Житомирський апеляційний суд
Справа №279/3879/16-ц Головуючий у 1-й інст. Шульга О.М.
Категорія 26 Доповідач Трояновська Г. С.
08 серпня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Микитюк О.Ю., Павицької Т.М.
з участю секретаря судового засідання Ковальської Я.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 279/3879/16 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2016 року, ухваленого під головуванням судді Шульги О.М. у м. Коростені,
У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи його тим, що 14.12.2006 між ним та відповідачем укладено договір № б/н за умовами якого останній надано кредит у сумі 15000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту зі сплатою 36 % на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за ним із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що боржник не виконав належним чином свої кредитні зобов'язання, у результаті чого станом на 30.06.2016 утворилась заборгованість у сумі 36371, 57 грн., банк просив суд стягнути вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено за спливом строку позовної давності.
У поданій апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове про задоволення його позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Банк зазначає, що суд помилково вважав, що ним пропущений строк позовної давності. Судом не належним чином досліджений розрахунок заборгованості та не враховано, що позичальник частково сплачував кредитні кошти на погашення заборгованості, чим перервав строки позовної давності.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
За положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч.1ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом положень ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК України).
За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що 14 грудня 2006 року між сторонами було укладений договір про надання банківських послуг з сумою кредитного ліміту у розмірі 2 000, 00 грн зі сплатою процентів у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.10).
Як встановлено судом першої інстанції, банк свої договірні зобов'язання виконав та надав позичальнику кредитні кошти, а відповідачем умови укладеного договору щодо своєчасного погашення кредиту не виконувались.
На підтвердження позовних вимог банк надав до суду Розрахунок заборгованості за договором №б/н від 14.12.2006 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом ОСОБА_1 станом на 30.06.2016 (а.с.5-9) та Виписку з основної карти НОМЕР_1 ОСОБА_1 за період з 01.01.1999 по 02.01.2017 (а.с.53-62). Хоча у Виписці зазначено період з 01.01.1999, проте датою обробки першої банківської операції зазначено 20.01.2007 року, що узгоджується із датою укладення кредитного договору - 14.12.2006.
Із вказаних банківських документів вбачається, що кредитний ліміт ОСОБА_1 встановлено у 4 240грн.(а.с.53).
Зазначеними банківськими документами підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем згідно сум, вказаних у позовній заяві.
Випискою по рахунку підтверджується, що видача готівкових коштів клієнту здійснювалась по січень 2013 року. Також із січня 2013 року припинилось погашення кредиту, яке згідно договору повинно здійснюватися щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості, але не менше 50 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду поза межами трирічного строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Перебіг строку позовної давності для захисту порушених прав ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо нарахованої та несплаченої відповідачем спірної суми кредитної заборгованості почався з наступного місяця після здійснення ОСОБА_1 останнього платежу в рахунок погашення заборгованості, а саме з лютого 2013 року. Позивач звернувся до суду 3 серпня 2016 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду України по справі №6-31цс15 у постанові від 03 червня 2015 року, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_2 заявив клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 36-42).
В силу ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, за відсутності поважних причин пропущення позовної давності, є підставою для відмови у позові.
Отже, розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно послався на норми закону, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами та дійшов до обґрунтованого висновку про порушення прав банку відповідачем шляхом допущення нею заборгованості по кредитному договору, однак у зв'язку із пропущенням строку позовної давності обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що здійснення відповідачем 02.01.2014 платежу у розмірі 150 гривень свідчить про факт переривання перебігу позовної давності, оскільки такі твердження ґрунтуються на довільному тлумаченні скаржником положень правових норм.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 30 травня 2018 року у справі №161/20278/14-ц, предметом якої був спір за позовом банківської установи про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказав, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.
З наданих до суду розрахунку заборгованості та виписки по картковому рахунку, а також інші надані позивачем в обґрунтування позову відомості, не містять доказів того, що цей платіж був здійснений особисто ОСОБА_1 або уповноваженою на це боржником особою, а також що вказаний платіж був направлений на погашення кредитної заборгованості в цілому або в рахунок погашення лише певної частини заборгованості.
Переривання перебігу позовної давності можливе лише добровільними діями позичальника, банк же не надав на підтвердження таких дій відповідача належних доказів (квитанцій, касових ордерів тощо), а доказування, у відповідності до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування по суті правильно ухваленого судового рішення.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий Судді