31 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/20795/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Фізичної особи-підприємця
Байдюка Віталія Мирославовича - Селяніна В.О.,
Івано-Франківської обласної ради - Млиниської Л.В.,
Управління об'єктами спільної власності
територіальних громад області - Грицків М.І.,
Комунального підприємства Івано-Франківської
обласної ради з експлуатації майна - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Байдюка Віталія Мирославовича
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 (у складі колегії суддів: Мартюк А.І. (головуючий), Буравльов С.І., Калатай Н.Ф.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 (суддя Грєхова О.А.)
у справі № 910/20795/17
за позовом Фізичної особи-підприємця Байдюка Віталія Мирославовича
до Івано-Франківської обласної ради, Управління об'єктами спільної власності територіальних громад області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна,
про зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2017 року Фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Байдюк В.М. звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської обласної ради (далі - Івано-Франківська облрада), Управління об'єктами спільної власності територіальних громад області (далі - Управління), у якому просив зобов'язати відповідачів вчинити певні дії, а саме: зобов'язати Управління як орган приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області прийняти належне рішення за заявою ФОП Байдюка В.М. про включення до переліків об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, орендованого позивачем майна - частини приміщень першого поверху загальною площею 95,7 кв. м за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 62 а; зобов'язати Івано-Франківську облраду на найближчому пленарному засіданні сесії розглянути по суті питання щодо затвердження змін до Програм приватизації в частині додаткового включення зазначеного нежитлового приміщення до об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, і прийняти належне рішення в межах компетенції.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФОП Байдюк В.М. як орендар частини приміщень першого поверху загальною площею 95,7 кв. м за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 62 а, здійснив ремонтні роботи орендованого приміщення, що становить понад 25 % вартості переданого в оренду майна, а відтак надає позивачу право на викуп зазначеного об'єкта нерухомості відповідно до положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», чинного на час виникнення спірних правовідносин, проте, орган приватизації безпідставно ухиляється від прийняття рішення про включення до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, орендованого позивачем майна, чим порушує його права та законні інтереси.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2017 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів залучено Комунальне підприємство Івано-Франківської обласної ради з експлуатації майна (далі - Підприємство).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки за умовами договору оренди майна, укладеного між сторонами у справі, позивач як орендар зобов'язався утримувати об'єкт оренди у справному стані, за власні кошти і за письмовим погодженням орендодавця та балансоутримувача здійснювати його поточний і капітальний ремонт, і така умова договору не є дозволом на здійснення невід'ємних поліпшень об'єкта оренди. Матеріали справи не містять доказів прийняття облрадою рішення про надання згоди на здійснення позивачем невід'ємних поліпшень орендованого приміщення. Водночас, отримавши згоду на здійснення саме капітального ремонту, який за наявності згоди орендодавця та балансоутримувача є обов'язком орендаря відповідно до пункту 3.2.3 договору оренди, здійснення позивачем невід'ємних поліпшень, замість капітального ремонту, є його свідомою волею, і вчинення позивачем відповідних дій не може впливати на права та обов'язки відповідачів, за відсутності згоди на виконання таких поліпшень.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2019 року ФОП Байдюк В.М. подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційну скаргу ФОП Байдюк В.М. обґрунтовує, зокрема, тим, що судами неправильно застосовано положення частини 4 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», частини 1 статті 767 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і зроблено неправильний висновок щодо характеру виконаних позивачем робіт, а саме помилкове трактування судом таких робіт як виконання обов'язку по утриманню об'єкта оренди в належному стані відповідно до пункту 3.2.3 договору оренди, хоча по суті проведені роботи є поліпшенням орендованого майна; судом неправильно застосовано положення пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та пункту 1.3 Порядку приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням Івано-Франківської облради № 206-5/216, оскільки позивачем як орендарем за власні кошти під час дії договору оренди на підставі його умов і за згодою відповідачів було здійснено ремонтні роботи, які не можуть бути відокремлені від об'єкта оренди без завдання йому шкоди (невід'ємні поліпшення), і вартість таких робіт повинна враховуватися під час визначення права орендаря на викуп орендованих приміщень; судом при вирішенні справи не враховано, що позивачем відповідно до статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» дотримано процедуру для викупу орендованого майна.
Івано-Франківська облрада та Управління у відзивах на касаційну скаргу зазначають, що постановлені у справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, тому просять залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скарну ФОП Байдюк В.М. без задоволення.
Підприємство в судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначеного представника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 15.09.2016 між Івано-Франківською облрадою (орендодавець), ФОП Байдюком В.М. (орендар) і Підприємством (балансоутримувач) укладено договір оренди майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину приміщень першого поверху загальною площею 95,7 кв. м за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 62 а, що перебуває на балансі Підприємства. Вартість об'єкта оренди визначена відповідно до звіту про оцінку об'єкта оренди і становить без ПДВ 661 110,00 грн (пункт 1.1).
Згідно з пунктами 1.2, 1.3 договору об'єкт оренди передається орендарю з метою здійснення роздрібної торгівлі. Стан об'єкта оренди на момент укладення договору визначається у висновку, узгодженому балансоутримувачем та орендарем.
За умовами пункту 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування об'єктом оренди з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, термін оформлення якого не може перевищувати трьох календарних днів з дня підписання цього договору.
Відповідно до пункту 2.2. передача майна в оренду не надає орендарю право власності на це майно. Майно залишається у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.
У пункті 3.2.3 договору сторони передбачили, що орендар зобов'язується утримувати об'єкт оренди у справному стані, за власні кошти і за письмовим погодженням орендодавця та балансоутримувача здійснювати його поточний і капітальний ремонт. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення невід'ємних поліпшень об'єкта оренди.
За змістом пункту 3.3.2 договору у випадку прийняття рішення про приватизацію об'єкта оренди орендар має право брати участь у його приватизації у порядку, визначеному чинним законодавством.
Згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору амортизаційні відрахування на об'єкт оренди нараховуються його балансоутримувачем і використовуються на повне відновлення будівлі, в якій розташовано об'єкт оренди, у тому числі і сам об'єкт оренди. Поліпшення об'єкта оренди, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області.
Цей договір діє з 15.09.2016 по 12.09.2019 (пункт 7.1).
За актом приймання-передачі нерухомого майна від 15.09.2016 орендодавець передав, а орендар прийняв частину приміщень першого поверху загальною площею 95,7 кв. м за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 62 а.
12.09.2016 Підприємством затверджено акт обстеження адміністративного приміщення по вул. Василіянок 62 а в м. Івано-Франківську з метою встановлення відповідності його стану санітарним і технічним вимогам, відповідно до якого комісія дійшла наступного висновку: оскління - дерев'яні віконні рами, нещільне прилягання, потребують ремонту або заміни; освітлення - не функціонує; система опалення - не функціонує; пожежна сигналізація - не функціонує; система вентиляції - не функціонує; гаряче водопостачання - не функціонує; санітарно-технічні пристрої - відсутні; електропостачання - пошкодження ізоляції, потребує ремонту; стіни - тріщини та пошкодження, відшарування та відпадання штукатурки стін, відпадання керамічної плитки; перекриття - тріщини та викришення розчину у місцях примикання до суміжних конструкцій.
Згідно з висновком про стан об'єкта оренди від 15.09.2016, погодженого сторонами договору оренди, стан об'єкта оренди відповідає акту обстеження адміністративного приміщення від 12.09.2016 і на момент передачі об'єкта оренди, його стан не змінювався.
Також судами попередніх інстанцій установлено, що у листі від 01.11.2016 Підприємство проінформувало Управління про доцільність здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна при проведенні капітального ремонту приміщення площею 95,7 кв. м на першому поверсі адміністративної будівлі по вул. Василіянок 62 а в м. Івано-Франківську, та для покращення стану приміщення запропонувало провести відповідні роботи згідно з наведеним переліком.
02.11.2016 ФОП Байдюк В.М. звернувся до голови Івано-Франківської облради з заявою № 02/11-16 про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
У відповідь на цю заяву Івано-Франківською облрадою у листі від 21.11.2016 № 10-198/1968/210 з посиланням на пункт 3.2.3 договору оренди від 15.09.2016 було повідомлено позивача про те, що облрада не заперечує щодо проведення капітального ремонту орендованих приміщень за наявності письмового дозволу Підприємства.
16.01.2017 ФОП Байдюк В.М. звернувся до Підприємства з заявою № 16-01/17/1, у якій, пославшись на те, що з метою приведення об'єкта оренди у належний стан для його використання за цільовим призначенням ним виготовлено проектну документацію - робочий проект «Капітальний ремонт частини нежитлового корпусу 1-го поверху по вул. Василіянок, 62 а в м. Івано-Франківську», просив надати дозвіл на проведення капітального ремонту за рахунок власних коштів згідно з погодженою кошторисною документацією.
Підприємство у листі від 17.01.2017 № 8 повідомило ФОП Байдюка В.М. про те, що як балансоутримувач нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області погоджує проведення за рахунок власних коштів робіт з капітального ремонту в приміщенні площею 95,7 кв. м на першому поверсі адміністративної будівлі по вул. Василіянок 62 а в м. Івано-Франківську.
22.09.2017 ФОП Байдюк В.М. згідно з заявою № 22/09-17 направив Управлінню акти приймання-передачі виконаних робіт у зв'язку з проведенням капітального ремонту орендованих приміщень за договором оренди від 15.09.2016.
11.10.2017 ФОП Байдюк В.М. звернувся до Управління як органу приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області із заявою про включення об'єкта - частини приміщень першого поверху загальною площею 95,7 кв. м за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 62 а (об'єкт оренди), до переліку об'єктів, що підлягають викупу, відповідно до положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
У відповідь на цю заяву у листі від 19.10.2017 № 11-182/1380/182 Івано-Франківська облрада повідомила ФОП Байдюка В.М., що умова, викладена у пункті 3.2.3 договору оренди від 15.09.2016, щодо обов'язку орендаря утримувати об'єкт оренди у справному стані, а також за власні кошти здійснювати капітальний та поточний ремонти орендованого майна за погодженням з орендодавцем та балансоутримувачем, не розглядається як дозвіл на здійснення невід'ємних поліпшень об'єкта оренди, оскільки відповідно до Порядку передачі в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням Івано-Франківської облради від 10.06.2016 № 207-5/216, такий дозвіл може бути надано за рішенням облради, яке у цьому випадку не приймалося. Також повідомлено, що облрада як власник адміністративного будинку по вул. Василіянок, 62 а в м. Івано-Франківську на сьогодні не вбачає доцільності у приватизації його окремих приміщень. При цьому було зауважено, що прийняття рішення про приватизацію орендованого майна є правом, а не обов'язком власника такого майна.
Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ФОП Байдюка В.М. про зобов'язання Управління як органу приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області прийняти належне рішення за заявою ФОП Байдюка В.М. про включення до переліків об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, орендованого позивачем майна - частини приміщень першого поверху загальною площею 95,7 кв. м за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Василіянок, 62 а; та зобов'язання Івано-Франківської облради на найближчому пленарному засіданні сесії розглянути по суті питання щодо затвердження змін до Програм приватизації в частині додаткового включення зазначеного нежитлового приміщення до об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, і прийняти належне рішення в межах компетенції.
Суд першої інстанції при вирішенні справи, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності правових підстав для задоволення позову.
Касаційний господарський суд погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанції, виходячи із такого.
Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як зобов'язання відповідачів вчинити певні дії, пов'язані з реалізацією позивачем права на викуп нежитлового приміщення - майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, яке є об'єктом оренди за договором від 15.09.2016, і щодо якого орендарем за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі більшому ніж 25 відсотків вартості майна, за яким воно було передано в оренду.
Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтями 283, 284 Господарського кодексу України (далі - ГК) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є, зокрема, відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 778 ЦК наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця.
Аналогічні положення закріплено у частині 3 статті 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за змістом якої орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.
Крім того, у статті 18-1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що поточний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором (частина 1). Капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором (частина 2). Якщо орендодавець або інший балансоутримувач майна, переданого в оренду, не здійснив капітального ремонту майна і це перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право: відремонтувати майно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (частина 3).
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору оренди, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно вважали цей договір належною у розумінні статей 11, 509 ЦК і статей 173, 174 ГК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Як установлено судами попередніх інстанцій, сторони у договорі оренди від 15.09.2016 передбачили таку його умову, закріплену у пункті 3.2.3, як обов'язок орендаря утримувати об'єкт оренди у справному стані, а також за власні кошти і за письмовим погодженням орендодавця та балансоутримувача здійснювати його поточний і капітальний ремонт. При цьому сторони визначили, що ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення невід'ємних поліпшень об'єкта оренди.
Водночас відповідно до пункту 10.6 Порядку передачі в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням Івано-Франківської обласної ради від 10.06.2016 № 207-5/2016, згода на здійснення орендарем невід'ємних поліпшень орендованого майна надається рішенням обласної ради.
Проте, будь-яких обставин, які б свідчили про прийняття Івано-Франківською облрадою рішення щодо надання орендарю згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, судами встановлено не було і матеріали справи таких доказів не містять.
Натомість, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин, відповідно до листів Івано-Франківської облради (орендодавець) від 21.11.2016 № 10-198/1968/210 та Підприємства (балансоутримувач) від 17.01.2017 № 8 позивачу згідно з умовами договору оренди, зокрема пункту 3.2.3, було погоджено проведення саме капітального ремонту орендованого майна, а не здійснення невід'ємних поліпшень об'єкта оренди, згода на проведення яких надається лише за рішенням облради.
Отже, за висновками судів попередніх інстанцій, отримавши згоду на здійснення саме капітального ремонту, який, за наявності згоди орендодавця та балансоутримувача, є обов'язком орендаря відповідно до пункту 3.2.3 договору оренди, здійснення позивачем саме невід'ємних поліпшень, замість капітального ремонту, є свідомою волею позивача, і здійснення останнім таких поліпшень об'єкта оренди за відсутності на те згоди власника майна, не може впливати на права та обов'язки відповідачів.
Такі висновки судів узгоджуються з положеннями частин 1, 2 статті 14 ЦК, відповідно до яких цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Посилання ФОП Байдюка В.М. у касаційній скарзі на те, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано положення частини 1 статті 767 ЦК та частини 4 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за змістом яких орендодавець зобов'язаний передати орендарю об'єкт оренди в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди та призначенню майна, є безпідставними, оскільки, як установлено судами попередніх інстанцій, згідно з пунктом 1.3 договору оренди стан об'єкта оренди на момент укладення договору було визначено у висновку, узгодженому балансоутримувачем та орендарем, отже, позивач був обізнаний зі станом об'єкта оренди на час укладення договору та погодився на укладення договору щодо оренди такого майна на відповідних умовах, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема свободі договору, закріпленим у статті 3 ЦК.
Разом із тим слід зауважити, що договір оренди, укладений між сторонами у справі, або окремі його частини у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися, а тому цей договір в силу положень статті 629 ЦК є обов'язковим для виконання сторонами.
Доводи позивача стосовно того, що наявність згоди на проведення капітального ремонту, який за обсягом і характером робіт передбачає невід'ємні поліпшення майна, свідчить про отримання орендарем згоди саме на здійснення невід'ємних поліпшень, що узгоджується з умовами договору оренди, не підтверджуються встановленими у справі фактичними обставинами та спростовуються змістом самого договору оренди, за яким сторони визначили, що умова договору, викладена у пункті 3.2.3, не розглядається як дозвіл на здійснення невід'ємних поліпшень об'єкта оренди.
Водночас відповідно до положень статті 289 ГК орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.
За встановлених судами обставин, умовами договору, зокрема пунктом 3.3.2, визначено, що у випадку прийняття рішення про приватизацію об'єкта оренди орендар має право брати участь у його приватизації у порядку, визначеному чинним законодавством.
Отже, за договором оренди реалізація позивачем права на участь у процесі приватизації об'єкта оренди можлива за умови прийняття відповідного рішення про приватизацію такого майна уповноваженим на те органом.
Згідно з пунктом 2.1 Порядку приватизації майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням Івано-Франківської обласної ради від 10.06.2016 № 206-5/2016, перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що підлягають приватизації шляхом викупу чи продажу на аукціоні, затверджується рішенням обласної ради при схваленні Програми приватизації об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та при внесенні змін і доповнень до Програми приватизації в частині додаткового включення об'єктів приватизації.
Судами попередніх інстанцій не встановлено обставин прийняття Івано-Франківською облрадою рішення про включення спірного орендованого майна до переліку об'єктів, які підлягають приватизації.
Доводи позивача стосовно того, що характер виконаних ним робіт є невід'ємним поліпшенням орендованого майна, а не виконанням обов'язку з його утримання у справному стані, передбаченому пунктом 3.2.3 договору оренди, що підтверджується висновком експертизи та дає підстави позивачу вимагати від відповідачів вчинення дій щодо вирішення питання викупу позивачем орендованого майна відповідно до положень Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», чинного на час виникнення спірних правовідносин, не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень, оскільки оцінювалися судами і були мотивовано відхилені ними з огляду на встановлені у процесі розгляду справи обставини відсутності рішення власника майна на здійснення невід'ємних поліпшень об'єкта оренди, а також рішення про приватизацію об'єкта оренди, що передують процедурі викупу майна орендарем, отже, не покладає на відповідачів обов'язків вчинити дії з продажу цього майна позивачу.
У зв'язку з наведеним, фактичні обставини у справі, встановлені судами попередніх інстанцій під час її вирішення, підтверджують покладені в основу судових рішень висновки про недоведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачами та відсутність правових підстав для зобов'язання відповідачів вчинити певні дії. При цьому суди попередніх інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, та правомірно відмовили у задоволенні позову.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.
Загалом обґрунтування касаційної скарги стосується повторного дослідження обставин, що вже були встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, та переоцінки тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом в процесі розгляду цієї справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При оцінці доводів касаційної скарги Верховним Судом також враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації", згідно з якою повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких під час розгляду цієї справи встановлено не було.
Ураховуючи зазначені положення законодавства та обставини, установлені судом, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК, колегія суддів зазначає, що оскаржені судові рішення постановлено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.
Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Байдюка Віталія Мирославовича залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2018 у справі № 910/20795/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: І. С. Міщенко
В. Г. Суховий