Справа № 163/498/19 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С. С.
Провадження № 22-ц/802/802/19 Категорія: 1 Доповідач: Шевчук Л. Я.
08 серпня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Шевчук Л.Я.,
суддів - Данилюк В.А., Киці С.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за заявою військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за квартирну плату (утримання будинку) та житлово-комунальні послуги, за апеляційною скаргою військового прокурора Луцького гарнізону на ухвалу Любомльського районного суду Волинської області від 17 травня 2019 року,
У березні 2019 року військовий прокурор Луцького гарнізону Західного регіону України звернувся в суд із заявою в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ), у якій просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 в користь Луцького прикордонного загону 14251,51 гривень заборгованості за квартирну плату (утримання будинку) та житлово-комунальні послуги.
Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 22 квітня 2019 року заяву військового прокурора у даній справі залишено без руху та надано заявнику десятиденний строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 17 травня 2019 року заяву військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частини НОМЕР_1 ) про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за квартирну плату (утримання будинку) та житлово-комунальні послуги повернуто особі, яка її подавала.
Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, військовий прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до вимог частини 13 статті 7, частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
Апеляційну скаргу військового прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Залишаючи заяву військового прокурора про видачу судового наказу без руху, а пізніше повертаючи її заявнику, суд першої інстанції виходив із того, що військовий прокурор у своїй заяві не навів достатніх підстав для здійснення ним представництва інтересів держави в суді у даній справі.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 22 квітня 2019 року заяву військового прокурора у даній справі залишено без руху та надано заявнику десятиденний строк для усунення зазначених в ухвалі суду недоліків, а саме: для належного обґрунтування і підтвердження підстав для представництва військовим прокурором інтересів держави в особі Луцького прикордонного загону в справі за заявою прокурора про видачу судового наказу про стягнення оплати за надані комунальні послуги (а. с. 43).
Як убачається із матеріалів справи, 11 травня 2019 року на виконання вимог ухвали суду військовий прокурор надав додаткові письмові пояснення щодо обґрунтування підстав для представництва ним інтересів держави в справі про видачу судового наказу, у яких зазначив, що Луцький прикордонний загін в період з 01.02.2018 року по 01.01.2019 року не вживав достатніх заходів для захисту інтересів держави щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за квартирну плату і житлово-комунальні послуги, до суду самостійно за захистом інтересів не звертався, а тому вважає, що прикордонний загін неналежним чином здійснює захист інтересів держави і вбачає наявність виключного випадку для подання саме військовим прокурором заяви про видачу судового з метою уникнення неправомірного користування майном військової частини (а.с.47-52).
Здійснення прокурором представництва законних інтересів держави в суді регламентовано пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Заява про видачу судового наказу подана військовим прокурором в інтересах держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
Згідно із частиною 5 розділу І Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом МВС України від 30.11.2018 року № 971 (далі Положення), органами охорони державного кордону є прикордонний загін, окремий контрольно-пропускний пункт та авіаційна частина.
Відповідно до розділу ІV Положення фінансування діяльності органу охорони державного кордону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законодавством.
Військове майно закріплюється за органом охорони державного кордону на праві оперативного управління.
Таким чином, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, в тому числі подання заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги і квартирну плату, є Луцький прикордонний загін як орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України.
За змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» підставами для представництва прокурором в суді законних інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У своїх поясненнях щодо підстав здійснення представництва інтересів держави у даній справі, військовий прокурор, перш за все вказує, що спори з приводу неправомірного користування майном військової частини, установ Державної прикордонної служби України всупереч вимог чинного законодавства України призводять до порушення інтересів держави у сфері оборони і зачіпають інтереси усього українського народу.
Проте, подана прокурором заява в порядку наказного провадження має характер боргових зобов'язань за спожиті житлово-комунальні послуги і квартплату за проживання у службовому жилому приміщенні колишнього військовослужбовця і його сім'ї. Разом з тим, військовий прокурор у своїй заяві просить видати судовий наказ про стягнення заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги і квартплату і питання щодо неправомірності у використанні цього службового житла, як майна військової частини, військовослужбовцем запасу у цій заяві не ставилося.
Крім того, у своїх додаткових поясненнях військовий прокурор посилається на ту обставину, що через відсутність змоги належним чином самостійно здійснювати захист інтересів в судовому порядку, начальник прикордонного загону звернувся у військову прокуратуру з проханням звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу. Однак, на думку суду, доданий до заяви військового прокурора лист тимчасово виконуючого обов'язки начальника Луцького прикордонного загону від 05.02.2019 року (а. с. 7), у якому через відсутність коштів на правничу допомогу він просить військового прокурора звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 виниклої заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, не є достатньою підставою для представництва прокурором в суді саме інтересів держави в розумінні частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», за змістом якої прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках.
Участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована. Не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді спору.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Саме лише посилання прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви про видачу судового наказу до розгляду недостатньо. В такому разі прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовця, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Саме таку правову позицію з приводу підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді висловив Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 року по справі № 922/901/17.
Військовий прокурор, звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу в інтересах держави в особі Луцького прикордонного загону таких належних доказів не надав, як і не надав жодного доказу неспроможності або інших об'єктивних причин неможливості самостійного здійснення цим органом представництва інтересів держави в суді.
Сукупний аналіз положень частини 3 та частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави для висновку, що наявність належних доказів попереднього звернення прокурора до відповідного суб'єкта владних повноважень є обов'язковою умовою, за якої можливий судовий розгляд заяви прокурора, і виключно у разі її дотримання прокурор набуває відповідних процесуальних повноважень (процесуальної дієздатності) відповідної сторони процесу.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01.03.2018 у справі № 922/1361/17, від 10.05.2018 у справі № 918/323/17, від 20.03.2019 року у справі № 456/4668/15-ц, відповідно до яких з'ясуванню судами підлягає питання дотримання прокурором вимог частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення прокурора до суду з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Оскільки прокурор належним чином не обґрунтував, у чому саме полягає порушення інтересів держави, за захистом яких він звернувся до суду; не надав доказів, якими підтверджується наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Луцького прикордонного загону як суб'єкта владних повноважень та дотримання порядку звернення до суду, передбаченого частиню 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для представництва військовим прокурором інтересів держави у даній справі.
Доводи апеляційної скарги не впливають на правильність ухвали суду першої інстанції, яка постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу військового прокурора Луцького гарнізону Західного регіону України залишити без задоволення.
Ухвалу Любомльського районного суду Волинської області від 17 травня 2019 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді