Копія
Справа № 822/1908/16
іменем України
02 серпня 2019 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І.
за участю:секретаря судового засідання Бачок О.В. представника позивача ОСОБА_1 М.К., представника відповідача - Грень Н.В.
розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Верест" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач 11.10.2016 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати:
- податкове повідомлення-рішення по податку на прибуток від 27.09.2016 року № 0001651401 відповідно до якого загальна сума грошового зобов'язання (податкове зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції) ТОВ «Верест» становить 93187,50 грн.;
- податкове повідомлення-рішення по податку на додану вартість від 27.09.2016 року № 0001661401 відповідно до якого загальна сума грошового зобов'язання (податкове зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції) ТОВ «Верест» становить 168627 грн.;
- податкове повідомлення-рішення за платежем-акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів від 27.09.2016 року № 0001671401 відповідно до якого загальна сума грошового зобов'язання (податкове зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції) ТОВ «Верест» становить 211101,25 грн.;
- податкове повідомлення-рішення за платежем-штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій від 27.09.2016 року № 0001691401 відповідно до якого загальна сума штрафних (фінансових) санкцій ТОВ «Верест» становить 12550 грн.;
- податкове повідомлення-рішення за платежем-штрафні санкції за порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів розрахункових операцій від 27.09.2016 року № 0001681401 відповідно до якого загальна сума штрафних (фінансових) санкцій ТОВ «Верест» становить 340 грн.;
- податкове повідомлення-рішення щодо грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб від 27.09.2016 року № 0020171303 відповідно до якого загальна сума грошового зобов'язання (податкове зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції, а також пеня) ТОВ «Верест» становить 144706 грн.;
- податкове повідомлення-рішення щодо застосування штрафної санкції з податку на доходи фізичних осіб від 27.09.2016 року № 00201181303 відповідно до якого загальна сума штрафних (фінансових) санкцій ТОВ «Верест» становить 1020 грн.;
- вимогу про сплату недоїмки № Ю-0020161303 винесену Головним управлінням Державної фіскальної служби у Хмельницькій області відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Верест» від 27.09.2016 року;
- рішення № 0020151303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у Хмельницькій області відносно товариства з обмеженою відповідальністю «Верест» від 27.09.2016 року.
Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 19 грудня 2016 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав противним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0001661401 від 27.09.2016, яким Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області збільшило суму грошового зобов'язання товариству з обмеженою відповідальністю "Верест" за платежем-податок на додану вартість в розмірі 168627 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 97628 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 70999 грн. Визнав противним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0001651401 від 27.09.2016, яким Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області збільшило суму грошового зобов'язання товариству з обмеженою відповідальністю "Верест" за платежем-податок на прибуток в розмірі 93187,50 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 74550 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 18637,50 грн. Визнав противним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0001671401 від 27.09.2016, яким Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області визначило товариству з обмеженою відповідальністю "Верест" суму податкового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації об'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 211101,25 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 168881 грн., та штрафних санкцій в сумі 42220,25 грн., визнав противним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0020171303 від 27.09.2016, яким Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області визначило товариству з обмеженою відповідальністю "Верест" суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 144706 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 72583,48 грн., штрафних санкцій в сумі 44578,34 грн., та пені в сумі 27544,18 грн., в частині нарахування суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 139253,01 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 69427,10 грн., штрафних санкцій в сумі 42387,04 грн., та пені в сумі 27438,87 грн., в решті дане податкове повідомлення-рішення залишив без змін. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області задоволено частково. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Верест" до Головного управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень змінено в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0020171303 від 27.09.2016, прийнявши нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року залишено без змін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Верест" та Головне управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій оскаржили їх у касаційному порядку.
Постановою Верховного Суду від 26.02.2019 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верест» залишено без задоволення. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Хмельницькій області задоволено частково. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року у справі №822/1908/16, в частині позовних вимог щодо податкового повідомлення-рішення від 27 вересня 2016 року № 0001661401 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 168627 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 97628 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 70999 грн., № 0001651401 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 93187,50 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 74550 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 18637,50 грн., № 0001671401 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації об'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 211101,25 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 168881 грн., та штрафних санкцій в сумі 42220,25 грн. - скасовано, направлено справу у цій частині на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду. В іншій частині постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2017 року та постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2016 року у справі №822/1908/16, залишеній без змін постановою суду апеляційної інстанції - залишено без змін.
Таким чином, на новий розгляд суду першої інстанції касаційним судом направлено вирішення спору в частині правомірності податкового повідомлення-рішення від 27 вересня 2016 року № 0001661401 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 168627 грн; податкового повідомлення-рішення від 27 вересня 2016 року № 0001651401 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 93187,50 грн, податкового повідомлення-рішення від 27 вересня 2016 року № 0001671401 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації об'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 211101,25 грн.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 822/1908/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Верест" до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 вересня 2016 року № 0001661401, № 0001651401, № 0001671401.
07.05.2019 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Верест", в якому зазначив, що Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, надавши пояснення за змістом позовної заяви.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, встановив наступне.
Посадовими особами Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Верест» код ЄДРПОУ 23846567 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.03.2016.
За результатами перевірки складено акт № 63/22-01-14-01/23846567 від 09.09.2016.
В ході перевірки відповідач виявив та зафіксував в акті перевірки порушення позивачем вимог:
- пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік в сумі 74550 грн.,
- підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податковий кредит з податку на додану вартість за липень 2014 року в сумі 82834 грн.,
- підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213, підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 216.9 статті 216 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено акцизний податок 2015 року в сумі 168881 грн.,
- пунктів 2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а саме: встановлено неповне оприбуткування готівкових коштів у загальній сумі 2510 грн., в касу підприємства 01.01.2016 року;
- пунктів 7, 10 статті 3 розділу II Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: не створено контрольні стрічки в електронній формі та не передано по дротових або бездротових каналах зв'язку інформацію про обсяг розрахункових операцій за 01.01.2016 року;
- пунктів 3.2, 3.3, 3.6 розділу III Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку, в результаті чого ТОВ «Верест» подано Податкові розрахунки форми 1 Д Ф за 1 квартал 2014 року-4 квартал 2015 року з недостовірними відомостями та помилками які призвели до зміни платника податку;
- підпунктів 164.1.1, 164.1.2, 164.2.1, 164.2.20 статті 164, підпункту «и» підпункту 165.1.1, підпункту 165.1.24 статті 165, підпунктів 168.1.1, 168.1.4 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого позивач занизив суму податку на доходи фізичних осіб всього в розмірі 72583,48 грн.,
- пункту 1 частини 1, частини 7 статті 7, частини 7 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого позивач у складі звітності з єдиного внеску поданої за липень-грудень 2014 року не нарахував та не утримав єдиний соціальний внесок у загальній сумі 9697,64 грн.
На підставі висновків акту перевірки Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області прийняло податкові повідомлення-рішення від 27.09.2016 року: №0001661401, яким збільшив суму грошового зобов'язання позивача за платежем-податок на додану вартість в розмірі 168627 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 97628 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 70999 грн., №0001651401, яким збільшив суму грошового зобов'язання позивача за платежем-податок на прибуток в розмірі 93187,50 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 74550 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 18637,50 грн., №0001671401, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації об'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 211101,25 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 168881 грн., та штрафних санкцій в сумі 42220,25 грн..
Позивач вважає, що вказані висновки податкового органу є необґрунтованими, прийняті на їх підставі рішення є протиправними, а тому звернувся до суду про визнання протиправними та скасування вказаних рішень.
Перевіряючи обґрунтованість прийняття податкових повідомлень - рішень від 27.09.2016 №0001661401 та №0001651401, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 27.09.2016 №0001661401 та №0001651401 слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ за результатами господарських операцій з ТОВ «Продуктова Гільдія». На думку відповідача надані для перевірки документи не є первинними документами, що підтверджують здійснення господарської операції з поставки позивачу від ТОВ «Продуктова Гільдія» товару в липні 2014 року, а тому контролюючий орган вважає факт здійснення господарської операції з поставки товару документально не підтвердженим.
Відповідно до пункту 14.1.27 статті 14 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
За змістом підпункту 138.1 статті 38 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктами 5 і 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року N 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за N 27/4248, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Відповідно до пункту 12 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 17.01.2018 р. у справі №804/8943/13-а правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум валових витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування валових витрат, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
При цьому нормами ч. 2 ст. 9 вказаного Закону встановлені вимоги до первинних документів. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд зауважує, що будь-які документи, у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх передбачених чинним законодавством формальних реквізитів таких документів.
При цьому наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Разом з тим, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
З огляду на викладене, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Продуктова Гільдія» укладено договір поставки товару № 0107/1401 від 01.07.2014.
На виконання вказаного договору ТОВ «Продуктова Гільдія» поставило на адресу позивача курячі четвертинки в кількості 24975 кг на загальну суму 497002,50 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 82833,75 грн.
На вимогу рішення Верховного Суду по даній справі представником позивача на підтвердження факту поставки закупленого товару надано належним чином завірені копії рахунку на оплату № 112 від 01.07.2014, видаткових накладних зі складу постачальника № Р Н к-36 від 01.07.2014 та розхідника ТОВ «Продуктова гільдія» № 73 від 01.07.2014 (оригінали зазначених доказів оглянуто судом в судовому засіданні).
Також, на підтвердження господарської операції з поставки курячих четвертинок позивачем надано до суду видаткову накладну № 357 від 01.07.2014 та податкову накладну № 10 від 01.07.2014.
Перевезення товару на адресу покупця підтверджується товарно-траспортною накладною № 357 від 01.07.2014 на 20000 кг., та ТТН № 357 від 01.07.2014 на 5000 кг.
Якість товару підтверджена крім ветеринарних свідоцтв також експертним висновком №000179і/14 від 24.01.2014, виданим випробувальною лабораторією Херсонської регіональної лабораторії ветмедицини ім. Л.С. Ценковського за замовленням ТОВ «Продуктова гільдія». На товар-курячі четвертинки міською лікарнею ветеринарної медицини м. Херсона видані ветеринарні свідоцтва ДРД-00 № 283715 та ДРД-00 № 283716 від 01.07.2014 в яких зазначено, що місцем вивезення товару є м. Херсон.
Факт оплати за отриманий товар підтверджується відповідними платіжними дорученнями від 03.07.2014, 04.07.2014, 07.07.2014, 08.07.2014, 09.07.2014.
Придбані у ТОВ «Продуктова гільдія» товари використані позивачем у власній господарській діяльності при виробництві м'ясних та ковбасних виробів, що відображено в бухгалтерському обліку позивача. Матеріалами перевірки не встановлено інших джерел надходження сировини для належного функціонування підприємства в період який підлягав перевірці, основними видами діяльності якого є виробництво м'яса та м'ясних продуктів, а також не ставиться під сумнів наявність виробництва підприємством продукції.
До того ж в акті перевірки зазначається, що курячі четвертинки використані позивачем на виробництво м'ясо-ковбасних виробів та їх вартість в сумі 414168,75 грн., включена до складу виробничої собівартості готової продукції підприємства за 2014 рік.
Окрім того, із наявної в матеріалах справи довідки від 03.11.2016 № 125 судом встановлено, на балансі позивача знаходиться приміщення морозильних камер (3 шт.) загальною площею 448.63 кв. м., в яких одночасно можна зберігати 326 тон мороженої продукції, в т.ч. м'ясо курки. Використання м'яса курки позивачем на виробництво м'ясо - ковбасних виробів, також підтверджується технічними умовами (всього 11), якими передбачено виготовлення ковбасних виробів, у складі яких перебуває м'ясо курки.
Судом встановлено, що вище перелічені первинні документи містять всі обов'язкові реквізити передбачені положеннями ст.ст. 201. 138 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88. зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704).
Таким чином, суд дійшов висновку, що вищенаведеними первинними документами підтверджується реальність господарської операції вчиненої позивачем з його контрагентом - ТОВ "Продуктова гільдія".
Доводи відповідача про порушення вимог законодавства контрагентом позивача ТОВ «Продуктова Гільдія» та ТОВ «М К Імперіал» суд вважає безпідставними, оскільки Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит та формування витрат не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
Законодавством покладений обов'язок ведення податкового обліку на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків та не впливають на формування податкового кредиту та витрат покупцем. Таким чином, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань.
Також, суд не може погодитися із висновком відповідача викладеним у акті перевірки та відзиві на позов про те, що первинні документи від імені постачальника підписані не уповноваженою особою, посилаючись на інформацію про наявність кримінального провадження №12014100090009012 від 11.10.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України та на протокол допиту посадової особи ТОВ "Продуктова гільдія".
Оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідачем до матеріалів справи не додано та не надано до суду жодного доказу про прийняття процесуального рішення, передбаченого КПК України за результатами розгляду такого кримінального провадження (№12014100090009012 від 11.10.2014 року).
Окрім того, суд зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі 822/787/18 (адміністративне провадження № К/9901/57760/18) зробив наступний висновок: “ У частині першій статті 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Частина друга цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Частиною четвертою статті 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.
Колегія суддів зазначає, що факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями щодо фіктивного підприємництва Товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з Державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивності Товариства."
Вищезазначене, також відповідає позиції Верховного Суду України у постанові від 06.11.2018 у справі №822/551/18 (адміністративне провадження №К/9901/61751/18).
Правову позицію в частині питання про «достовірність та допустимість протоколу допиту», а відтак і застосування до спірних правовідносин ст. ст. 74. 75 КАС України, відображено в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 (справа № 820/4428/17).
Відповідачем не надано до суду жодних доказів в підтвердження своїх висновків про порушення податкового законодавства позивачем, які базуються на інформації про відсутність бухгалтерського обліку його взаємовідносин із перевізником товару, та взаємовідносин постачальника товару ТОВ "Продуктова Гільдія" із ТОВ "М К Імперіал".
Проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що позивач та його вищезгаданий контрагент здійснювали документальне оформлення реальних господарських операцій.
Отже, витрати та податковий кредит сформовані за результатами таких операцій позивач правомірно включив до податкової звітності, що свідчить про необґрунтованість висновків акту перевірки в цій частині та про протиправність прийнятих на його підставі податкових повідомлень - рішень від 27.09.2016 №0001661401 та №0001651401.
Стосовно правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 27 вересня 2016 року № 0001671401 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Верест" суми податкового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації об'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 211101,25 грн., суд зазначає наступне.
Згідно матеріалів справи, підставою прийняття податкового повідомлення-рішення №0001671401 від 27.09.2016 року слугував висновок податкового органу про те, що позивач в 2015 році нарахував акцизний податок лише вартості нафтопродуктів реалізованих через АЗС за готівку, але не враховано акцизний податок з вартості нафтопродуктів відпущених покупцям при здійсненні операцій із застосуванням РРО з використанням талонів, паливних карток, відомостей про відпуск нафтопродуктів, тощо та з розрахунками у безготівковій формі.
Встановлено, що позивач проводив реалізацію пального через АЗС у безготівковій формі юридичним особам на підтвердження чого позивачем надані договори додані до матеріалів справи.
З матеріалів справи вбачається, що за період з 01.01.2015 по 31.03.2016 позивач задекларував акцизний податок в сумі 306983 грн., на підставі Декларації акцизного податку, книг обліку розрахункових операцій, головних книг, касових книг, звітів про продажі, звітів про рух ПММ; журналів-ордерів і відомостей по бухгалтерських рахунках № 702 «Дохід від реалізації товарів», № 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками №361 «Каса», № 3091 «Грошові кошти в дорозі», № 311 «Поточні рахунки в національній валюті», № 64116 «Розрахунки по акцизному податку»; фіскальних звітних чеків РРО (2-звіт денний), прибуткових касових ордерів, виписок банку, видаткових накладних, податкових накладних на продаж.
Відповідно до пункту 215.1 статті 215 ПК України до підакцизних товарів належать: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, паливо моторне альтернативне; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли, транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб i більше, транспортні засоби для перевезення вантажів; електрична енергія.
Реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - це продаж товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 ПК України (нафтопродукти, скраплений газ, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, а також паливо моторне альтернативне), безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків (абзаци 1, 2 підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Згідно з ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надавання йому торговельних послуг. Торговельна послуга передбачає здійснення додаткової діяльності суб'єкта господарювання в сфері роздрібної та оптової торгівлі з надання допомоги покупцям у здійсненні договору купівлі-продажу товарів, їх доставляння та використовування.
Відповідно до підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 ПК України базою оподаткування акцизним податком є вартість (з ПДВ) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 Податкового кодексу України.
Таким чином, об'єктом оподаткування акцизним податком є будь-які операції з роздрібної реалізації нафтопродуктів кінцевим споживачам, при цьому, в незалежності від форми розрахунків.
Згідно з підпунктом 213.1.9 пункту 213.1 статті 213, підпунктом 215.3.10 пункту 251.3 статті 215 ПК України операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів оподатковуються акцизним податком у розмірі 5 % від вартості підакцизних товарів.
Датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, є дата надходження оплати за проданий товар, що передбачено пунктом 216.9 статті 216 ПК України.
Відповідно до пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» (далі - Правила) розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку.
Тобто, законодавством чітко визначено можливість розрахунку за придбані у роздріб нафтопродукти як у готівковій формі, так і з використанням відомостей на відпуск, талонів, платіжних карток, смарт-карток (паливних карток).
В свою чергу, згідно з пунктом 10.3.1.1 Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» (далі - Інструкція), затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики України від 20.05.2008 року № 281/171/578/155 розрахунки під час відпуску нафтопродукту власникам автотранспорту за готівку здійснюються на АЗС з використанням РРО, які відповідають технічним вимогам до їх застосування та внесені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій згідно з Положенням про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1315.
Отже, при відпуску нафтопродуктів через мережу АЗС здійснюється розрахункова операція, дата якої є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (нафтопродуктів) згідно з пунктом 216.9 статті 216 ПК України.
Пунктом 2 Правил встановлено, що роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу АЗС, що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів.
Пунктами 34 та 35 цих Правил встановлено, що заправка автомобілів та інших транспортних засобів населенню провадиться оператором АЗС через паливо-, масло- та газороздавальні колонки.
З вищезазначених норм вбачається, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається через паливо-, масло- та газороздавальні колонки кінцевому споживачу.
З матеріалів справи вбачається, що в 2015 році ТОВ «Верест» нараховувало акцизний податок лише з вартості нафтопродуктів (бензин, дизельне паливо), реалізованих через АЗС за готівку. При цьому, позивач не нараховував акцизний податок з вартості нафтопродуктів, відпущених покупцям з автозаправної станції при здійсненні розрахункових операцій (із застосуванням РРО) з використанням талонів, паливних карток, відомостей на відпуск нафтопродуктів, тощо та з розрахунками у безготівковій формі.
Верховний Суд повертаючи в частині позовних вимог справу на новий розгляд зазначив: "Матеріали справи складаються з трьох томів, проте жодний з них не містить розрахункових документів (чеків), надрукованих із застосуванням РРО, дата якого є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації Товариством палива, в матеріалах справи відсутні належні докази відпуску Товариством нафтопродуктів через мережу АЗС, складеними за наслідками звітного місячного періоду.
Судами попередніх інстанцій не надана належна оцінка висновкам акта перевірки, не встановлено чи базуються вони на актах фактичних перевірок, проведених за місцями фактичного провадження діяльності автозаправних станцій, під час яких перевірялися повнота та достовірність декларування акцизного податку у деклараціях з акцизного податку, досліджувались фіскальні звітні чеки, проводився аналіз реалізації пального по видах палива, за результатами оцінки яких податковим органом встановлено заниження акцизного податку з реалізованого (відпущеного) пального."
Суд досліджуючи матеріали, що підтверджують реалізацію нафтопродуктів через АЗС зазначає, що матеріалами перевірки відповідно до щоденних фіскальних звітних чеків РРО (2-звіт денний) та розрахунку суми акцизного податку з вартості нафтопродуктів, встановлено відпуск ТОВ «Верест» покупцям з автозаправної станції при здійсненні розрахункових операцій (із застосуванням РРО) з використанням талонів, паливних карток, відомостей на відпуск нафтопродуктів, тощо та з розрахунками у безготівковій формі, всього за 2015 рік ТОВ «Верест» відпущено покупцям нафтопродуктів з АЗС при здійсненні розрахункових операцій (із застосуванням РРО) з розрахунками у безготівковій формі, які у фіскальних чеках зазначено «відпущено за угодою», в кількості 194728 літрів (л), в тому числі за січень 2015 року - 12809 л, за лютий 2015 року - 13470 л, за березень 2015 року - 14684 л, за квітень 2015 року - 16324 л, за травень 2015 року - 17275 л, за червень 2015 року - 15821 л, за липень 2015 року - 20040 л, за серпень 2015 року - 17005 л, за вересень 2015 року - 18501 л, за жовтень 2015 року - 19035 л, за листопад 2015 року - 15608 л, за грудень 2015 року -14156 л.
В ході розгляду справи встановлено, що позивачем 19.01.2019, у встановленому порядку, у зв'язку із закінченням строків зберігання, Z-звіти денні за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 знищено підприємством, що підтверджується наказом № 53 від 19.01.2019 та актом про виділення до знищення документів, які не підлягають подальшому зберіганню від 19.01.2019.
В свою чергу, судом встановлено, що перелік розрахункових документів, у період встановлення порушення, визначений в акті перевірки та Додатку до акту перевірки № 11, первинні документи були дослідженні перевіряючим, про що сторони не заперечували в судовому засіданні.
Факт заниження позивачем акцизного податку за 2015 рік всього в сумі 168881 грн., відображено у наданому до матеріалів справи розрахунку суми акцизного податку з вартості нафтопродуктів, відпущених ТОВ «Верест» покупцям з автозаправної станції при здійсненні розрахункових операцій (із застосуванням РРО) з використанням талонів, паливних карток, відомостей на відпуск нафтопродуктів, тощо та з розрахунками у безготівковій формі.
Також, суд встановив, що усі дані щодо реалізації нафтопродуктів відображені у Деклараціях акцизного податку за відповідні періоди 2015 року.
Позивач не заперечував факт відпуску нафтопродуктів покупцям, факт відображення у фіскальних звітних чеках РРО (2-звіт денний) за 2015 рік кількості відпущеного покупцям нафтопродукту з АЗС при здійсненні розрахункових операцій (із застосуванням РРО) та факт розрахунку покупцями у безготівковій формі.
В судовому засіданні представник позивача пояснив, що реалізація підакцизних товарів юридичним особам які здійснюють господарську, підприємницьку діяльність не може вважатися особистим некомерційним використанням, тому продаж ТОВ "Верест" нафтопродуктів через АЗС юридичним особам які в подальшому використовували пальне у власній господарській діяльності, в тому числі і для отримання прибутку, не може бути об'єктом оподаткування акцизним податком. При цьому зауважив, що жодна норма Податкового кодексу України не встановлює обов'язкового визначення продажу нафтопродуктів через АЗС, як саме роздрібну торгівлю підакцизними товарами.
Проте, суд не погоджується із такою позицією позивача з огляду на наступне.
Щодо поняття некомерційного використання, то суд вважає, що у значенні в якому його вжито у Податковому кодексі України, нормативно-правових актах, що регулюють порядок реалізації нафтопродуктів у роздріб, слід розуміти, що таким використанням є таке, яке виключає його подальшу реалізацію кінцевим споживачам незалежно від форми розрахунків.
Оскільки через мережу АЗС здійснюється реалізація нафтопродуктів у роздріб кінцевому споживачу з метою некомерційного використання, то контролюючий орган у межах спірних правовідносин не мав обов'язку встановлення факту використання контрагентами позивача придбаних нафтопродуктів з тією чи іншою метою.
Акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів повинен відображатись у розрахунковому документі (фіскальному чеку) як окрема податкова група, що відповідає вимогам щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2002 № 199, якими визначено формат та розрядність даних, що зберігається у фіскальній пам'яті РРО, у якому передбачено відображення не менше 6 груп з оподаткування товарів (послуг).
Враховуючи підпункт 3.5 пункту 3 Положення про форму та зміст розрахункових документів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.2001 за № 105/5296, рядок 9 розрахункового документа (назва податку, літерне позначення ставки податку, ставка податку у відсотках, сума податку) може повторюватися відповідно до кількості податкових груп, тобто не менше 6.
Отже, акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів повинен відображатись у розрахунковому документі (фіскальному чеку) як окрема податкова група.
Ставка (розмір) акцизного податку вже закладена в ціні товару пального та відображена на АЗС як ціна пального.
При цьому, диференціації цін пального на АЗС для комерційного чи некомерційного (особистого) використання немає.
Відтак, через мережу АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачеві (пункт 2 Правил № 1442 та ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять»), а тому такі операції оподатковуються акцизним податком відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України.
Таким чином, дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» через мережу АЗС, є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (нафтопродуктів).
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що податкові зобов'язання зі сплати 5 % акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів виникають у особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів (АЗС) безпосередньо споживачам, незалежно від умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій та від форми розрахунку за них (готівкою або у безготівковій формі), у зв'язку з чим прийняте контролюючим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.
На користь такого висновку свідчить також змістове уточнення законодавцем правового регулювання питання щодо сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів (пальне), Законом України від 24.12.2015 № 909-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», яким не змінюючи попереднього правового регулювання уточнено пп. 14.1.212 ПК України згідно із яким під реалізацією суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів слід розуміти продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об'єктах громадського харчування, а також фізичний відпуск з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, незалежно від форми розрахунків.
Таким чином, доводи відповідача про те, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, а відповідно такі операції є об'єктом оподаткування акцизним податком, є обґрунтованими.
Вказаний правовий висновок відповідає вже усталеній правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 826/28176/15, від 22 березня 2018 року у справі № 803/3643/15 та від 07 лютого 2019 року у справі № 804/15775/15.
Отже, судом встановлено, що позивачем в результаті даного порушення занижено акцизний податок за 2015 рік всього в сумі 168881 грн., в тому числі за січень 2015 року в сумі 9843 грн., за лютий 2015 року в сумі 12382 грн., за березень 2015 року в сумі 14651 грн., за квітень 2015 року в сумі 14446 грн., за травень 2015 року в сумі 15071 грн., за червень 2015 року в сумі 13789 грн., за липень 2015 року в сумі 17242 грн., за серпень 2015 року в сумі 14688 грн., за вересень 2015 року в сумі 15773 грн., за жовтень 2015 року в сумі 16188 грн., за листопад 2015 року в сумі 12867 грн., за грудень 2015 року в сумі 11941 грн.
З огляду на викладене відповідач дійшов правомірного висновку про допущення позивачем податкового порушення, що спричинило заниження акцизного податку з реалізації об'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 168881 грн.
У разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання відповідно до п. 123.1 ст. 123 ПК України податкове порушення тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Врахувавши вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення № 0001671401 від 27.09.2016, яким Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області визначило товариству з обмеженою відповідальністю "Верест" суму податкового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації об'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів в розмірі 211101,25 грн., в тому числі за податковими зобов'язаннями в сумі 168881 грн., та штрафних санкцій в сумі 42220,25 грн. обґрунтовано та відповідно до вимог чинного законодавства, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 9472,98 грн. згідно платіжного доручення від 10.10.2016 № 5752.
Суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та скасування податкових повідомлень - рішень Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області від 27.09.2016 року № 0001661401, № 0001651401.
Відповідно, за пропорцією задоволених вимог сума судового збору, що належить до стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, складає 3931,29 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати противними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області від 27.09.2016 року № 0001661401, № 0001651401.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Верест" судові витрати в сумі 3931,29 грн. (три тисячі дев'ятсот тридцять одна гривня двадцять дев'ять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 09 серпня 2019 року
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю "Верест" (вул. Центральна, 16, с. Гірчична, Дунаєвецький район, Хмельницька область, 32460 , код ЄДРПОУ - 23846567)
Відповідач:Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (вул. Пилипчука, 17, м. Хмельницький, Хмельницька область, 29000 , код ЄДРПОУ - 39492190)
Головуючий суддя /підпис/ І.І. Тарновецький
"Згідно з оригіналом" Суддя І.І. Тарновецький