ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 серпня 2019 року № 640/21995/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 10.05.2018 на підставі подання № 4/2018 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 22.08.2014 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дамаск Сирійської Арабської Республіки;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби в м. Києві направити до Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 10.05.2018 на підставі подання № 4/2018 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 22.08.2014 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дамаск Сирійської Арабської Республіки.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення є протиправним, позаяк прийнято за відсутності будь-яких доказів навмисних дій позивача, що свідчать про подання останній неправдивих відомостей. Стверджує, що позивач надав всі необхідні документи, з якими закон пов'язує можливість набуття громадянства України з підстав частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України". Звертає увагу, що у розпорядженні відповідача відсутній вирок суду, який би засвідчував факт підробки поданих позивачем документів. Позивач звертає увагу, що відповідачем приймалось рішення з аналогічних підстав, яке було оскаржено в судовому порядку і рішенням Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/7150/16-а останнє було скасовано.
Ухвалою суду від 23.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/21995/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) за клопотанням позивача.
14.02.2019 представником відповідача Гаврилюк А.А. подано до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що позивач набув громадянство України на підставі неправдивих відомостей та фальшивих документів. Правомірність даного висновку, на думку відповідача, підтверджується інформацією, викладеною у листі Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 11.04.2018 № 910/03.1-44, відповідно до якої актовий запис про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (баба позивача), складений Виконавчим комітетом Тінистівської сільської ради Бахчисарайського району АРК, відсутній. Крім того, витяг № 00000000153 від 05.06.2014 видано про смерть для отримання допомоги на поховання. Таким чином, вважає, що наданий позивачем витяг № 00000000153 від 05.06.2014 на підтвердження державної реєстрації народження ОСОБА_2 , виключає можливість набуття позивачем громадянства України за територіальним походженням.
19.02.2019 до суду від представника позивача ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив, за змістом якого останній просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Звернув увагу, що інформація, викладена у листі Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 11.04.2018 № 910/03.1-44, спростовується листами Міністерства юстиції України від 28.11.2018 № 47602/36938-33-18/19.1.2 та від 02.11.2018 № 44253/30919-3318/19.1.1.
18.04.2019 представником позивача ОСОБА_3 подано до суду додаткові пояснення, у яких останній, з посиланням на правову позицію Верховного Суду у аналогічних спорах, обґрунтував протиправність спірного рішення.
Ухвалою суду від 09.08.2019 допущено заміну первинного відповідача - Головне управління Державної міграційної служби в м. Києві його правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, ідентифікаційний код 42552598).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
22.08.2014 Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 , уродженцю м. Дамаск Сирійської Арабської Республіки, за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" (а.с. 68-69).
З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2014 позивачеві видано довідку № 965/2014 про реєстрацію останнього громадянином України, а 02.09.2014 Шевченківським РВ ГУДМС України в м. Києві позивачу видано паспорт громадянина України.
На підставі подання Шевченківського РВ ГУДМС в м. Києві № 4/2018 10.05.2018 відповідачем прийнято рішення про скасування рішення останнього від 22.08.2014 про оформлення набуття громадянства України ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що громадянство України було набуто шляхом обману, унаслідок подання свідомо неправдивих відомостей (стосовно народження на території України до 24.08.1991 баби заявника), які були подані для набуття громадянства України відповідно до статті 8 Закону України "Про громадянство України" (а.с. 64-65).
Не погодившись з діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 2 Закону України від 18.01.2001 N 2235-III "Про громадянство України" (далі - Закон N 2235-III) законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1) єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2) запобігання виникненню випадків безгромадянства;
3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;
5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;
6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;
7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.
Пунктом 2 частини першої статті 6 Закону N 2235-III визначено, що громадянство України набувається за територіальним походженням.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є уродженцем м. Дамаск, Сирійська Арабська Республіка (а.с. 73-74).
Згідно з частинами першою, третьою статті 8 Закону N 2235-III особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Іноземці, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
З аналізу наведених норм вбачається, що підставами для набуття іноземцем громадянства України за територіальним походженням є наступні обставини:
- підтвердження факту народження чи постійного проживання на території України іноземця або його родичів, визначених частиною першою статті 8 Закону N 2235-III;
- припинення іноземного громадянства.
З доданих позивачем документів до заяви про набуття громадянства України за територіальним походженням № 977/2014 вбачається, що батько позивача ОСОБА_4 народився у місті Степанакерт Нагірно-Карабаська Республіка (де-факто) Азербайджан (де-юре) 10.01.1957.
У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 зазначено, що матір'ю ОСОБА_4 є ОСОБА_2 (а.с. 75).
У свою чергу, згідно свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_2 , виданого 05.06.2014 Відділом актів цивільного стану реєстраційної служби Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Красна Зоря Бахчисарайського району Автономної республіки Крим, про що 12.03.1938 Виконавчим комітетом Тінистівської сільської ради Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим складено актовий запис № 12 (а.с. 76).
До свідоцтва про народження (повторне) серії НОМЕР_2 , виданого 05.06.2014 Відділом актів цивільного стану реєстраційної служби Головного управління юстиції в Автономній Республіці Крим, позивачем було надано Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 05.06.2014 № 00000000153 (а.с. 77).
Також, до заяви № 977/2014 ОСОБА_1 подав декларацію про відмову від іноземного громадянства ( зворот а.с. 78, 79).
Згідно довідки Посольства Сирійської Арабської Республіки в Києві від 16.06.2014 № Д/147 останнє засвідчило, що сирійський громадянин ОСОБА_1 особисто подав заяву про вихід із сирійського громадянства 17.06.2012 (зворот а.с. 79). Вказана довідка засвідчена Департаментом консульської служби Міністерства закордонних справ України 18.06.2014 № 572/1965.
Відповідно до статті 21 Закону N 2235-III рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 8 та 10 цього Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
У свою чергу, перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначає Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27.03.2001 N 215 (в редакції Указу Президента України від 27.06.2006 N 588/2006) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок N 215).
Пунктом 88 Порядку N 215 визначено, що для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону) або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону) шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п'ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону); інформація органу міграційної служби про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10); інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п'ятої статті 9 Закону; частина п'ята статті 10 Закону); інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України відповідно до статей 8 та 10 Закону).
Обґрунтовуючи наявність підстав для прийняття рішення про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, відповідач посилається на лист Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 11.04.2018 № 910/03.1-44, який, на думку відповідача, свідчить про подання позивачем свідомо неправдивих відомостей щодо народження на території України до 24.08.1991 баби заявника.
Так, зі змісту листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 11.04.2018 № 910/03.1-44 (а.с. 83-85) вбачається наступне:
- до Державного реєстру актів цивільного стану підлягають внесенню відомості в період з 1945 по 2008 рік;
- за даними Державного реєстру актів цивільного стану не виявлено відомостей актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Виконавчим комітетом Тінистівської сільської ради Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим 12.03.1938 за № 12, на підставі якого було видано свідоцтво серії НОМЕР_2 ;
- на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України розміщено перелік недійсних бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, що залишились на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, у якому бланк свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 - не зазначено;
- додана до листа ксерокопія витягу з Реєстру не відповідає формі, визначеній у додатку 1 до Інструкції;
- за номером витягу № 00000000153 20.12.2008 Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Конотопу Конотопського міськрайонного управління юстиції Сумської області було видано витяг з Реєстру про смерть для отримання допомоги на поховання;
- інформація про припинення функціонування органів державної реєстрації актів цивільного стану як структурних підрозділів відповідних управлінь юстиції Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а також припинення доступу до Реєстру, у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві відсутня.
Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Вивчивши зміст листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 11.04.2018 № 910/03.1-44, суд констатує, що останній не містить стверджувальної інформації щодо недостовірності даних про народження на території України до 24.08.1991 року баби ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Натомість, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві підтвердив, що на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України у переліку недійсних бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, що залишились на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, відсутній бланк свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 . Поряд з цим, невідповідність витягу від 05.06.2014 № 00000000153 затвердженій формі не може беззаперечно свідчити про недостовірність відображеної у ньому інформації.
Також, суд звертає увагу, що на запит адвоката позивача Старости І.І . Міністерство юстиції України у листі від 02.11.2018 № 44253/30919-33-18/19.1.1 повідомило:
- про неможливість здійснити перевірку наявності паперового носія актового запису про народження ОСОБА_2 , оскільки архіви відділів державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим залишились на тимчасово окупованій території;
- 07.03.2014 було зупинено доступ відділів державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим, проте, за наявною у Міністерстві юстиції України інформацією вказані відділи припинили діяльність з 11.08.2014;
- свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 отримувались Головним управлінням юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим (а.с. 31-40).
Крім того, у вказаному листі, як уже зазначалось, внесенню до реєстру підлягають відомості з 1945 по 2008 рік, у той час як дата народження ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За наведених обставин та враховуючи, що бланк свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 не міститься у переліку недійсних бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, а також те, що відділи державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим фактично припинили діяльність 11.08.2014, суд вважає необґрунтованим та безпідставним висновок відповідача про подання позивачем свідомо неправдивих відомостей щодо народження на території України до 24.08.1991 його баби - ОСОБА_2 .
Також, суд звертає увагу, що відповідачем не було вжито жодних заходів для з'ясування обставин щодо фактичного припинення діяльності відділів державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим.
Крім того, матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження доводів відповідача, що поданий позивачем витяг від 05.06.2014 № 00000000153 підроблений.
У свою чергу, вказаний витяг сформований посадовою особою Відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим і невідповідність такого витягу встановленій чинним законодавством формі не може створювати негативні наслідки для позивача.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні від 20.01.2012 "Рисовський проти України", ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи. Розглядаючи вказану справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.
З аналізу наведеного вбачається, що невідповідність форми витягу, сформованого посадовою особою державного органу, не може свідчити про свідоме подання позивачем неправдивих відомостей до заяви про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
За наведених обставин, суд вважає, що оскаржуване рішення не відповідає критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправним та підлягає скасуванню, що є правовою підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.
Разом з тим, при вирішенні питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача, оскільки Порядком N 215 органи міграційної служби наділено повноваженнями перевірки фактів, з якими Закон пов'язує належність особи до громадянства України.
На думку суду, самі по собі оспорювані дії не створюють будь-яких правових наслідків для позивача. Правові наслідки для останнього несуть акти індивідуальної дії, у даному випадку, - рішення Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 10.05.2018 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 22.08.2014 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням.
Також суд вважає передчасною вимогу позивача про зобов'язання відповідача направити до Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 10.05.2018 на підставі подання № 4/2018 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві від 22.08.2014 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дамаск Сирійської Арабської Республіки, позаяк такий обов'язок виникне у відповідача лише після набрання законної сили даним рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А, ідентифікаційний код 37768863) від 10.05.2018 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 22.08.2014 про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , уродженця м. Дамаск Сирійської Арабської Республіки ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.П. Катющенко