проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"12" серпня 2019 р. Справа № 922/1837/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шульги Сергія Миколайовича (вх. № 2417 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2017 у справі №922/1837/17, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Косма К.І.,
за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», м. Харків
до Фізичної особи-підприємця Шульги Сергія Миколайовича
про стягнення 59932,29 грн
Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.07.2017 у справі №922/1837/17 позов задоволено повністю, стягнуто з фізичної особи - підприємця Шульги Сергія Миколайовича на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" вартість безпідставно спожитої енергії за період жовтня 2012 року по квітень 2017 року в сумі 59 932,29грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 600,00 грн.
05.08.2019 ФОП Шульга С.М. звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на вказане рішення, в якій просить суд:
- визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2017 року у справі №922/1837/17;
- поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2017 року у справі №922/1837/17 за позовом КП «Харківські теплові мережі» до ФОП Шульги Сергія Миколайовича про стягнення заборгованості;
- прийняти до провадження дану апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження по справі;
- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2017 по справі №922/1837/17 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову КП «Харківські теплові мережі» відмовити у повному обсязі;
- застосувати до вимог про стягнення заборгованості позовну давність;
- справу розглядати за участю відповідача;
- судові витрати покласти на позивача.
Дослідивши матеріали апеляційної скарги та додані до неї документи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання заявника на апеляційне оскарження рішення та відмову у відкритті апеляційного провадження, з наступних підстав.
За змістом положень ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч.1 цієї статті).
Відповідно до частини першої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Оскаржуване в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції ухвалене Господарським судом Харківської області 31.07.2017 (повне рішення складено та підписано 31.07.2017), тобто до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 № 2147-VІІІ (далі - Закон № 2147-VІІІ).
Згідно з пунктом 13 частини першої Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, в редакції, чинній з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ст. 93 ГПК України в редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення.
Разом з тим, за частиною третьою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Наведений висновок викладений в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2018 у справі № 54/239.
З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції від 31.07.2017 скаржник звернувся 01.08.2019.
В обґрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2017 у даній справі, заявник зазначає, що розгляд справи №922/1837/17 був здійснений за відсутності відповідача, у зв'язку із тим, що останній не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що в кінцевому результаті позбавило відповідача можливості надавати суду пояснення, докази на спростування своєї позиції.
Також, заявник апеляційної скарги, посилаючись на практику Верховного Суду (постанова від 20.06.2018 у справі №127/2871/16-ц), вказав, що такі відомості, як повернення повістки про виклик сторони до суду з вказівкою причини повернення - «за закінченням терміну зберігання», не свідчать про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду.
Суд зазначає, що клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинна містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
В матеріалах справи наявна поштова кореспонденція, насамперед ухвала місцевого господарського суду про порушення провадження у справі від 02.06.2017 та ухвала про відкладення розгляду справи від 20.06.2017, що направлялися скаржнику за адресою: АДРЕСА_1 та поверталися на адресу суду з відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання". Направлене на цю ж адресу рішення також повернулось до суду з відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання".
Місцезнаходження юридичної особи (фізичної особи-підприємця) визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).
В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як станом на час розгляду даної справи в суді першої інстанції, так і станом на час подання апеляційної скарги, місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
До того ж, в апеляційній скарзі, заявником зазначено: «засоби зв'язку - поштові, офіційна електронна адреса та адреса електронної пошти відсутня». Скаржником також не надано доказів існування електронної адреси станом на час розгляду справи в суді першої інстанції.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вжито всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення ФОП Шульги С.М. про судовий розгляд даної справи.
Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Таким чином, посилання скаржника на неналежне повідомлення його як учасника даної справи, судом відхиляються, оскільки не можуть вважатися поважною причиною пропуску строку на оскарження рішення, тому що зазначені обставини залежали від волевиявлення самого відповідача та на нього як на суб'єкта підприємницької діяльності покладається організація належного отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною ним господарською діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17.
Таким чином, колегія суддів вважає, що викладені в клопотанні про поновлення строків на апеляційне оскарження обставини, такими, що не свідчать про поважність пропуску строку та обгрунтованість клопотання про його поновлення.
Враховуючи викладене, клопотання про поновлення строку на апеляційне провадження задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ГПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків:
1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки;
2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, необмеженого у часі перегляду судових рішень.
Норми Господарського процесуального кодексу України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" та ч. 4 ст. 11 ГПК України, суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Отже рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції має застосовувати як джерело права.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рябих проти Росії"). Натомість подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції більше ніж через рік після прийняття такого рішення за відсутності об'єктивних поважних причин пропуску встановленого законом строку, є порушенням принципу юридичної визначеності.
Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
Отже, доводи скаржника про поважність пропуску строку на апеляційне оскарження в даному випадку не можуть бути правовою підставою для втручання у принцип правової визначеності, вони (доводи) зроблені без урахуванням балансу приватного та публічного інтересів у забезпеченні правосуддя та при неналежному використанні заявником своїх прав, що не може бути перешкодою у виконанні судового рішення на користь другої сторони, оскільки виконавче провадження є частиною судового процесу.
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено обставини належного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді першої інстанції, а також скаржником не доведено наявність обставин непереборної сили, які б унеможливили вчасно звернутись з апеляційною скаргою на рішення суду від 31.07.2017, а тому в матеріалах справи відсутні визначені п.п. 1, 2 ч.2 ст. 261 ГПК України винятки, за наявності яких апеляційне провадження підлягало б відкриттю.
Тому, оскільки апеляційну скаргу ФОП Шульга С.М. на рішення суду першої інстанції від 31.07.2017 подав після спливу одного року з дня складання повного тексту судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, у відповідності до приписів ч.2 статті 261 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 №925/1552/16, від 31.07.2019 від 910/9291/17.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 174, 234, 261 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
Відмовити ФОП Шульзі С.М. у задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2017 у справі №922/1837/17.
Відмовити ФОП Шульзі С.М. у відкритті апеляційного провадження на рішення Господарського суду Харківської області від 31.07.2017 у справі №922/1837/17.
Повернути ФОП Шульзі С.М. апеляційну скаргу та додані до неї документи, всього на 21 арк.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню протягом 20 днів до Верховного Суду з дня її підписання.
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.А. Пуль