07 серпня 2019 року м. Рівне №460/1567/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, у якій просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті заборгованості по пенсії по втраті годувальника позивача за період з 01 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року;
зобов'язати відповідача виплатити на користь позивача пенсію по втраті годувальника за період з 01 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року в розмірі 21857,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що їй призначено пенсію по втраті годувальника та вона є внутрішньо переміщеною особою з м. Єнакієве Донецької області. З 27.11.2014 перебувала у такому статусі на обліку в м. Києві, де їй була виплачена пенсія по 30.04.2018, а після переїзду у травні 2018 року до м. Рівного її взято на облік як внутрішньо переміщену особу за місцем проживання у м. Рівному, що підтверджується довідкою № 0000564025. Позивач зазначає, що з 01.05.2018 по 30.09.2018 пенсія їй не виплачувалась. 13.12.2018 позивач звернулася до відповідача щодо пояснення причин припинення виплати пенсії, але отримала відповідь, в якій зазначено про існування боргу в розмірі 21857,75 грн за період з 01.05.2018 по 30.09.2018 та зазначено, що пенсія за вказаний період буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На думку позивача пенсійний орган незаконно обмежує її конституційне право на отримання пенсії.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх. № 13389/19) за змістом якого, він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що пунктом 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. При цьому зауважує, що доплата пенсії позивача за період з 01.05.2018 по 30.09.2018 сформована за правилами, викладеними у Постанові № 365 із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року» № 335 від 25.04.2018. Окрім того наголошує на пропущенні позивачем строку звернення до суду без наведення поважних причин. З таких підстав просить суд відмовити в позові повністю.
Позивач подала відповідь на відзив (вх. № 13868/19), у якому зазначила про безпідставність доводів відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, а також ствердила про відсутність законних підстав для припинення виплати її пенсії та не наведення таких відповідачем у відзиві на позов.
26.07.2019 представник Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області подав через Відділ документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду (канцелярію) клопотання про заміну Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7, ЄДРПОУ 21084076, р/р НОМЕР_1 , МФО 333368, філії АТ Державний ощадний банк) (вх. № 13095/19).
Вказане клопотання мотивоване тим, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» проведено реорганізацію Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке є правонаступником всіх прав та обов'язків реорганізованого органу державної влади.
23.07.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №16081120005012416 щодо припинення державної реєстрації Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області та правонаступництва Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Відповідно до статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
За таких обставин, суд допустив процесуальне правонаступництво та замінив відповідача Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Суд встановив, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію «у разі втрати годувальника», що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 , термін дії: 21.06.2020 (а.с.15).
Позивач перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.06.2018 № 0000564025 (а.с.11).
З 01.05.2018 по 30.09.2018 виплата пенсії позивачу не здійснювалась (сторонами вказана обставина не заперечується).
Позивач 13.12.2018 звернулася до відповідача із заявою щодо виплати заборгованості по пенсії за період з 01.05.2018 по 30.09.2018 у сумі 21857,75 грн (а.с.16-17).
20.12.2018 відповідач надав відповідь за вих. № 491/10 зазначаючи, що пенсія за період з 01.05.2018 по 30.09.2018 обліковується в управлінні та буде виплачена на умовах окремого порядку після визначення та прийняття такого порядку здійснення виплат відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньопереміщеним особам» (а.с.18-19).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Щодо заборгованості по пенсії за період з 01.05.2018 по 30.09.2018, то право позивача на пенсію за вказаний період не є спірним, відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена з посиланням на пункт 15 «Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (статті 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон № 1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону України № 1058-IV.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону України № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа № 243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Судом встановлено, що рішення про припинення виплати позивачу пенсії з підстав, визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем не приймалось.
З огляду на викладене, виплата пенсії позивачу протиправно припинена без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.
Щодо посилань відповідача на пропущення позивачем строку на звернення до суду встановленого статтею 122 КАС України, то суд зазначає, що пенсія позивача за період з 01.05.2018 по 30.09.2018 нарахована відповідачем, а право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується, нарахування пенсії продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.
Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24.08.2018 по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Разом з тим, наданим відповідачем до суду протоколом від 20.09.2018 підтверджується нарахування пенсії позивача за період з 01.05.2018 по 30.09.2018 у сумі 21857,75 грн, а відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.4) суд присуджує на користь позивача відповідно до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7, ЄДРПОУ 21084076) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови у виплаті заборгованості по пенсії по втраті годувальника ОСОБА_1 за період з 01 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплатити на користь ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника за період з 01 травня 2018 року по 30 вересня 2018 року в розмірі 21857,75 грн (двадцять одна тисяча вісімсот п'ятдесят сім гривень 75 коп.).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 07 серпня 2019 року.
Суддя Нор У.М.