедури.
48. Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.03.2018 у справі № 908/2671/13.
49. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 19.03.2019 у справі № 13/156-10 дійшов висновку, що покладення можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов'язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно з пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" суперечить частині другій статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яка не обмежується приписами частини третьої статті 4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення, не сприяє своєчасному виконанню судового рішення, а навпаки, відтерміновує таке виконання на невизначений час, що очевидно не відповідає практиці Європейського суду з прав людини та меті відповідного національного законодавства..
50. Таке "узалежнення" суперечило би положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини відносно можливості втручання держави в право "мирного володіння" виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п. 45 рішення "Жовнер проти України", повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу шести місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо до боржника.
51. Колегія суддів не вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 19.03.2019 у справі № 13/156-10.
52. Враховуючи дату відкриття виконавчого провадження (10.10.2017) суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що починаючи з 11.04.2018 державний виконавець повинен був здійснити заходи, спрямовані на виконання рішення за рахунок коштів бюджету, що в свою чергу свідчить про бездіяльність державного виконавця.
53. Вказаним також спростовуються доводи скаржника, викладені в пункті 11 цієї постанови.
54. Таким чином, враховуючи, що факт невиконання рішення суду з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження є самостійною і безумовною підставою для переходу до процедури виконання рішення за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, колегія суддів погоджується з доводами позивача, викладеними у пункті 14 цієї постанови, а також з висновками судів про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність державного виконавця.
55. Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 913/1147/16, з огляду на те, що в цій постанові не досліджувалося питання наявності обставин для виконання рішення суду на підставі частини другої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
56. Щодо посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 03.04.2018 у справі № 913/2218/13, від 18.09.2018 у справі № 905/526/13-г, щодо відсутності підстав для виконання рішення суду на підставі норм статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з огляду на наявність підстав для зупинення виконавчого провадження на підставі норм Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств", то вони колегією суддів не приймаються з огляду на наявність правових висновків щодо того, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції, викладених у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 905/3773/14-908/5138/14, від 19.03.2019 у справі № 13/156-10, які прийняті хронологічно пізніше ніж постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на які посилається скаржник.
57. Окрім того, така позиція скаржника суперечить практиці Великої Палати Верховного Суду, яка згідно з пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
58. Так у постанові від 29.05.2019 у справі № 908/85/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обов'язок керівника органу ДВС подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, навіть з огляду на наявність мораторію на примусову реалізацію майна державного підприємства.
59. Щодо посилань скаржника на окрему думку судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Погребняка В. Я. у справі № 905/3773/14-908/5138/14, то вони колегією суддів відхиляються, оскільки відповідно до норм процесуального закону окрема думка не є обов'язковою для застосування.
60. Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду, викладеному у пункті 8 цієї постанови, з огляду на повноваження суду при розгляді скарг на дії державного виконавця визначені частиною другою статті 343 ГПК України, а також відсутністю необхідності зобов'язати державного виконавця виконати обов'язок, покладений на нього статтею 345 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
61. Відповідно до частини третьої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
62. Згідно з частиною першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
63. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
64. Звертаючись із касаційною скаргою, Департамент ДВС не спростував висновків попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення скарги на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі № 905/2986/16 та не довів порушення судами норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.
65. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Департаменту ДВС залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 - без змін.
Розподіл судових витрат
66. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2019 у справі № 905/2986/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил