ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.08.2019Справа № 910/7194/19
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"
(87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
(03680, м. Київ, вул. Тверська, 5)
про стягнення 66 551 грн. 46 коп.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 66 551 грн. 46 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України не забезпечив збереження вантажу під час перевезення, у зв'язку з чим вагони № 55482749 та 56345176 з вантажем (кокс доменний), прибули з недостачею на загальну суму 66 551 грн. 46 коп..
Виходячи з положень ч. 1 ст. 247 ГПК України суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження у зв'язку з її малозначністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
27.06.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив повністю, з тих підстав, що позивачем не надано належних доказів на обґрунтування позову. Зокрема посилався на те, що комерційний акт, який наявний в справі складено з порушенням п. 10 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002.
05.07.2019 позивачем через відділ діловодства суду подана відповідь на відзив.
05.07.2019 позивачем через відділ діловодства суду подано клопотання про витребування додаткових доказів, а саме акти загальної форми № 10262 від 06.02.2019 та № 10267 від 06.02.2019 станції Волнаваха Донецької залізниці у відповідача.
Розглянувши заявлене позивачем клопотання суд відзначає наступне.
За приписами ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Частинами 2, 3 ст.81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Наразі, судом також враховано, що ч.4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Слід зауважити, що у Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість.
Дослідивши подані матеріали, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про витребування додаткових доказів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
На підставі Договору № 245/108/16 Сб від 01.02.2016 (надалі - договір), укладеного між позивачем, як покупцем, та ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод", як постачальником, останнім було здійснено поставку коксової продукції позивачу залізничним транспортом на підставі укладеного між позивачем та відповідачем, як перевізником, договору №00039/ЦТЛ-2018 від 14.02.2018, оформленої за залізничною накладною № 48194500 від 05.02.2019.
07.02.2019 на станції Волнаваха Донецької залізниці був складений комерційний акт №485604/105 про недостачу вантажу в вагоні № 55482749 в кількості 2 000 кг., про що в залізничній накладній № 48194500 від 05.02.2019 зроблено відповідну відмітку про складання комерційного акту.
В комерційному акті №485604/105 від 07.02.2018 вказано, що за документом значиться: вантаж кокс доменний. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто - не вказано, тара з брусу - 23 000 кг, нетто - 42 550 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 63 550 кг, тара з брусу - 23 000 кг, нетто - 40 550 кг, що менше документа на 2 000 кг.
При комерційному огляді виявлено навантаження в вагоні №55482749 вище рівня бортів на 400-500мм, шапкоподібне. Вантаж маркований вапном по центру повздовжньою смугою шириною 400-500 мм вздовж вагону вапном. З лівого боку по ходу потягу над 1-2-3-4-5-6-7 люками є виїмка розміром 12 000 мм х 500-700 мм в глибину вагону, що відповідає попутному акту загальної форми № 10262 від 06.02.2019 станції Волноваха Донецької залізниці. В районі виїмки маркування порушено. Вагон прибув у технічному стані справний, просипання вантажу немає.
07.02.2019 на підставі попутного акту загальної форми №10267 від 06.02.2019 станції Волноваха Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагоні № 56345176 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу, з вагою, що зазначена у накладній № 48194500 від 05.02.2019, та складено комерційний акт, який свідчить про недостачу вантажу, про що в зазначеній накладній була зроблена відповідна відмітка.
В комерційному акті № 485604/106 від 07.02.2019 вказано, що за документом значиться: вантаж коксдомений. Вага визначена відправником на вагонних вагах: брутто - не вказано, тара з брусу - 24 000 кг, нетто - 46 400 кг. При переважуванні вага виявилась: брутто - 64 300 кг, тара з брусу - 24 000 кг, нетто - 40 300 кг, що менше документа на 6100 кг.
При комерційному огляді виявлено навантаження в вагоні вижче рівня бортів на 400-500 мм, шапкообразне. Вантаж маркований вапном по центру повздовжньою смугою шириною 400-500 мм. Над 1-2-3-4-5-6-7 люками є виїмка розміром 12 000 мм х ширину вагону х 500-800 мм в глибину вагону, що відповідає попутному акту загальної форми № 10267 від 06.02.19 станції Волноваха Донецької залізниці. В районі виїмки маркування порушено. Вагон прибув у технічному стані справний, просипання вантажу немає.
Згідно п. 2 Правил складання актів (затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002) комерційні акти складаються для засвідчення (крім іншого) обставин невідповідності маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах.
Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.
З пояснень позивача вбачається, що відповідач, як перевізник належним чином не виконав зобов'язань щодо збереження вантажу під час перевезення, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати позивачу вартість недостачі вантажу в 24 979 грн. 25 коп., заподіяні незбереженням прийнятого до перевезення вантажу у вагонах №55482749 та 56345176 згідно із залізничною накладною №48194500 від 05.02.2019 .
За таких обставин Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 66 551 грн. 46 коп. вартості недостачі вантажу, у зв'язку з його незбереженням під час перевезення.
За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Матеріалами справи підтверджується прийняття вантажу до перевезення Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник) від Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вантажовідправник) та здійснення його перевезення до станції призначення - «Маріуполь - Сортувальний».
За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Частиною 1 статті 110 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 (надалі - Статут залізниць України), передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
У статті 52 Статуту залізниць України передбачено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Відповідно до ч.1 ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу, відповідно до ч.3 ст. 909 ЦК України та ч. 2 ст. 307 ГК України, підтверджується складанням транспортної накладної.
Відповідно до статті 6 Статуту та п. 1.2 Правил оформлення перевізних документів (затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року) накладна - основний перевізний документ, встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна (залізнична) є обов'язковою двосторонньою письмовою Формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.
Згідно п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Як свідчить запис у залізничній накладній № 48194500 «кокс доменний (вологий) насипом; вантаж розміщено й закріплено згідно з п.1-4 глава 14 додатка 3 до СМГС». Відповідальний за розміщення та кріплення вантажу ОСОБА_1 Власний вагон. Вагон був прийнятий дорогою до перевезення без зауважень.
Як зазначає позивач, на шляху прямування даних вагонів №55482749 та 56345176 на станції «Валноваха» у вагонах була виявлена невідповідність фактичної маси вантажу з масою вантажу, яка зазначена вантажовідправником у накладній № 48194500 та комерційних актах №485604/105 та 485604/106 від 07.20.2019.
Згідно п. 2 Правил складання актів (затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002 року) комерційні акти складаються для засвідчення (крім іншого) обставин невідповідності маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.
Згідно з ч. 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Відповідно до ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Частинами 1, 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. (ст. ст. 113, 114 Статуту залізниць України).
За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Для застосування таких правових наслідків порушення зобов'язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За висновками суду, всупереч викладеним вище нормам закону, враховуючи обставини, встановлені у комерційних актах №485604/105 та 485604/106 від 07.20.2019 відповідачем не було спростовано надані позивачем докази та не доведено суду, що втрата вантажу сталася не з вини перевізника.
Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Пунктом "а" статті 114 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрачу чи недостачу вантажу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.
На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано копію рахунку-фактури №92409935 від 05.02.2019 та копію сертифікатів якості на партію №22140 та 26589, що прийняті судом у якості належних та допустимих доказів.
У пункті 2.7 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 зазначено, що згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України, 314 Господарського кодексу України і ст. ст. 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).
Суд відзначає, що при здійсненні розрахунку нестачі чорного металу, позивачем не враховано враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно з п. "г" ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.
Згідно з п. 27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м'ясо свіже; 2) 1,5 % маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі; 4) 0,5 % маси всіх інших вантажів.
Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються:
- від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці;
- від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.
У наведено розрахунку вартості недостачі прокату чорного металу, позивачем всупереч наведеним вище вимогам чинного законодавства не застосовано коефіцієнт норми природних втрат вантажу.
З урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи, що втраченим вантажем був прокат чорних металів, відповідачем у наведеному у відзиві контррозрахунку нестачі товару обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 0,5% від маси вантажу, зазначеної в перевізних документах при розрахунку збитків.
При цьому судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у Постанові Вищого господарського суду України від 03 квітня 2008 № 17/301, з якої вбачається, що юридичний аналіз наведеного правового положення свідчить про те, що у встановлений відсотковий показник входить не тільки природна втрата, а й граничне розходження у визначенні маси нетто (похибка вагів), а отже недостача маси вантажу, за які відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням такого граничного розходження.
Згідно ст. 115 Статуту залізниць України вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Таким чином, обґрунтованим розрахунком розміру позовних вимог суд вважає розрахунок позивача, з котрого вбачається.
Вартість 1 тони вантажу у вагоні № 55482749 відповідно до рахунку вантажовідправника № 92409935 від 05.02.2019 р та сертифікату якості №26589 складає 9 867 грн. 79 коп. (в т.ч. ПДВ), виходячи з розрахунку: 2 980 893 грн. 80коп. х 1,2(загальна сума рахунку, з урахуванням ПДВ) : 362,5т (загальна кількість вантажу згідно рахунку) = грн. (в т.ч. ПДВ). Згідно комерційного акту № 485604/105 від 07.02.2019 року недостача склала 2000 кг. Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто становить_2% (від маси нетто 42,55 тн):
42550 кг* 2% = 851 кг
Таким чином, кількість фактичної недостачі складає:
2000 кг - 851 кг = 1 149 кг (1,15 тн)
1,15 т * 9 867 грн.79 коп. = 11 347 грн. 96 коп.
Вартість 1 тони вантажу у вагоні № 56345176 відповідно до рахунку вантажовідправника № 92409935 від 05.02.2019 р та сертифікату якості №22140 10 677 грн. 66 коп. (в т.ч. ПДВ), виходячи з розрахунку: 861 330 грн. 91 коп. х 1,2(загальна сума рахунку, з урахуванням ПДВ) : 96,80т (загальна кількість вантажу згідно рахунку) = грн. (в т.ч. ПДВ). Згідно комерційного акту № 485604/106 від 07.02.2019 року недостача склала 6100 кг. Сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто становить_2% (від маси нетто 46,40 тн):
46400 кг* 2% = 928 кг
Таким чином, кількість фактичної недостачі складає:
6100 кг - 928 кг = 5 172 кг (5,17 тн)
5,17 т * 10 677 грн.66 коп. = 55 203 грн. 50 коп.
Суд погоджується із розрахунком позивача, відповідно до котрого сума збитків, заподіяних позивачу внаслідок втрати частини вантажу з вини перевізника, з урахуванням норми природних втрат, становить 66 551 грн. 46 коп.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві не приймаються судом до уваги, виходячи з наступного.
Відповідач посилається на те, що комерційні акти № 485604/105 та 465604/106 від 07.02.2019 складені з порушенням вимог, встановлених п. 10 Правил складання актів.
Згідно з п. 10 Правил комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акту можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
Так,з комерційних актів № 485604/105 та 465604/106 від 07.02.2019 вбачається, що останні підписані наступними особами: заступником начальника станції - ОСОБА_2 ; агентом комерційним - ОСОБА_3 , агентом комерційним ОСОБА_4 , прийомо-здавачем комбіната ОСОБА_5 , та скріплені штампом "Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці 485694.
Відповідно до "розділу Д" комерційних актів № 485604/105 та 465604/106 зазначено, що завідуючого вантажним двором немає по штату.
Отже, зважаючи на те, що в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділ), контейнерного майданчика, сортувальної платформи), суд вважає, що комерційний акт підписаний уповноваженими особами та складений відповідно до Правил.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагонах № 55482749 і 56345176, завданої шкоди - нестачі товару на загальну суму 66 551 грн. 46 коп. та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що нестача вантажу у вагоні вагонах № 55482749 і 56345176 сталась не з вини відповідача відповідно до ст. 127 Статуту залізниць України.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (місцезнаходження: 03680 м. Київ, вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (місцезнаходження: 87504, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Левченка, 1, код ЄДРПОУ 00191129) 66 551 (шістдесят шість тисяч п'ятсот п'ятдесят одну) грн.. 46 коп. збитків у зв'язку з втратою вантажу та судовий збір у розмірі 1 921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.О. Лиськов